WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні - Реферат

Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні - Реферат

Після російських революції та перевороту 1917 р. серед українських віруючих і духовенства почався рух за відновлення автокефалії (незалежності) українського православ'я. У грудні 1917 р. виникла Всеукраїнська православна церковна рада, яка проголосила себе вищою церковною владою в Україні до скликання Всеукраїнського православного церковного собору. У жовтні 1921 р. такий собор було скликано. Він проголосив утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та обрав її керівництво. Проте, оскільки в складі УАПЦ не було канонічно висвяченого вищого духовенства (єпископів), її не могли визнати інші православні церкви. Унаслідок цього, а також через постійні утиски комуністичної влади, на ІІІ Всеукраїнському православному соборі в січні 1930 р. УАПЦ саморозпустилася.

У другій половині ХХ ст. УАПЦ відновила свою діяльність в українській діаспорі на теренах Північної Америки та Західної Європи під егідою Вселенського Константинопольського Патріарха.

У СРСР православна церква в Україні була підрозділом РПЦ і очолювалась у межах УРСР екзархом Московського Патріарха. На відміну від царської Росії православ'я в СРСР не було офіційною державною релігією, проте в окремих регіонах України РПЦ отримувала державну підтримку в боротьбі проти греко-католиків (Галичина і Закарпаття), а в цілому по Україні — як знаряддя русифікації.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. з лібералізацією суспільного життя в СРСР почався рух за відновлення УАПЦ. Проте через активну протидію Московського патріархату, брак рішучої підтримки з боку Української держави та непорозуміння між вищим духовенством в Україні прагнення українських мирян і духовенства за останні 10 років так і не були реалізовані. У лютому 1989 р. в Україні виник Ініціативний комітет за відновлення УАПЦ. У червні 1990 р. відбувся Всеукраїнський собор УАПЦ, а в листопаді — інтронізація Патріарха — глави Української православної церкви в США митрополита Мстислава. У відповідь у січні 1990 р. РПЦ перетворила підлеглі їй єпархії в Україні на автономну, але підпорядковану Московському Патріархові Українську православну церкву. Між УПЦ та УАПЦ почалося активне суперництво за парафії та єпархії, які могли переходити від однієї церкви до іншої.

Для виправлення становища в червні 1992 р. з ініціативи глави УПЦ митрополита Філарета та глави УАПЦ Патріарха Мстислава відбувся Об'єднавчий собор, який утворив на базі УПЦ та УАПЦ Українську православну церкву — Київський патріархат. Проте частина єпископів та мирян як УПЦ, так і УАПЦ не підтримали рішень цього Собору. Московський патріархат 1992 р. провів у Харкові єпископські збори, на яких замість митрополита Філарета главою УПЦ було обрано митрополита Володимира. Нині УПЦ — найбільше християнське об'єднання України. Воно має понад 6,5 тис. парафій, 64 монастирі, 10 духовних навчальних закладів.

Собор УАПЦ у вересні 1994 р. обрав главою церкви Патріарха Димитрія. Зараз УАПЦ має в Україні 1200 парафій, із них 1100 — в Галичині. У жовтні 1995 р. собор УПЦ—КП обрав главою церкви Патріарха Філарета. Ця церква налічує в Україні та за кордоном 1500 парафій. Канонічність (законність) УАПЦ та УПЦ—КП не визнається помісними православними церквами (названі церкви не слід плутати з Українською православною церквою в Канаді та Українською православною церквою в США, які діють під егідою вселенського патріарха). Згідно з церковною традицією, у кожній країні повинна бути окрема, єдина помісна православна церква, тому ситуація, коли на роль такої претендують аж три українські православні церкви, визнається більшістю віруючих ненормальною.

5. Українська греко-католицька церква (УГКЦ), або Українська католицька церква східного (грецького) обряду, почала свою історію з Берестейської унії 1596 р. Об'єднавчий собор у Бресті 1596 р. проголосив об'єднання Київської митрополії православної церкви (що охоплювала литовсько-білорусько-українські землі у складі тодішньої Польщі) та католицької церкви. Згідно з унією православні віруючі Речі Посполитої об'єднувались із католиками на умовах: визнання Папи Римського як першоієрарха церкви, визнання filiogue — сходження Святого Духа і від Сина в Святій Трійці, визнання чистилища, а також збереження за ними східного (православного) обряду, звичаїв, календаря, місцевих традицій самоврядування, одруження священиків тощо. Ці умови діють в УГКЦ і досі.

