WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні - Реферат

Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Конституційно-правові основи забезпечення свободи совісті в Україні

План:

  1. Поняття свободи совісті, історія його формування та розвитку.

  2. Конституція України та основні законодавчі акти щодо свободи совісті.

1. Свобода совісті є однією з фундаментальних загальнолюдських цінностей та невід'ємним атрибутом демократичного суспільства. Саме тому питанням забезпечення конституційних гарантій прав людини, свободи світогляду та віросповідання належить одне з чільних місць у державній політиці України.

Свобода совісті — це особлива якісна визначеність людського буття, що відображає здатність суб'єкта до вільного самовизначення в духовній сфері, а також можливість його творчої та відповідальної самореалізації на основі ціннісно-орієнтованого вибору.

Совість — це категорія етики, що характеризує здатність особи здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формувати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання та здійснювати самооцінку власних учинків. Питання свободи совісті визначає питання духовної свободи особи, можливість існування такої сфери, в яку не мають права втручатися жодна влада, жодні організації чи політичні сили. Дотримання принципу свободи совісті означає визначення необхідності встановлення в суспільстві, у міжособистих стосунках та стосунках із владою принципа терпимості (толерантності).

Поняття свободи совісті розвивалося і як філософське вчення, і як категорія права, а у своїй генезі пройшло різні етапи — від розуміння його тільки як віротерпимості до права вільно вибирати й сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної.

Реалізація права на свободу совісті тісно пов'язана з розвитком суспільства, держави і їхнім ставленням до світоглядних орієнтацій людини. Проблема свободи совісті завжди розв'язувалася залежно від потреб і завдань, що поставали в конкретний історичний період перед суспільством, від рівня його розвитку, від інтересів панівних верств, а подекуди й від особистих уподобань правителів.

У стародавніх суспільствах духовне життя людини формувалося цілком на основі тієї чи тієї релігії. Релігія була панівною формою суспільної свідомості. Тому й проблема совісті розглядалася виключно як релігійна проблема — як вибір того чи іншого віросповідання.

Як правило, боротьбу за свободу віросповідання вимушені були вести поневолені народи, які не погоджувалися приймати релігію своїх завойовників (наприклад євреї, підкорені Римською імперією, або адепти первісного християнства).

У середньовічній Європі католицька церква була нетерпимою до будь-якого іновірства і жорстоко переслідувала найменші вияви вільнодумства. Тільки в ХVІ—ХVІІІ ст. ідеологи буржуазії, які боролися з феодальним абсолютизмом і офіційною церковною владою, починають відкриту боротьбу за право людини вільно визначати своє ставлення до релігії. Одними з перших захисників свободи совісті були відомі філософи й учені М. Монтень, П. Бейль, Б. Спіноза, Ж. Мельє, Т. Гоббс, Дж. Локк. Французькі просвітителі Ж.-Ж. Руссо, Вольтер, П. Гольбах, Д. Дідро, К.-А. Гельвецій, Ж. Ламетрі у своїх працях розвивають атеїстичні погляди. Під правом на свободу совісті вони розуміли не тільки право сповідувати будь-яку релігію, а й право бути невіруючим, атеїстом.

Значний внесок у розробку теоретичних засад свободи совісті, обґрунтування її принципів було зроблено К. Марксом та Ф. Енгельсом, хоча практична реалізація цих засад у Радянському Союзі набрала спотвореного ідеологічного забарвлення.

Унаслідок непростих, суперечливих історичних колізій на теренах України, зокрема нетолерантного ставлення з боку польського католицизму та російської державної православної церкви до релігійних традицій та уподобань українців, ідея свободи совісті знайшла тут благодатний ґрунт. Розвиток її був пов'язаний з боротьбою, спрямованою проти царизму та національного поневолення.

Після лютневої революції 1917 р. Тимчасовий уряд ухвалює низку постанов та декретів, що мали на меті поліпшення стану справ у релігійній сфері, розширення прав релігійних меншин тощо. Докорінно починає змінюватися становище релігійних організацій після Жовтневої революції 1917 р., коли ухвалюються декрети, що позбавляли церкву земель та привілеїв. У січні 1918 р. було проголошено декрет "Про свободу совісті, церковні й релігійні товариства", згідно з яким церкву було відокремлено від держави. Радянський уряд не потребував послуг від релігійних організацій і відмовляв їм у своїй підтримці. Будь-які привілеї або позбавлення прав, пов'язані з віросповідною належністю громадян, скасовувалися. Із усіх документів вилучалися дані щодо належності до релігійних конфесій. Освіта набула тільки світського характеру. Органам влади заборонялося видавати будь-які закони й постанови, що обмежували свободу совісті. Усі церкви й релігійні товариства мали однакові права. Названим декретом фактично було створено основу правової бази державно-церковних відносин у СРСР.

Революційні події в Україні 1917—1922 рр. не дали змоги реально впровадити в життя нормативні акти з питань релігії, що їх схвалювали уряди різної політичної орієнтації. Із остаточним встановленням в Україні радянської влади правові засади існування та політику щодо релігійних організацій було практично повністю запозичено з відповідних документів радянської Росії.

З кінця 20-х років розпочалися процеси насильницького впровадження ідеології атеїзму, що мала на меті повну ліквідацію релігії та сприяла масовим репресіям служителів культу, закриттю церков, дискримінації віруючих. Реально склалася ситуація, коли проголошені та законодавчо закріплені положення про свободу совісті були фактично лише деклараціями. Такий стан справ залишався до кінця 80-х рр., коли розпочалися демократичні перетворення.

Розпад СРСР та проголошення незалежності України створили якісно нову ситуацію в духовній сфері нашої держави. За короткий час відбулася переорієнтація свідомості мільйонів людей на ті традиційні світоглядні й морально-етичні цінності, що раніше заперечувалися офіційною загальнообов'язковою ідеологією. Відтак розпочинається бурхливе відродження релігійних інституцій, з'являються нові, раніше незнані в Україні конфесії.

Релігійний чинник поступово відіграє все більшу роль у суспільному житті України, впливає на формування її внутрішньої політики та міждержавних стосунків.

2. Високі стандарти в галузі прав людини, що стосуються свободи совісті та релігій, закріплено в Конституції України, ухваленій у червні 1996 р. Згідно зі статтею 35 Конституції "...кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою".

Loading...

 
 

Цікаве