WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Світові релігії - Реферат

Світові релігії - Реферат

У мусульманських країнах мало місце певне поєднання світської та духовної влади. Глава держави (халіф, падишах) уважався спадкоємцем пророка, штат його радників складався з вищого духовенства, суд цілком належав духовним особам. Стежили за виконанням норм шаріату і тлумачили їх богослови. Тому ісламське духовенство виконувало й виконує більше світські, ніж релігійні функції. Мулла — це, власне, учитель у церковній школі. Казій (каді) — суддя, знавець шаріату. Муфтій — більш високий духовний чин — головний авторитет у питаннях шаріату. На чолі ісламського духовенства в окремих країнах стояв шейх-уль-іслам — видатний богослов і радник володаря. Його поради сприймалися як закон. Освіта молоді в мусульманських країнах також була виключно релігійною. Нижчі школи — мектеби існували при мечетях. Вищі школи — медресе були своєрідними духовними академіями. Там студенти вивчали Коран та іншу релігійну літературу, розв'язували богословські проблеми. Мовою релігійної літератури й викладання була арабська. Арабську систему писемності було запроваджено і в тюркських мовах, і в мові фарсі, хоча до них вона мало пристосована.

Іслам не є єдиним. Уже у другій половині VII ст. виникли три його напрями: хариджизм, сунізм і шиїзм. Безпосередньою причиною цього розколу були суперечки щодо принципів наслідування влади. Хариджити (араб. — повстанці) організували самостійну течію наприкінці VII ст. Вони виступали за рівність усіх мусульман незалежно від їхнього походження та кольору шкіри. За вченням хариджитів, головою релігійної громади — халіфом може стати будь-який послідовник ісламу, обраний громадою. Громада має право змістити халіфа. Проте вже в середині VIIІ ст. хариджити втратили будь-який вплив, і зараз їхні громади існують лише в Алжирі, Тунісі, Лівії та Омані.

Більшість сучасних мусульман належать до сунітів (майже 90% ісламського світу) і шиїтів.

Суніти, спираючись на Коран і Суну, використовували концепцію ісламської державності, згідно з якою майбутній халіф може одержати державну владу на підставі договору між визнаними представниками релігійної громади і претендентами на владу. Умови, яким повинен відповідати претендент, сформульовано богословом і правознавцем Аль-Наварді: халіф має бути муджтахідом, тобто мати репутацію та звання богослова й правознавця вищого рангу; мудрим, фізично здоровим, піклуватися про благо підлеглих і походити з племені курайшитів.

Шиїти вважають, що влада має божественну природу, а отже, може наслідуватися тільки нащадками Мухаммеда. У VIIІ ст. таким прямим нащадком був двоюрідний брат і зять пророка Алі. Він створив свою групу шиїтів (араб. шиа — партія) та організував змову, внаслідок якої було вбито халіфа Османа, а четвертим халіфом став сам Алі. Курайшитський рід Омейядів не змирився з поразкою. У 661 р. Алі було вбито в мечеті міста Куф. Халіфом став Муавія. Він відкупився від онука Мухаммеда Хасана і розправився з його молодшим братом Хусейном, який зчинив заколот. Коли ж ніхто з воїнів не погодився брати на себе особисту відповідальність за вбивство родича пророка, Муавія винайшов форму колективного вбивства — Хусейна буквально розірвали на шматки. Його жахлива смерть стала причиною того, що Хусейна оголосили святим мучеником. Кожного року шиїти відзначають день його загибелі — Шахсей-вахсей. У цей день відбуваються урочисті процесії, учасники завдають собі ран, б'ють себе залізними ланцюгами і т. ін. Отже, шиїти вважають єдиним справжнім спадкоємцем Мухаммеда халіфа Алі та 12 його прямих нащадків — імамів. Дванадцятий імам — Мухаммед бек аль-Хасан колись таємно зник і досі переховується. Шиїти називають його очікуваним і вважають спасителем (Махді). Вони вірять, що Махді перед Страшним судом з'явиться на землю і створить царство рівності й справедливості.

Шиїти, як і суніти, визнають абсолютний авторитет Корану, а в Суні — лише ті хадиси, авторство яких належить Алі та його послідовникам. Шиїти мають і власний священний переказ — Ахбари, куди входять хадиси, пов'язані з діяльністю Алі та його наслідувачів. Принципової різниці в культовій практиці шиїтів і сунітів не існує.

Серед мусульманських свят особливе значення мають такі.

