WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігієзнавство як наука. Історичний розвиток релігієзнавства - Реферат

Релігієзнавство як наука. Історичний розвиток релігієзнавства - Реферат

Реферат на тему:

Релігієзнавство як наука. Історичний розвиток релігієзнавства

План:

  1. Місце релігієзнавства в системі суспільних наук. Релігієзнавство і теологія, релігієзнавство й науковий атеїзм.

  2. Основні теоретичні проблеми сучасного релігієзнавства.

    1. Проблема визначення релігії.

    2. Проблема класифікації форм релігійного життя.

    3. Проблема методу в релігієзнавстві.

  3. Історичний розвиток уявлень про природу й сутність релігії.

    1. Розвиток релігієзнавчих ідей від античності до доби Просвітництва.

    2. Класичні соціологічні концепції релігії.

    3. Психологічні теорії походження й сутності релігії.

    4. Релігієзнавчі ідеї в працях антропологів ХІХ—ХХ ст.

    5. Теологічні погляди на релігію.

    6. Концепції релігії в структуралізмі та в представників Чиказької школи релігієзнавства.

1. Релігія — складне й багатоаспектне соціокультурне явище. Існування релігії пов'язане з діяльністю особливого суспільного інституту — церкви. Остання має специфічну організацію, продукує соціальні та етичні вчення, веде економічну діяльність, бере участь у політичному житті. В основі релігії лежить доктрина (комплекс уявлень) здебільшого трансцендентального характеру про світ, місце й призначення людини. Релігійному життю властиві особливі емоції, переживання, екстатичні та атракційні стани. Кожна релігія створює власну виражально-естетичну систему (архітектуру, музику, живопис), має неповторну історію.

Усі складові релігії не в змозі охопити жодна окремо взята наука, тому релігієзнавство — комплексна дисципліна, яка поєднує дані соціології, психології, історії та інших галузей суспільствознавства з метою з'ясування природи й сутності релігії, її місця в житті індивіда й суспільства, перспектив її розвитку.

Релігієзнавство відрізняється як від теології (богослов'я), так і від наукового атеїзму. Теологія покликана вивчати сутність Бога, захищати й обстоювати доктринальні положення тієї чи тієї релігії (існують іудейська, православна, католицька, ісламська та протестантська теології). На противагу цьому релігієзнавство універсальне — так само, як математика, біологія та інші науки. Спільним для теології та наукового атеїзму є те, що обидві дисципліни оцінюють релігійні явища з погляду їхньої істинності чи хибності, тоді як релігієзнавство є нейтральним щодо досліджуваних ним фактів. Зауважимо також, що завданням теології та наукового атеїзму є формування переконань, а завданням релігієзнавства — поширення нових знань про свій предмет.

Перша тема курсу релігієзнавства має дати студентам уявлення про світовий досвід осмислення сутності релігійних феноменів, про основні теоретичні проблеми, що постають на цьому шляху.

2.1. З основних теоретичних проблем сучасного релігієзнавства на чільне місце слід поставити проблему визначення релігії, окреслення набору сутнісних характеристик, що вирізняють релігію з-поміж інших сфер життя. Річ у тім, що надзвичайна різноманітність виявів людської релігійності унеможливлює знайдення якогось спільного знаменника для них.

Найбільш поширеним нині є визначення релігії як віри в Бога, віри в надприродне. Проте його можна застосовувати лише до вузького кола теїстичних релігій — іудаїзму, християнства, ісламу. Уявлення про всемогутнього та досконалого Творця не властиве іншим релігіям. Так, синтоїзм, даосизм і конфуціанство вважають священним сам природний порядок, буддизм вчить про імперсональну й невимовну основу сущого, яку людина здатна осягнути через самозаглиблення, а деякі індуїстські секти надають релігійного значення взагалі кожній речі, оскільки "існувати" у них і означає "бути священним".

Намагаючись знайти змістовну і водночас універсальну дефініцію, учені ХІХ — початку ХХ ст. зосередили увагу на окремих складових релігії, шукаючи серед них сутнісні та загальні характеристики. Американський психолог В. Джеймс убачав сутність релігії в інтуїтивно-чуттєвій складовій релігійного життя й визначав релігію як ентузіастичне відчуття "заручення" із трансцендентним; Е. Дюркгейм уважав релігію суто соціальним явищем, сукупністю вірувань і практик, санкціонованих суспільством та обов'язкових для його членів; К. Маркс шукав корені релігії в класових відносинах та особливостях людського пізнання (релігія — фантастичне відображення у свідомості людей тих сил, природних і соціальних, що над ними панують). Ці та подібні до них визначення також не можна визнати задовільними, оскільки вони не дають цілісного уявлення про предмет.

Наприкінці ХХ ст. дослідники віддають перевагу синтетичним дефініціям, які висвітлюють відразу кілька суттєвих аспектів релігії. Таким є, наприклад, визначення, що його дехто із сучасних учених уважає класичним, яке належить американському антропологу Кліффорду Гіртцу: "Релігія — це система символів, які працюють на створення потужних, всепроникливих, довгострокових орієнтацій і мотивацій через формування уявлень про загальний порядок існування; вони огортаються такою аурою фактуальності, що орієнтації та мотивації, які виникають, мають вигляд єдиної реальності".

