WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Первісні форми релігійних вірувань - Реферат

Первісні форми релігійних вірувань - Реферат

вірити в те, що всі предмети, одухотворені і неживі, організовані за подобою того єдиного суспільства, про яке людина мала уявлення, тобто у формі людського суспільства; звідси мала виникнути думка про подібність видів тварин і рослин з родами і кланами людей: ці види тварин і рослин і були тотемами.
Бернгард Анкерман правильно підкреслював, що "психологічною передумовою тих специфічних відносин між соціальною групою і тотемом, почуття єдності між обома, що складає найхарактернішу рису тотемізму, була відсутність індивідуалізму, той колективізм роду, на ґрунті якого не могло ще розвинутися уявлення про індивідуальну душу, чому тотемізм і не можна виводити з анімістичних ідей" (п.5, с.53).
З точки зору Е. Дюркгейма, тотем - ця елементарна форма божества - є символом первісного клану, у його особі клан вшановує самого себе. "Бог клану,тотемний принцип, не може бути нічим іншим, як самим кланом, але гіпостазованим і представленим у зображеннях під чуттєвими видами рослини чи тварини, що служить тотемом"(п.5, с. 55). Це і є бог, на думку Дюркгейма; і найранніша форма суспільства - первісний клан - усвідомлюється своїми членами як перша форма божества, як тотем клану.
Які власне об'єкти тотемних вірувань? Насамперед, це тотемні тварини і рослини, цілком реальні і матеріальні предмети; це аж ніяк не фантастичні образи; фантастичний елемент вірувань полягає тут лише в уявленні про споріднення, що нібито існує між даним тваринним чи рослинним видом і людською групою, а також у вірі у взаємний магічний зв'язок людини з його тотемом. Але тотем - не єдиний і, можна, мабуть, сказати, не головний об'єкт тотемних вірувань. При розвинутій формі останніх у центральноавстралійських племен набагато більше релігійне значення, велику "святість", мають матеріальні емблеми тотемних груп - "чуринги" та інші предмети. І, нарешті, тотемізм має свою систему міфологічних образів: це уявлення про "тотемних предків".
У міфології австралійців вони наділені фантастичними зооантропоморфними рисами, чи, вірніше, уявлення про них неясні і безформні. Немає ніяких підстав вважати цих тотемних предків, як це робили Герберт Спенсер і його послідовники, справжніми людьми, обожнюваними після їхньої смерті. Культ предків як форма релігії - явище набагато пізніше; і якщо й існує якийсь генетичний зв'язок між цим культом і тотемізмом, то він полягав лише в тім, що уявлення про "тотемних предків" послужили одним з тих ідеологічних елементів, з яких згодом, у зовсім іншу історичну епоху, складалися образи вшановуваних предків.
Уявлення про тотемних предків є не що інше, як міфологічна персоніфікація почуття єдності групи, спільності її походження і наступництва її традицій. "Тотемні предки" - релігійно-міфологічне схвалення звичаїв громади. Вони - надприродні засновники тотемних обрядів, виконуваних членами групи, заборон, дотримуваних ними" (п.5, с72-73).
З уявленням про тотемних предків пов'язана й інша ідея, широко розповсюджена знов-таки серед центральноавстралійських племен, - ідея перевтілення (реінкарнації). Тотемні предки вважаються вічно втілюваними у своїх живих "нащадках", тобто в членах тотемної групи. Особливо розвинуте це повір'я в аранда, у яких кожна людина одержує тотемне ім'я того з міфічних предків, що нібито запліднив його матір і через неї в ньому втілився. Усі люди, відповідно до цього повір'я, - живі втілення тотемних предків.
Тотемізм як форма релігії, описаний мною, без сумніву, значною мірою пояснює явища зоолатрії у первісному суспільстві.
Тоді ж, у ранньородовому суспільстві, виникає й інша форма чуттєво-надчуттєвого типу вірувань, що дістала назву шаманізму (евенкійською мовою шаман означає несамовитий) - це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).
Найбільш типова особливість шаманізму - застосування методів екстатичного спілкування з надприродним світом і у зв'язку з цим виділення особливих осіб, яким приписується здатність такого спілкування.
Звичайний ритуал дії шамана - це так зване камлання - несамовитий танець зі співом, ударами в бубон, громом залізних підвісок і т.ін. Камлання розглядається як спосіб спілкування з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (чи в його бубон), або, навпаки, душа шамана вирушає в подорож у царство духів. У дійсності зміст камлання полягає в гіпнозі свого оточення і в самогіпнозі, завдяки якому шаман не тільки змушує глядачів вірити у свої надприродні здібності, але, звичайно, вірить у них і сам, переживаючи під час камлання галюцинації. На думку цілого ряду спостерігачів, шаманське камлання дуже нагадує істеричний припадок, та й
узагалі шамани, зазвичай, нервові, схильні до істерії люди. Ціль шаманських обрядів загалом полягає в лікуванні людей чи тварин, а також у боротьбі з різними іншими нещастями та ін.
Не можна погодитися з традиційною і чисто ідеалістичною точкою зору, відповідно до якої в основі шаманізму лежить віра в духів і саме шаманізм зародився з потреби людини знешкодити, умилостивити і здобути заступництво цих духів. Навпроти, самі уявлення про шаманські духи є закономірним породженням шаманізму і його характерних рис. Що ж лежить в основі шаманізму?
Шаманізм не належить до числа найранніших форм релігії. У народів середньої ступіні дикості він перебуває як би в стадії зародження. Отже, формування шаманських вірувань і обрядів відбувалося при наявності вже цілком сформованих у свідомості людини уявлень про надприродне.
"Шаман має зі знахарем те спільне, що обоє вони виділяються із середовища громади як фахівці з лікування хворих. Але знахар на відміну від шамана має примітивні знання в області народної медицини. Шаману ж приписується здатність спілкуватися з духами. Однак ця уявлювана здатність, та й самі уявлення про шаманські духи є факт явно похідний. Це своєрідна релігійно-міфологічна інтерпретація якихось об'єктивних факторів. Не тому займає шаман у громаді особливе положення, що йому приписують здатність спілкуватися з духами; навпаки, йому тому і приписують таку здатність, що він займає особливе положення в громаді" (п.5, с.278-279).
Шаман - це насамперед нервова, істерична людина, схильна до припадків, іноді епілептик. Момент шаманського "покликання", суб'єктивно усвідомлюваний як голос духів, що вимагають від людини вступу в шаманську професію, є об'єктивно нервове захворювання, що, до речі, у своїй більшості трапляється з людиною в період статевого дозрівання. Саме камлання шамана має велику схожість з істеричним припадком. Щоб не бути голослівним, приведу кілька фактів шаманізму серед різних народів Сибіру.
Шаманами в чукчів звичайно "стають нервові,
Loading...

 
 

Цікаве