WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні - Реферат

Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні - Реферат

У цілому законодавство України про свободу совісті та релігійні організації є системою пов'язаних між собою нормативних актів, якими регулюються державно-церковні відносини. Безперечно, найважливішим із них є Закон "Про свободу совісті та релігійні організації", в якому зосереджено більшість правових положень, які регулюють загальні питання забезпечення свободи совісті. Інші законодавчі акти або безпосередньо стосуються окремих галузей державно-церковних відносин, або розвивають, конкретизують відповідні положення названого Закону. Серед них слід назвати Закони "Про освіту", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про плату за землю", "Про благодійництво та благодійні організації", "Про гуманітарну допомогу, що надходить в Україну", "Про державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів" тощо. Державно-церковні стосунки регулюються також низкою указів та розпоряджень Президента України, постанов Верховної Ради України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Першим законодавчим актом, що визначав нові підходи до взаємин держави та церкви і був спрямований на реальне забезпечення свободи совісті, став Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації", ухвалений Верховною Радою України у квітні 1991 р. Він складається із 32 статей, поділених на шість розділів.

У першому розділі подаються загальні положення. Зокрема визначаються завдання закону, серед яких основними є: гарантування права на свободу совісті; забезпечення соціальної справедливості, рівноправності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії; визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій та релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків колишньої державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі й гуманізму, громадянської злагоди та співробітництва людей незалежно від їхнього світогляду чи віровизнання (ст. 1).

За законом ніхто не може проголошувати обов'язковості будь-яких переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування стосовно визначення громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігій, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, до навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів порушення таємниці сповіді (ст. 3).

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, установлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їхнього ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи образа релігійних почуттів громадян, спричиняють відповідальність, установлену законом (ст. 4).

Держава захищає права й законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їхніми релігійними організаціями, бере до відома й поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Установлення будь-яких переваг або обмежень для однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації проти інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій, але мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі в діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися в діяльність інших релігійних організацій, у будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих або віруючих інших віросповідань (ст. 5).

Державну систему освіти в Україні відокремлено від церкви (релігійних організацій), вона має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігій. Не допускається встановлення обмежень на проведення наукових досліджень, пропаганду їх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності або невідповідності засадам будь-якої релігії або атеїзму.

Релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи (ст. 6).

Другий розділ закону визначає, які організації визнаються релігійними, установлює порядок їх реєстрації. Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян у сповідуванні й поширенні віри і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління й центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади (ст. 7).

Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації в порядку, установленому законом (ст. 12).

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення) (ст. 13).

Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи, громадяни в кількості не менше десяти осіб, які утворили її, подають статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — до Уряду АРК.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут до державного органу України у справах релігій (Державного комітету України у справах релігій).

Орган, який здійснює реєстрацію, у місячний термін розглядає заяву, статут релігійної організації, ухвалює відповідне рішення і не пізніше ніж у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У реєстрації статуту релігійній організації може бути відмовлено, якщо її статут або фактична діяльність суперечать чинному законодавству (ст. 15).

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень чинного законодавства її діяльність може бути припинено в судовому порядку.

Третій розділ закону визначає майновий стан релігійних організацій. Релігійні організації мають право використовувати для власних потреб будівлі та майно. Культові будівлі та майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони перебувають, у безоплатне користування або у власність релігійних організацій.

Loading...

 
 

Цікаве