WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні - Реферат

Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні - Реферат

За межами Вірменії у православному світі з вірменами ототожнювали тільки тих вірмен-переселенців, які додержувались догматів вірмено-григоріанськоі церкви або належали до єретичних рухів павлікіан чи тондракійців. На це вказує документ ХVІ ст. під назвою "Киприана, смиренного митрополита Киевского і всея Руси, ответ Афанасию, вопросившему о некоторих потребных делах", в якому особливе місце приділяється боротьбі з вірменською єрессю.

Між православ'ям і вірмено-григоріанством є багато спільного: обидві церкви визнають Біблію як священне писання, єдиного Бога, який виступає у трьох особах (Бога-Отця, Бога-Сина й Бога-Духа святого), таїнства хрещення, миропомазання, євхаристії, покаяння, священства, маслосвяття, шлюбу. Їх відрізняє розуміння боговтілення (вірмено-григоріанська церква визнає Христа тільки Богом, а православна — і Богом, і людиною). Є також між ними деякі культові розходження (наприклад, у справі використання для причастя прісного хліба і нерозведеного вина, святкування Богоявлення й Водохрещення замість Різдва та ін.).

Парафії вірмено-григоріанської церкви в Україні, як і в інших країнах, підпорядковано Ечміадзінському католикосату. Голову церкви вибирають довічно з числа єпископів. Сьогодні Католикосом усіх вірмен є Гарегін ІІ.

Історія іудаїзму в Україні починається зі стосунків двох могутніх держав — Хазарського каганату і Київської Русі — не пізніше ІХ ст. Першим слов'янським писемним джерелом, яке згадує іудаїзм як релігію у зв'язку з вибором князем Володимиром Святославичем "правильної" віри для свого народу, був славнозвісний літопис "Повість временних літ". Як відомо, Володимир відхилив іудаїзм, який пропонували йому прийняти найближчі сусіди — хозари, лише з одної причини: євреї на той час уже не мали "своєї землі" і шукали притулку в різних країнах світу. У ХVІ ст. почався період інтенсивного формування на етнічних землях українців єврейських поселень, які до початку XX ст. вже увібрали третину світового єврейства.

В історії християн та іудеїв в Україні спільних рис набагато більше, ніж відмінних. Назвемо деякі з них: по-перше, це спільність походження від одного прародителя людства після потопу — Ноя; по-друге, це спільність світогляду, сформованого на монотеїстичній традиції, вірі в Єдиного Бога-Творця; по-третє, належність обох народів до народів Святого Письма; по-четверте, євреї та українці мають тривалий досвід утрати своєї державності, територіального та етнічного гноблення, що призвело в ХІХ—ХХ ст. до небезпеки асиміляції обох народів; по-п'яте, практично одночасне формування в Галичині сіонізму та української національної ідеї, які привели відповідно до відродження держави Ізраїль і Республіки Україна. Про співвідношення загального й особливого в євреїв та українців дуже влучно висловився І. Франко у статті "Реалісти чи кар'єристи?": "Національність завжди партикулярна, а принципи завжди космополітичні та інтернаціональні. Що одне іншому не суперечить, краще всього доводять євреї, найпартикулярніша з усіх націй, яка проте виробила найбільш космополітичні етичні принципи..." (І. Франко. Життя і слово. — 1896. — Ч. 4. — С. 82).

З десяти заповідей, посланих Богом Мойсею, на думку І. Франка, лише перші чотири стосуються суто єврейських конфесіональних питань, а решта має загальнолюдський характер. Саме через це національна релігія євреїв — іудаїзм — покликана була, як писав І. Франко, випромінювати світло універсального гуманістичного значення.

Низка православних писемних джерел середини ХV ст. — це переклади на старослов'янську мову старозавітних книг — "Шестокрила", "Логіки" М. Маймоніда та ін. Ці переклади свідчать про перегляд ставлення християн до тексту Старого Завіту, про пошук нових інтерпретацій Євангелій, логічного зв'язку між двома частинами Біблії. Вибір творів для перекладу пояснюється культурною та економічною діяльністю українського єврейства, що мало на той час дві досить впливові культурні громади — рабанську та караїмську, першу з яких очолював Мойсей Київський (Вигнанець), радник князя Михайла Олельковича. Не виключено, що на прохання київських книжників єврейська культурна громада під його керівництвом здійснила переклад багатьох наукових, магічних, богословських, астрологічних і космографічних праць, що стали основою раціоналістичного вчення "ожидовілих" християн. Спираючись на них, "ожидовілі" відкидали церковну ієрархію, вимагали зменшення витрат на утримання церкви, виступали проти будівництва храмів, чернецтва, уважали Ісуса Христа земною людиною. Вони також утілювали в релігійну форму й питання суспільного устрою, справедливо зазначаючи, що соціальне законодавство старозавітних людей здійснювалось згідно з Торою, що євреї уклали з Богом договір як повноправна сторона, а їхні пророки засуджували соціальну несправедливість.

Одним з найбільших релігійно-філософських рухів євреїв України в ХVІІІ ст. був хасидизм. Засновником цього руху став рабин Ісраель Баал Шем Тов (БЕШТ). Основні засади вчення хасидів ґрунтуються на таких постулатах: тотальність єврейського буття; піднесення особи (індивідуума) кожним її вчинком; сприйняття кожного моменту життя як служіння Богу; тісний зв'язок між спільністю долі та обов'язком взаємодопомоги і підтримки; любов до Ізраїлю як вищого принципу; розуміння життя єврея як безупинного шляху до Ерец-Ісраель (землі обітованої); відмови від чужих ідолів; однозначно позитивне ставлення до цього світу з усіма його радощами й прикрощами. Хасидизм повністю орієнтований на людину, її внутрішній світ. Для хасидів важливі індивідуальний шлях кожного, відповідальність кожного перед своєю совістю. Хасидські богослови й філософи свої пошуки спрямовують безпосередньо до праджерел добра, до живого контакту з Богом, до прямого пошуку істинного шляху життя.

Спонукою духовних пошуків хасидів стали погроми євреїв в Україні в ХVІІ ст. "Освячене" знищення іновірців можливе було тільки на основі релятивістської етики, у рамках якої добро, співчуття, людяність обмежувалися тільки своєю общиною. Такій етиці хасиди протиставили освячення кожної своєї житейської акції, кожного вчинку. Усе, на їхній погляд, має служити добру, навіть тоді, коли суспільство знімає табу зі зла, наприклад, під час воєн. Жива етика хасидів не дозволяє позбавляти людину відповідальності за свої вчинки. Кожний, на думку хасидів, повинен насамперед покладатися на свою совість. Шлях безпосередньої особистої відповідальності перед Богом за заподіяне — це важкий шлях, це шлях справжнього "воїна", який діє відповідно до вимог часу і на власний розсуд. Простіше діяти відповідно з формальним приписом законів, легше подвиг віри підмінити етикою сущого. Проблему вибору між вірою й законом хасиди вирішують на користь віри.

На противагу хасидському рухові, повністю орієнтованому на внутрішній світ людини, у тих самих єврейських общинах України виникає рух, орієнтований назовні: він веде до відмови від заповітів, від єврейства. З ним пов'язаний масовий перехід євреїв у християнство, їх асиміляція в тому етнічному середовищі, в якому вони проживають. Поширенню цих ідей сприяли заснування урядом Миколи І державних шкіл для євреїв, відкриття в 1847 році у Житомирі та Вільно державних навчальних закладів для підготовки так званих казенних рабинів, доступ євреїв до світської освіти, їх участь у громадських (особливо соціалістичних) рухах.

Loading...

 
 

Цікаве