WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігієзнавство як наука. Історичний розвиток релігієзнавства - Реферат

Релігієзнавство як наука. Історичний розвиток релігієзнавства - Реферат

Завершуючи розгляд класичних концепцій, зауважимо, що соціологічні теорії релігії ХХ ст. є (більшою чи меншою мірою) лише комбінаціями ідей, висунутих соціологами ХІХ ст.

3.3. Одним із перших психологів, які зосередили свою увагу на розгляді релігійних явищ, був американський дослідник і філософ Вільям Джеймс (1842—1910), автор твору "Різноманітність релігійного досвіду". Джеймс уважав, що досвід людини не може обмежитись простою трансляцією та реєстрацією об'єктивних фактів. Крім корелятів об'єктивного світу в досвіді містяться продукти власної активності — сенси, що через них інтерпретується будь-який зовнішній матеріал. Релігійний досвід є такою суто значеннєвою сферою, що не відповідає жодним об'єктивним обставинам; він, проте, є носієм духовних сил, що виявляються рятівними в критичних, безвихідних ситуаціях людського життя.

Інший американський психолог Дж. Леуба (1868—1946) у праці "Психологічне дослідження релігії" дав натуралістичне пояснення релігійним феноменам — він звернув увагу на подібність містичного та релігійного досвіду до психічного стану людини, котра перебуває під дією наркотичних засобів.

Одним із найвпливовіших напрямків сучасної психології є психоаналіз, засновником якого був Зигмунд Фрейд (1856—1939). Аналізові релігійних питань Фрейд присвятив такі праці, як "Тотем і табу", "Людина Мойсей та монотеїстична релігія", "Майбутнє однієї ілюзії" та ін.

Фрейд розглядав релігію як своєрідний колективний невроз (психічну хворобу), що виникає внаслідок конфлікту первісних життєвих потягів людини та культурних норм, насаджуваних суспільством, витіснення перших у підсвідомість людини.

В іншого психоаналітика — Карла-Густава Юнга (1875—1961) неусвідомлюване виступало не як хвороботворне звалище репресованих культурою первісних імпульсів, а як умістище колективного загальнолюдського досвіду, джерело мудрості, яке через релігію сполучається зі свідомим життям людини, даючи їй сили протистояти уніфікуючому тискові суспільства і зберігати свою неповторну індивідуальність. Юнгові належить концепція Бога-imago, уявлення про якого не є трансцендентальним проектом, а породжується долученням до глибинних шарів людської психіки. Релігія і наука, на його думку, взаємно доповнюють одна одну як знання і мудрість, створюючи можливість гармонійного розвитку людства.

Німецький психолог і філософ Еріх Фромм (1900—1980), один з провідних теоретиків неофрейдизму, уважав релігію способом ціннісної координації людського буття.

На відміну від тварин, всю поведінку яких від народження до смерті генетично запрограмовано, людина наділена свободою. Між тваринною природою та духовною сутністю людини виникає конфлікт: наділена життям, вона не знає його мети, не знає, "як жити". Необхідні орієнтири людському існуванню дає релігія. Фромм ототожнив релігію зі світоглядом, включивши в обсяг цього поняття філософські та етичні вчення, ідеологічні та політичні доктрини.

3.4. Антропологічні дослідження релігійних форм зосереджуються, в основному, навколо питання, яка з них саме й започаткувала релігійний розвиток людини. Англійський етнолог Е. Тайлор у праці "Первісна культура" обстоював думку, що найдавнішою та базовою формою релігійного життя є анімізм, слідом за яким виникли фетишизм, віра в демонів, політеїзм і, зрештою, монотеїзм (останній — завдяки абсолютизації верховного бога). Інший англійський антрополог Р. Маррет (1866—1943) первісною формою релігії вважав аніматизм, віру в імперсональну силу "мана", що є своєрідною "душею" природи.

Видатний фольклорист Дж. Фрезер (1854—1941) у праці "Золота гілка" зібрав великий матеріал на підтвердження того, що розвиток людства розпочався з магії, якій наслідували релігія, а далі — наука; остання, на думку Фрезера, певним чином відтворює магічне світорозуміння на якісно новому рівні.