Берестейська унія, як уже було сказано, розколола тодішнє українське суспільство на її прихильників і противників, і протягом наступних 40 років православна та уніатська частини Київської митрополії існували паралельно, ворогуючи між собою. Тільки в 1632 р. під час виборів чергового польського короля, уряд розділив юрисдикції православної та греко-католицької митрополій у Польщі. Ця акція впорядкувала стосунки між уніатами та православними, хоча не припинила ворожнечі між ними. Щоправда, між двома церковними громадами постійно велися переговори про об'єднання і створення єдиного Українського патріархату, але поділ України між Москвою і Польщею 1654 р. остаточно закріпив і церковне роз'єднання. Лівобережна Україна та Київ залишилися православними, а вся Правобережна Україна — до початку XVIII ст. — уніатською. Православні Закарпаття, що не входило до складу Польщі, прийняли унію окремо — у 1696 р.; Буковина залишалася православною, підпорядковуючись із 1401 р. іноземним православним центрам. Ставлення Польської держави до греко-католицької церкви було неоднозначним: з одного боку, влада повинна була ставитись до українців-католиків як до повноцінних громадян католицької держави, а з другого — окрема церква та обряд закріплювали окремішність українців, зберігаючи їхню національну ідентичність.

Наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. УГКЦ зазнала значних змін. Унаслідок поділів Польщі всі українські землі, що входили до складу останньої, крім Галичини, відійшли до Росії. На цих землях уніатство було силоміць ліквідоване в 1839 р. та в 1875 р. Частина українців-уніатів, не бажаючи приймати офіційне в Росії православ'я, прийняли католицизм, ставши так званими латинниками. У Галичині, що відійшла 1772 р. до Австрії, австрійські імператори вжили рішучих заходів на підтримку УГКЦ — 1808 р. було встановлено уніатську митрополію, відкрито освітні заклади для духовенства і т. д. Ці акції пояснювались як суто просвітницькими заходами австрійських монархів, так і їх намаганням здобути політичну підтримку українців проти поляків, схильних до сепаратизму. Піднесення УГКЦ в Галичині мало наслідком зростання національної самосвідомості галицьких українців, але водночас — і регіоналізацію греко-католицизму, який, будучи історично всеукраїнським об'єднанням, нині сприймається як суто галицька конфесія.

Духовенство УГКЦ відіграло провідну роль у національному відродженні в Галичині середини ХІХ ст. За браком української світської інтелігенції греко-католицькі священики та єпископи випускали газети, організовували школи, читальні, селянські кооперативи, здійснювали політичне представництво в місцевому та австрійському парламентах після революції 1848 р. і т. ін. Уже наприкінці ХІХ ст. Галичина стала центром культурного, політичного, наукового життя України, бо на Наддніпрянській Україні все українське було заборонене. Символом відданості греко-католицького духовенства своїй вірі й народові стала діяльність митрополита А. Шептицького, який керував УГКЦ в 1900—1944 рр.

Після Другої світової війни та приєднання Галичини й Закарпаття до СРСР радянською владою на цих територіях було ліквідовано УГКЦ. Її парафії та єпархії перейшли до РПЦ, значна частина греко-католицького духовенства зазнала репресій. Проте УГКЦ продовжувала свою діяльність поза межами СРСР та інших соціалістичних країн, а також підпільно в Галичині та в місцях заслання — в Сибіру та Казахстані. Глава УГКЦ Йосиф Сліпий у 1945—1963 рр. перебував в ув'язненні, а 1963 р. його вислали з СРСР.

З 1989 р. внаслідок лібералізації політичного життя в СРСР почалося відродження УГКЦ в Україні. У 1991 р. до Львова повернувся глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівський. Проте процес відродження УГКЦ в Україні натрапляє на багато проблем. Між греко-католицькою та православною церквами існує суперництво та боротьба за парафії в Галичині, а надто — за храмові будівлі. Організаційну структуру та статус УГКЦ не до кінця визначено Ватиканом: так, греко-католики — українці Закарпаття і Польщі підпорядковуються не главі УГКЦ, а місцевим римсько-католицьким єпископам. УГКЦ нині налічує близько 3000 парафій, 76 монастирів, 9 навчальних духовних закладів.

Loading...

 
 

Цікаве