WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні - Реферат

Історія і сучасний стан релігійних вірувань та конфесій в Україні - Реферат

Помітним явищем релігійної ситуації в Україні ХІІІ—XV ст. були єресі. Поява цих єресей свідчила, що християнство вже стало основою духовного життя наших предків, остаточно витіснивши язичництво. Раціоналістичні єресі поставали з перекладу, вивчення та неортодоксального тлумачення Святого Письма, що призводило до заперечення послідовниками цих єресей церковної ієрархії, окремих положень і догматів християнства.

Православна церква на теренах Польсько-Литовської держави в ХV—ХVІ ст. поступово занепадала. Цьому сприяв, зокрема, і занепад самого центру православ'я — Константинополя, що його 1453 р. захопили турки, оголосивши своєю столицею під назвою Істамбул. Незадовго до того візантійський імператор і константинопольський Патріарх уклали з Папою Римським церковну унію у Флоренції 1439 р., що об'єднувала католицизм і православ'я в єдину церкву. Хоча ця унія не мала практичних наслідків, вона створила догматичний прецедент і уможливила дальші пошуки об'єднання. Іншою причиною занепаду православ'я в Речі Посполитій було нетолерантне ставлення до нього з боку Польської держави; фактично православні піддані Польщі мали значно менше прав, аніж католики.

Занепад православ'я в Речі Посполитій виявлявся в послабленні церковної дисципліни (порушенні правил обрання та висвячення духовенства), нехтуванні значною частиною кліру правилами поведінки, у підкоренні життя церкви інтересам держави та майновим інтересам духовенства, у малограмотності як загальній, так і релігійній за браком освітніх закладів не тільки для мирян, а й для духовенства.

Водночас із занепадом православ'я на українсько-білоруських землях відбувалося утвердження західних конфесій — протестантизму і католицизму. Уже 1536 року у Володимирі-Волинському виникла протестантська громада. На початку XVII ст. кількість протестантів майже зрівнялася з кількістю католиків і православних. До протестантизму схилилася значна частина української шляхти і княжих родів, які навертали до нової віри своїх підданих. В Україні поширювались як традиційні напрямки протестантизму — кальвінізм, лютеранство, так і нетрадиційні — моравські брати, антитринітарії, социніани та ін.

Слідом за протестантами на українські землі проникали єзуїти, члени католицького чернечого ордену, створеного для боротьби з Реформацією та оновлення католицизму. Боротьба між протестантами й католиками відбувалася переважно в культурно-освітній сфері — обидві конфесії відкривали в Україні широку мережу шкіл, колегій, друкарень, проводили активну місіонерську роботу.

Своєрідною відповіддю на таку діяльність західних конфесій стала організація православних братств, об'єднань українських міщан і шляхти на підтримку православної віри, що виникали довкола соборних храмів великих міст — 1585 року у Львові, а потім і в інших містах. Згодом найавторитетнішим із них стало Київське братство, до якого записалося все Військо низове Запорозьке на чолі з гетьманом Сагайдачним. Братства боролися за відкриття шкіл, друкарень, навіть втручались у справи церковної ієрархії, що спричиняло незадоволення православних єпископів, особливо після надання східними патріархами окремим братствам незалежності від місцевих єпископів і навіть права контролювати їх.

Непевне становище українського духовенства в Польській державі, тиск власних мирян, об'єднаних у братства, експансія протестантів підштовхували його до пошуків підтримки в католицької церкви. З боку Риму інтерес до унії після 1439 р. існував завжди. Особливо посилився він після об'єднання всіх українсько-білоруських земель у складі Речі Посполитої в 1569 р.

Протягом 1590-х рр. православні українські митрополити та єпископи вели таємні переговори з Римом. У 1596 р. в Бресті відбувся собор, який офіційно затвердив об'єднання Київської православної митрополії з католицькою церквою. При цьому українці-уніати отримували рівні політичні права з католиками, повністю зберігали східний (грецький) обряд, а уніатському духовенству Рим гарантував збереження всіх прав. Утім, одночасно з цим собором у Бресті зібралися миряни й частина духовенства, які відмовилися від унії. Так українська громада розкололася на дві рівні частини — прихильників і противників унії. Між ними спалахнула полеміка з богословських та історичних питань, що значно активізувала духовне та релігійне життя суспільства. Ці дві течії співіснували в межах однієї церкви, змагаючись за посилення свого впливу, доки 1632 р. Київську митрополію не було розділено на дві частини — православну та уніатську.

Київським православним митрополитом став Петро Могила, який рішуче реформував православну церкву. Він упорядкував православне віровчення, випустив для цього написані та укладені під його керівництвом "Требник" та "Православне сповідування віри". На базі Київської братської школи він відкрив колегіум західного типу — у майбутньому Києво-Могилянську академію, сприяв книговидавництву і поширенню освіти серед духовенства та мирян. Реформи Петра Могили відновили авторитет православної церкви в Україні та в усьому православному світі.

Після підпорядкування Лівобережної України Москві Українська православна церква поступово переходила під юрисдикцію Московського Патріарха.

4. Після остаточного переходу Київської митрополії під юрисдикцію Московського Патріарха в 1686 р. православна церква в Україні аж до ХХ ст. була частиною Російської православної церкви (РПЦ) за винятком окремих регіонів — Правобережну Україну було приєднано до Росії наприкінці XVIII ст., а 1839 року українців—греко-католиків Правобережжя насильно інкорпорували до РПЦ. Галичина, Закарпаття та Буковина об'єдналися з іншими українськими землями у складі СРСР тільки в середині ХХ ст.

Після 1686 р. російське та українське православ'я зазнавали сильного взаємного впливу. До середини XVIII ст. більшість архієреїв, викладачів духовних закладів, просто освічених церковників у Росії становили вихідці з України, переважно випускники Києво-Могилянської академії. Під час правління Петра І обов'язки Московського Патріарха (аж до ліквідації цієї посади 1621 р.) виконував українець Стефан Яворський; останнім святим, канонізованим РПЦ у XVIII ст., був українець Данило Туптало. Українські церковні діячі визначали протягом XVIII ст. правила богослужбової, освітньої, культурної практики РПЦ. З другого боку, царський уряд уже до середини XVIII ст. ліквідував усі організаційні, богослужбові, культурні особливості українського православ'я, а наприкінці століття Київська митрополія стала звичайною єпархією РПЦ.

У ХІХ ст. визначним центром православної думки в Україні була Київська духовна академія, заснована 1819 р. на місці ліквідованої 1817 р. Києво-Могилянської академії. З неї вийшли видатні представники духовно-академічної філософії — О. Новицький, П. Авсєнєв, П. Юркевич та ін., які серйозно вплинули і на українську, і на російську культуру. Протягом XVIII ст. царський уряд використовував православну церкву як знаряддя русифікації. У середині ХІХ ст. почалися спроби українізації православ'я — спершу культурної — у частині мови богослужіння, обрядів, традицій, а з початку ХХ ст. — і організаційної. Перші переклади Святого Письма та перші проповіді українською мовою з'явилися в Росії ще за часів заборони української мови. У 1903 р. Лондонське біблійне товариство видало повний переклад Біблії українською мовою, здійснений П. Кулішем, І. Пулюєм та І. Нечуй-Левицьким.

Loading...

 
 

Цікаве