2.2. Усвідомлення внутрішньої спорідненості розрізнених об'єктів дає змогу дослідникам об'єднувати їх у класи. Класифікація з необхідністю є першим кроком у розвитку науки, уможливлюючи зведення окремих емпіричних даних у єдину цілісну теоретичну систему. Ще в ХІХ ст. "батько релігієзнавства" Ф. Мюллер писав: "Якщо класифікувати релігійні явища, доведеться зробити висновок, що наукове вивчення релігії неможливе". На жаль, жоден із відомих нині підходів до класифікації релігій не є загальновизнаним, оскільки поряд з певними перевагами всі вони мають і очевидні вади.

  • Нормативні класифікації поділяють релігії на істинні й хибні. Прикладом їх може служити запропонований Фомою Аквінським поділ на природні релігії, істини яких людський розум відкриває самостійно, і релігії одкровення, що спираються на божественну істину. Хоча такий спосіб класифікації використовується здебільшого теологами, не цураються його й учені. Еріх Фромм, наприклад, розрізняв релігії авторитарні, що принижують людину, вихваляючи зовнішні цінності, і гуманістичні, котрі вважають вищою цінністю саму людину. Нормативний підхід практично не має наукового значення, однак його імплікації досить часто можна відшукати в теоретично виважених класифікаціях.

  • За географічного підходу групуються релігії, що існують в одному регіоні земної кулі. Найчастіше фігурують такі категорії поділу:

  • релігії Близького Сходу (іудаїзм, християнство, іслам, зороастризм, язичницькі культи античності);

  • релігії Далекого Сходу (конфуціанство, даосизм, синтоїзм, махаяна-буддизм);

  • релігії Індії (ранній буддизм, індуїзм, джайнізм, сикхізм);

  • племінні культури народів Чорної Африки;

  • релігії Америки (вірування та обряди американських індіанців);

  • релігійні системи Океанії;

  • класичні релігії Стародавніх Греції та Риму.

Основною вадою географічного підходу є ігнорування внутрішнього змісту та динаміки релігійних форм.

  • Етнолінгвістичний підхід до класифікації релігій базується на ідеї Ф. Мюллера про первісну єдність етнічних і мовних ознак та релігійних уявлень. Завдання з'ясування спорідненості окремих релігій покладається на порівняльне мовознавство (зіставлення імен богів, основних сюжетів міфології тощо). Сам Ф. Мюллер уважав, що в Європі та Азії існують три раси, мовні сім'ї та групи релігій: туранська (урало-алтайська), семітська та арійська.

  • Морфологічний (еволюційний) підхід виходить з ідеї прогресивного розвитку релігій, кожна з яких проходить низку послідовних, чітко відокремлених стадій з виразними ознаками. Такими стадіями релігійної історії Е. Тайлор, автор праці "Первісні культури", уважає: анімізм, культ предків, фетишизм, ідолопоклонство, тотемізм, політеїзм і монотеїзм.

  • Феноменологічний підхід на противагу морфологічному забороняє будь-які оцінки форм релігійного життя як вищих чи нижчих, більш чи менш прогресивних, а також зіставлення фактів релігійної свідомості з "об'єктивними" даними. Основою класифікації тут є змістові характеристики релігії. Це дало змогу, наприклад, датському вченому Г. Ван-дер-Леуву вирізняти "релігії боротьби" (зороастризм), "релігії величі та приниження" (іслам) або "релігії любові" (християнство).

2.3. Третьою важливою теоретичною проблемою, що стоїть перед сучасним релігієзнавством, є проблема методу. Ідеться, насамперед, про неупередженість та ідеологічну незаангажованість у дослідженні релігійних явищ. Важливо, що як "суб'єктивна", так і "об'єктивна" налаштованість ученого можуть порушити вимогу методологічної нейтральності. З одного боку, перед дослідником-релігієзнавцем постійно постає питання, чи можна зрозуміти той чи той релігійний феномен, виступаючи лише в ролі стороннього спостерігача, а отже, натрапляючи на небезпеку підміни наукової позиції релігійною, а з другого — спроби порівнювання релігійних уявлень з об'єктивними науковими даними нівелюють саму специфіку релігійного світорозуміння. Сучасне релігієзнавство вирішує цю методологічну дилему, удаючись, головно, до феноменологічного та порівняльно-структурного методів дослідження. Феноменологічний метод полягає у відмові дослідника від прикладання будь-яких попередніх оцінок та суджень до змісту релігійних явищ, що вивчаються. Останні мають бути зафіксовані в тому вигляді, в якому вони постають перед прибічниками тієї чи іншої релігії, і в тому значенні, в якому вони сприймаються ними. Така "самоінтерпретація" стає основою для класифікації окремих елементів релігії — релігійних інституцій, видів активності, вірувань тощо. Серцевиною порівняльно-структурних методів є з'ясування структури — спільної для всіх релігій системи відносин між змістовими елементами. При цьому змістові елементи, що відрізняють одну релігію від іншої, не відкидаються, а розглядаються як конкретні вияви єдиної структури.

Loading...

 
 

Цікаве