WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні - Реферат

Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні - Реферат

Культова будівля та майно можуть передаватися в почергове користування двом або більше релігійним громадам за їхньою взаємною згодою.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, установленому Земельним Кодексом України та іншими законодавчими актами України (ст. 17).

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими пожертвуваннями та одержувати їх. Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються.

Релігійні організації не мають права проводити примусове обкладання віруючих (ст. 18).

Релігійні організації в порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо) (ст. 20).

Розділ четвертий визначає права релігійних організацій, пов'язані зі свободою віросповідання. Вони мають право засновувати й утримувати місця для богослужінь або релігійних зібрань з вільним доступом для всіх бажаючих.

Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.

Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, притулках для старих та інвалідів, місцях попереднього ув'язнення й відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають у них, або з ініціативи релігійних організацій (ст. 21).

Релігійні організації та віруючі, одноосібно або разом з іншими, мають право встановлювати й підтримувати міжнародні зв'язки та прямі особисті контакти, включаючи виїзд за кордон для паломництва або для участі в релігійних зібраннях та інших релігійних заходах.

Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який зареєстрував статут відповідної релігійної організації (ст. 24).

Розділ п'ятий регламентує трудову діяльність у релігійних організаціях. Вони мають право наймати на роботу громадян. Умови праці встановлюються за згодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим договором (ст. 25).

На громадян, які працюють у релігійних організаціях за трудовими договором, поширюється законодавство про працю нарівні з працівниками державних і громадських підприємств, установ і організацій (ст. 26).

Громадяни, які працюють у релігійних організаціях, включаючи священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають соціальному забезпеченню й соціальному страхуванню нарівні з працівниками державних і громадських підприємств, установ і організацій (ст. 28).

Розділ шостий закону говорить про державні органи та контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті.

Державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації здійснюють місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети (ст. 29).

Державним органом України, на який покладається забезпечення державної політики у справах релігій і церкви, є Державний комітет України у справах релігій.

З цією метою він на прохання релігійних організацій сприяє досягненню домовленості з державними органами та подає необхідну допомогу з питань, що потребують втручання цих органів, сприяє зміцненню взаєморозуміння й терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань, здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій (окрім релігійних громад); надає консультативну допомогу державним органам щодо застосування законодавства про свободу совісті та релігійні організації, здійснює контакт і координаційні зв'язки з відповідними органами інших держав (ст. 30).

Україна, заявивши про пріоритетність прав людини, зобов'язалася узгодити свої правові стандарти з вимогами міжнародних правових актів.

Найважливішими з-поміж них є "Загальна декларація прав людини" (1948), "Конвенція про захист прав і основних свобод людини" (1950), "Міжнародний акт про громадянські й політичні права" (1966), "Підсумковий акт наради з безпеки та співробітництва в Європі" (1975), "Празька хартія для нової Європи" (1990), "Декларація про права осіб, які належать до національних, не етнічних, релігійних чи мовних меншин" (1992), "Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігій чи переконань" (1981), "Підсумковий документ Віденської зустрічі" (1989).

Свідченням реального забезпечення в Україні права на свободу совісті є кількість релігійних організацій, яка нині вже досягла майже 23 тис. Церкви вийшли на якісно новий рівень функціонування. Так, діяльність релігійних громад скеровується понад 200 релігійними центрами й управліннями. Підготовка духовенства ведеться в 100 духовних навчальних закладах. Церковну службу здійснюють близько 20 тис. священнослужителів. Релігійні організації видають близько 120 газет та журналів.

Проте в цій сфері існують досить складні проблеми. Найнебезпечнішою з них є міжцерковні конфлікти, які найчастіше виникають на ґрунті претензій на володіння культовими будівлями.

Потребують вирішення питання викладання в навчальних закладах релігієзнавчих дисциплін, соціальної роботи церкви, взаємодії релігійних організацій і армії тощо.

Усе це зумовлює необхідність запровадження змін до чинного законодавства відповідно до вимог часу.

Українська держава підтримує екуменічний рух як в Україні, так і у світі. До цього руху, що виник на початку ХХ ст. як рух християнських церков, уже приєднуються ісламські, буддійські організації та громади певних етнічних релігій.

Література

  1. Гараджа В. И. Религиеведение. — М., 1995.

  2. Історія і теорія релігії і вільнодумства. — К., 1996.

  3. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. — К., 1997.

  4. Лубський В. І. Релігієзнавство. — К., 1997.

  5. МеньА. История религии: В 2-х кн. — М., 1997.

  6. Основы религиоведения. — М., 1998.

  7. Радугин А. А. Введение в религиоведение. — М., 1996.

  8. История религии. — Ростов н/Д, 1996.

  9. Религиозные традиции мира: В 2-х т. / Пер. с англ. — М., 1996.

  10. Релігієзнавство / За ред. М. Ф. Рибачука. — К., 1997.

  11. Релігієзнавство / За ред. С. А. Бублика. — К., 1998.

  12. Релігієзнавчий словник. — К., 1996.

  13. Самыгин С. И., Нечипуренко В. М., Полонская И. Н. Религиоведение: социология и психология. — Ростов н/Д, 1996.

  14. Тихонравов Ю. В. Религии мира. — М., 1996.

  15. Угринович Д. М. Введение в религиоведение. — М., 1985.

Loading...

 
 

Цікаве