У працях А. Ланга (1844—1912) та В. Шмідта (1868—1954) було доведене існування в деяких примітивних племен виразних монотеїстичних уявлень.

3.5. Потреба в діалозі з представниками інших релігій спонукала християнських теологів до перегляду ортодоксальних уявлень про місце християнства у світовому релігійному розвитку та нового тлумачення релігії як такої. У цьому руслі Е. Трельч (1865—1923) першим відкинув уявлення про вище (іудео-християнське) і загальне (природне) одкровення та почав розглядати християнство як одну зі складових історії релігії в цілому.

Засновник протестантської неортодоксії К. Барт (1886—1968) уважав, що людина не здатна вступити у зв'язок із Богом ні через релігійне переживання, ні через історичне знання. Бог може явити себе людині лише своєю волею. Відтак Барт розмежував Слово (божественне одкровення) та релігію, яка є продуктом людської культури.

Одним із найвидатніших теологів ХХ ст. є Р. Бультман (1884—1976). Для людини, уважав він, Бог існує лише в індивідуальній свідомості, через безпосередній зв'язок із ним. Життя поза вірою — це життя у світі відчаю і тривоги, релігія покликана вивести людину з цього світу й полишити наодинці з Богом. Стиль мислення ранніх християн, що знайшов відображення в Євангеліях, не може задовольнити сучасної людини, тому Святе Письмо потребує очищення від міфологічних нашарувань, його зміст слід проінтерпретувати екзистенціально, виразити в термінах людського існування.

3.6. Однією з найвпливовіших інтелектуальних течій у сучасних науках про культуру і суспільство (зокрема і в релігієзнавстві) є структуралізм, засновником якого вважають К. Леві-Стросса (н. 1908). На думку структуралістів, основу людської свідомості становить неусвідомлювана система (структура) елементарних протиставлень (бінарних опозицій), таких як "верх-низ", "чоловіче-жіноче", "своє-чуже". Структура є своєрідним "скелетом", на якому наростає, виявляючи і водночас утверджуючи його, увесь матеріал культури: міфи, релігійні вірування, системи родичання, застільні звичаї, обряди тощо. Причому різні змістові елементи як вирази (варіанти) єдиної і спільної для них усіх структури можуть завдяки певній процедурі конвертуватися (перетворюватися) один в одного.

Найвидатнішим релігієзнавцем ХХ ст. є представник чиказької школи, американський учений румунського походження М. Еліаде (1907—1986). Основу його вчення становить концепція Homo Religious (Людини релігійної), що в ній релігія виявляється як найважливіша складова власне людського способу існування. Профанний світ, в якому тілесно поселено людину, є безмежним і невпорядкованим. Сакральне (священне) буття, відображене в міфі, — замкнене й упорядковане. Відтворюючи в релігійних діях (обрядах, святах тощо) матрицю міфу, людина привносить у профанний світ ритм і порядок, олюднює його.

Література

  1. Гараджа В. И. Религиеведение. — М., 1995.

  2. Історія і теорія релігії і вільнодумства. — К., 1996.

  3. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. — К., 1997.

  4. Лубський В. І. Релігієзнавство. — К., 1997.

  5. МеньА. История религии: В 2-х кн. — М., 1997.

  6. Основы религиоведения. — М., 1998.

  7. Радугин А. А. Введение в религиоведение. — М., 1996.

  8. История религии. — Ростов н/Д, 1996.

  9. Религиозные традиции мира: В 2-х т. / Пер. с англ. — М., 1996.

  10. Релігієзнавство / За ред. М. Ф. Рибачука. — К., 1997.

  11. Релігієзнавство / За ред. С. А. Бублика. — К., 1998.

  12. Релігієзнавчий словник. — К., 1996.

  13. Самыгин С. И., Нечипуренко В. М., Полонская И. Н. Религиоведение: социология и психология. — Ростов н/Д, 1996.

  14. Тихонравов Ю. В. Религии мира. — М., 1996.

  15. Угринович Д. М. Введение в религиоведение. — М., 1985.

Loading...

 
 

Цікаве