WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні - Реферат

Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні - Реферат

6. У XVI—XVIII ст. на Правобережній Україні були поширені протестантські громади, причому як традиційного спрямування — лютеранство, кальвінізм, так і нетрадиційного — антитрині-таризм, социніанство. Протестантизм як конфесія відігравав в Україні XVI—XVII ст. визначну як релігійну, так і політичну роль. Проте наприкінці XVII — на початку XVIIІ ст., завдяки антиреформаційним заходам уряду Польщі, до складу якої входило Правобережжя, на Україні практично не залишилося протестантських громад названих напрямків.

Нову сторінку історії протестантизму в Україні було відкрито у XVIIІ ст., коли царський уряд почав заселяти землі Південної України іноземними колоністами. Переважно це були представники протестантських сект із Німеччини, які тікали від релігійних переслідувань у себе на батьківщині, передовсім меноніти (від імені засновника секти Мено Сіменса). Колоністи отримували значні економічні пільги, але мали одне суттєве обмеження в правах — заборону на ведення місіонерської діяльності серед місцевого православного населення. Тому менонітська община так і залишилася невеличким острівцем серед української дюдності.

У XVIIІ ст. в Європі поширилося Просвітництво, релігійним виразом якого став пієтизм (від лат. pietas — благочестя) — релігійний рух, переважно протестантський, що прагнув до оновлення й пробудження релігійного почуття людей та був спрямований на поглиблення віри. Ідеї пієтизму позначилися на творчості багатьох українських мислителів, зокрема Феофана Прокоповича, Симона Тодорського. Із впливом німецького протестантського пієтизму пов'язане й виникнення в православному середовищі такої релігійної течії, як штундизм (від нім. stunde — година), що поступово еволюціонує до протестантизму. Віровчення штундистів було простим і популярним серед широких мас. Штундисти відмовлялися від церкви і священиків, релігійної атрибутики і православного культу. Пишне богослужіння вони заміняли молитовними зібраннями, де читали та обговорювали Біблію.

У другій половині ХІХ ст. в Україну прибули з Німеччини перші проповідники баптизму. Баптисти — пізньопротестантська течія: вони заперечують рятівну місію церкви, визнають загальне священство віруючих і дотримуються двох християнських таїнств — євхаристії та хрещення. Через останнє (баптисти дотримуються принципу хрещення за вірою, тобто дорослих людей) вони й отримали свою назву (від грец.  — занурюю, хрещу). Баптизм значно поширився серед німецьких колоністів та українських штундистів, і вже 1882 р. в Таврійській губернії відбулася перша конференція прихильників баптизму. Царський уряд забороняв українцям і росіянам сповідувати неправославні релігії, і перші громади баптистів були зареєстровані в Україні тільки після революції 1905 р. У жовтні 1918 р. в Києві відбувся перший Всеукраїнський з'їзд баптистів, який заснував Всеукраїнський союз баптистів. Після 1929 р. в СРСР баптисти зазнавали утисків з боку держави, значну частину їх у 30-х рр. було репресовано. У 1944 р. баптисти в СРСР об'єдналися з євангельськими християнами (течією, що виникла в Росії наприкінці ХІХ ст. та базувалася, головно, на проповіді Євангелія), утворивши єдину церкву Євангельських християн-баптистів. Зараз в Україні діють Всеукраїнський союз об'єднань ЄХБ та інші організації ЄХБ, що налічують близько 1600 громад. Наприкінці ХІХ ст. в Україну приїздили місіонери-адвентисти. Від інших новопротестантських течій їх відрізняло близьке очікування другого пришестя Христа, святкування суботи та жорсткі норми особистої гігієни. Попервах адвентизм (від лат. adventus — пришестя) поширювався серед німецьких колоністів, а згодом і серед українського населення.З 1925 р. діє Всеукраїнське об'єднання адвентистів сьомого дня. Зараз в Україні діє близько 500 громад адвентистів.

У 20-х рр. ХХ ст. в Україну проникли місіонери-п'ятидесятники. Назва секти походить від біблійного сюжету, що лежить в основі віровчення, — сходження Духа Святого на апостолів на п'ятдесятий день після Воскресіння. П'ятидесятники вірять у можливість отримання хрещення Святим Духом будь-якою людиною в буденному житті. Нині в Україні — до 900 громад п'ятидесятників.

7. Релігійна і конфесійна різноманітність у сучасній Україні є закономірним наслідком таких чинників, як відмова держави від примусової регламентації духовного життя (що було за часів СРСР), перехід суспільства до демократичних принципів соціального співіснування, зокрема до реального забезпечення свободи совісті, а також інтеграція нашої країни до міжнародної спільноти і пов'язана з нею відкритість кордонів та інформаційної комунікації. За цих умов відбулася не тільки активізація традиційних релігій, а й пожвавлення діяльності адептів нетрадиційних релігійних вірувань і культів.