Ураза-байрам — свято закінчення посту, свято розговин. Святкують його в перший день наступного за рамазаном місяця — шаваля. Триває він здебільшого три дні. Під час цього свята віруючий має відзвітувати за минулий піст, почати відбувати кару за його порушення і сплатити податок (фітр-садак) на благодійні справи. Ці три дні мусульмани розважаються, відвідують родичів, близьких і друзів.

Курбан-байрам — свято жертвопринесення, яке відзначається на 70-й день після закінчення Урази. Центральною, ритуальною дією є принесення в жертву барана чи верблюда. За шаріатом, баран чи коза можуть спокутувати гріхи однієї людини, верблюд — десятьох. Жертви ці необхідні для того, щоб потрапити до раю. Опинитися там можна лише в тому разі, якщо поталанить обминути Сират — міст, перекинутий над пеклом. Він тонший за жіночу волосину, гостріший за лезо, гарячіший за вогонь. При вході на Сират на віруючих чекатимуть тварини, раніше принесені в жертву; тільки по їхніх спинах можна перебратися через міст. Той, хто за життя не приносив жертв, не втримається на мосту і впаде в пекло.

Мірадж — свято вознесіння, чи подорож пророка на небо. За легендою, в місяці реджеб пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраілом, здійснив на білому казковому коні Бураці (араб. — блискавка) прогулянку до Єрусалима, а звідти — до престолу Аллаха. Там він розмовляв з Аллахом, сказавши 99 тис. слів. Але сталось усе це настільки швидко, що, повернувшись, Мухаммед дуже здивувався, бо ліжко його було ще теплим, а з перекинутого келиха не встигла витекти вода.

Маулюд — день народження пророка. Дата народження Мухаммеда точно невідома. Відомо тільки, що народився він у понеділок. Віруючі збираються у мечеті, де творять колективну молитву, прославляючи Мухаммеда. Проповіді й молитви відбуваються також і по домівках. Того дня частують духовенство, роблять пожертвування. Відзначають Маулюд 12-го числа місяця рабіаль-аваль.

Сунет — ритуал обрізання, родинне свято. Обрізають хлопчиків 7—8 років. Обрізання є ознакою релігійної належності; воно служить цілям відособлення мусульман від людей інших віросповідань, доповнюючи ідею мусульманської винятковості.

Зараз у релігієзнавстві й політології поширилася концепція ісламського відродження. Автори цієї концепції наголошують на значному посиленні ролі ісламу в економічному, політичному, духовному житті народів, які входять в орбіту традиційного поширення цієї релігії. Таке відродження пояснюється низкою причин. Одна з них — відносна молодість ісламу. Він іще не вичерпав свого потенціалу, зберіг життєву силу і здатний до експансії. Ідеологічною основою такої експансії є ідея "завершення пророцтва". У теологічному мусульманському розумінні це звучить так: "пророк Мухаммед був останнім посланником Бога на землі. Він приніс остаточну істину, і це свідчить про винятковість мусульман і привілейоване становище ісламу порівняно з іншими релігіями". Важливим є й те, що релігійні приписи ісламу охоплюють усі сфери життєдіяльності віруючих. Іслам регулює соціальний устрій, економічні, політичні, культурні відносини, сім'ю та побут.

Ідеї панісламізму здобули практичне втілення в діяльності мусульманських міжнародних організацій. Першою організацією такого типу став Всесвітній ісламський конгрес (1926 р.). У наш час впливовими є Ліга мусульманського світу, організована 1962 р., і найбільш представницьке міжнародне об'єднання на урядовому рівні — Організація ісламської конференції, заснована 1969 р.

Література

  1. Гараджа В. И. Религиеведение. — М., 1995.

  2. Історія і теорія релігії і вільнодумства. — К., 1996.

  3. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство: Підручник. — К., 1997.

  4. Лубський В. І. Релігієзнавство. — К., 1997.

  5. МеньА. История религии: В 2-х кн. — М., 1997.

  6. Основы религиоведения. — М., 1998.

  7. Радугин А. А. Введение в религиоведение. — М., 1996.

  8. История религии. — Ростов н/Д, 1996.

  9. Религиозные традиции мира: В 2-х т. / Пер. с англ. — М., 1996.

  10. Релігієзнавство / За ред. М. Ф. Рибачука. — К., 1997.

  11. Релігієзнавство / За ред. С. А. Бублика. — К., 1998.

  12. Релігієзнавчий словник. — К., 1996.

  13. Самыгин С. И., Нечипуренко В. М., Полонская И. Н. Религиоведение: социология и психология. — Ростов н/Д, 1996.

  14. Тихонравов Ю. В. Религии мира. — М., 1996.

  15. Угринович Д. М. Введение в религиоведение. — М., 1985.

Loading...

 
 

Цікаве