Нетрадиційними називають ті релігії, які не є історично успадкованими від попередніх епох певними етносами, не притаманні їхній релігійній духовності, культурно, побутово, ментально не укорінені, але набули поширення внаслідок місіонерської діяльності представників інших національних і культурних спільнот. Слід мати на увазі, що національні та релігійні традиції часто трактуються неоднозначно. Так, усі новітні християнські релігійні утворення, відмовляючись від традицій католицизму чи православ'я, критикують останні за розрив із традиціями раннього християнства. З другого боку, зараховуючи новітні язичницькі вірування до нетрадиційних культів, треба розуміти, що неоязичники звертаються до значно давніших традицій нашого народу, ніж християнські.

Традиційними релігіями в Україні можна вважати православ'я, греко-католицизм (разом охоплюють понад 3/4 віруючих), власне католицизм, а також вірмено-григоріанську церкву, іслам та іудаїзм у відповідних національних меншин. Уже понад століття в Україні існують такі протестантські громади, як євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської (п'ятидесятники), свідки Єгови, адвентисти сьомого дня і т. д.

Історія Вірмено-григоріанської церкви в Україні тісно пов'язана з масовою еміграцією вірмен зі своєї історичної батьківщини, яка в другій половині ХІ ст. стала жертвою завоювань турків-сельджуків. З історичних джерел відомо, що в 1047 р. вже існувало вірменське поселення в Кафі (тепер Феодосія), а на початку ХІІ ст. у Києві. Наступні хвилі еміграції вірмен спричинялися періодичними нападами татаро-монголів на Вірменію в 1220—1243 рр. і розпадом в 1375 р. на Близькому Сході нової держави вірмен — Кілікійської Вірменії, а також падінням у 1453 р. Візантії, захопленням турками в 1475 р. Кафи, релігійними утисками вірмено-григоріан у Молдавії в 1551—1552 рр. Вони докотилися до Львова, Кам'янця-Подільского, Галича, Луцька, Снятина та інших західноукраїнських міст. Перший у XX ст. геноцид (вірмени кваліфікують його як омніцид), скоєний турками щодо вірмен у 1915—1918 рр., спричинив нову хвилю еміграції. Остання хвиля еміграції вірмен почалася у 1988 р. у зв'язку з етнічними чистками під час конфлікту в Нагірному Карабасі.

Більшість вірмен України належить до Вірменської апостольської церкви. Цю церкву звуть апостольською тому, що вірмени прийняли християнство від апостолів Тадея і Варфоломія. Називається вона також вірмено-григоріанською від імені святого Григорія Просвітника, проповідника християнства у Вірменії. З ним пов'язують утвердження у Вірменії в 301 році н. е. християнства як державної релігії. Завдяки йому Вірменія стала першою у світі християнською державою (на 24 роки раніше за Рим і на 687 років раніше за Київську Русь). Отже, вірмени прийняли християнство тоді, коли християнську церкву ще не було поділено на західну та східну гілки (православних і католиків). Це була рання монофізитська форма християнства. Прийнявши її першими, вірмени й досі залишились монофізитами, тобто тими, хто визнає в Христі лише одну божественну природу. Окрім вірмено-григоріанськоі церкви, вірність монофізитству зберегли Коптська (Єгипет), Ефіопська, Якобитська (Сирія), Малабарська (Індія) християнські церкви. У 325 році на Першому Вселенському соборі, скликаному в місті Нікеї імператором Константином, були офіційно стверджені основні догмати християнського віровчення, серед котрих був і монофізитський догмат про божественну природу Христа. Вірменська апостольська церква визнала рішення цього собору і відкинула рішення Халкідонського собору, який у 451 році схилився на користь двоїстої боголюдської природи Христа. У цей же час уже почав виявлятися розкол між західною та східною гілками християнства, які остаточно розділилися у 1054 році. Абсолютна більшість вірмен завжди залишалась у лоні вірмено-григоріанської церкви, проте в деяких вірменських поселеннях за межами історичної батьківщини з'являлися з часом прихильники грецької (православні), римсько-католицької (вірмено-католики), сирійської (несторіани) церков, а також єретичних рухів тондракійців, павлікіан та інших. Як правило, вірмени-халкедоніти (прихильники православ'я вірменської діаспори у Візантії, Болгарії, Грузії, Київській Русі, Молдові) ототожнювалися з греками, грузинами, болгарами, молдаванами, слов'янами і могли займати вищі посади у світській та духовній ієрархії. Відомо, що сестра імператора Візантії Василія ІІ принцеса Анна, яка стала дружиною Великого князя Володимира Святославича, була з походження вірменка, одначе у всіх джерелах Київської Русі її звуть "грекинею". Так само і династія Багратидів у Грузії мала вірменські коріння, але її завжди вважали грузинською. Таке саме ставлення було і в Молдові до правителів-господарів вірменського походження. Серед козацьких полковників доби Гетьманщини були православні вірмени Височан і Караїмович. А в Росії під впливом терору з боку народовольців імператор Олександр ІІ у лютому 1860 року на цілий рік відійшов від правління державою і всю повноту державної влади в країні передав до рук православного вірмена М. Т. Лоріс-Мелікова.

Loading...

 
 

Цікаве