WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Світові релігії - Реферат

Світові релігії - Реферат

У 1517 р. Лютер виступив із засудженням продажу індульгенцій у Німеччині, проголосивши свої знамениті 95 тез. У 1520 р. він привселюдно спалив папську буллу, яка сповіщала про відлучення його від церкви. У 1530 р. було надруковано "Аугсбурзьке сповідання віри", де викладено віросповідні основи нової конфесії. Виступаючи за можливість застосування в релігійній практиці національних мов, Лютер переклав Біблію німецькою мовою, був автором музичних релігійних творів, реформатором освіти. Його вважають також засновником протестантської теології.

У протестантизмі релігія, з одного боку, зводиться тільки до віри, а з другого — замість обмеження лише діяльністю, пов'язаною з церквою, вона охоплює все життя людини: щоденне життя набуває релігійного змісту. Якщо для середньовічного християнства релігія — це або культ, або аскеза, що потребують особливого посвячення (вступити у спілкування з Богом міг лише наділений апостольською благодаттю священик, а виконати до кінця вимоги релігійної моралі здатний лише чернець-подвижник), то для протестантизму такою посвятою є хрещення, за допомогою якого, згідно зі словами Лютера, усі хрещені посвячуються в священство. Кожен християнин стає спадкоємцем всієї повноти благодаті, заповіданої Христом, і протестантський пастор відрізняється від мирянина не принципово, а лише своїми обов'язками. Лютер твердив: "Служити Богу — це не що інше, як служити ближньому — дитині, жінці, служникові... — кожному, хто тілесно або душевно відчуває потребу в тобі: це і є богослужіння".

Протестантизм надає величезного значення домашній релігійності: читання Біблії та співання псалмів у родинному колі так само характерні для побуту віруючих цієї конфесії, як, наприклад, для католицької церкви — храмові церемонії.

Із семи церковних таїнств (сакраментів) протестантами різних напрямків визнаються два (хрещення, зазвичай у дорослому віці, та причастя), або й вони вважаються лише символічними обрядами, що не відрізняються від усіх інших.

Роль сакраментів виконує проповідь Євангелія та сприйняття Слова з вірою. Центральним положенням доктрини Лютера було "відпущення гріхів ... благодаттю за самою лише вірою". Згідно з цією доктриною людина може досягти праведності в очах Бога не завдяки діям ("добрим ділам", "заслугам"), причастю або паломництвам, а через саму тільки особисту віру, і як дарунок за це отримати спасіння. Шляхом до віри було проповідування та розуміння Євангелія. Отже, гаслами протестантського руху стали "sola fide, sola scripture" — тільки вірою, тільки через Письмо.

Письмо містить як Новий, так і Старий Завіти, але до протестантського канону не входять творіння отців церкви, як у католицизмі та православ'ї. Також нема в протестантизмі культу святих та Богородиці, пошанування ікон та інших святинь — усе це проголошується залишком язичницьких уявлень. Немає також монастирів, аскетичне самообмеження в цілому залежить від самої людини, від її свідомого прагнення до спасіння.

Крім Великодня, у протестантських церквах майже немає спільних свят: деякі — відзначають Різдво; деякі — мають свої, специфічні свята, наприклад, у євангельських християн-баптистів — "свято жнив".

Головними процесами в історії протестантського руху є його поширення та утворення нових течій. Попервах, у XVI ст. виокремилися лютеранство, реформатське віросповідання (цвінгліанство й кальвінізм) та англіканство. У XVI—XVII ст. точилася боротьба з контрреформацією — політикою католицької церкви, спрямованою проти реформаторів. У дальшому (з XVII по XX ст.) розвиток протестантизму був пов'язаний з ідеями конгрегаціоналізму, що визнавав за кожною окремою громадою право конституювати свою віру. Найбільш знаними з протестантських церков є нині лютеранська, англіканська, кальвіністська, пресвітеріанська церкви, а також квакери, адвентисти, методисти, п'ятидесятники, меноніти, мормони, анабаптисти, баптисти, євангельські християни-баптисти, свідки Єгови. Щоправда, належність останніх до протестантизму багато хто з дослідників піддає сумніву.

Протестантизм поширився в Північній Європі та Америці, а також у країнах із традиційними католицизмом і православ'ям. Так, в Україні протестанти становлять близько 20% віруючих. Протестантські церкви беруть участь в екуменічному русі, що спрямований на об'єднання християнських церков і конфесій. Цей рух керується Всесвітньою радою церков (створена 1948 р.) та іншими організаціями.

Розмірковуючи про місце протестантизму в історії, Макс Вебер (1864—1920), автор соціологічних досліджень "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905 р.) та "Господарська етика світових релігій" (1919 р.), обґрунтовував думку про те, що саме протестантизм найбільше відповідав духові капіталізму, а тому й став економічним фундаментом нової цивілізації. Це відбулося, на думку Вебера, завдяки положенням протестантської етики, яка затвердила в суспільній практиці такі норми, як чесність, працелюбність, "світську аскезу", шанобливе ставлення до власності.

Виразом ідей протестантизму в культурі можна вважати розвиток книгодрукування, поширення освіти, секуляризацію в різних сферах життя та десакралізацію мистецтва. Саме протестантизм був однією з причин того, що західне мистецтво, з одного боку, позбавилось будь-якої релігійної цензури, а з другого — почало пошуки нових художніх засобів показу шляхів людини до Бога. Протестантські громади сьогодні використовують під час богослужіння і меси Й.-С. Баха, і афроамериканські "спіричуелз", і новостворені гімни в популярних та зрозумілих широкій аудиторії ритмах. Архітектура молитовних домів лише віддалено нагадує собори середньовічної Європи. Проте брак канонів не тільки створює можливості для вияву творчої особистості авторів, а й спричиняє нарікання з боку традиціоналістів, які звикли вбачати в мистецтві символ "Світу горнєго".

Говорячи про вплив протестантизму на культуру, не можна не згадати відомих письменників — Джона Беньяна і Джона Мільтона, а також оригінальних богословів. Найбільш відомі протестантські теологи ХХ століття — Карл Барт (1886—1968), Пауль Тілліх (1886—1965), Дітріх Бонхоффер (1906—1945). Особливе місце в сучасній культурі та історії належить Альберту Швейцеру (1875—1965) — філософу, культурологу, музиканту й лікарю, лауреатові Нобелівської премії миру, а також борцю за громадянські права расових меншин у США, баптистському теологу Мартіну-Лютеру Кінгу (1929—1968).

4. Іслам. Іслам є другою за кількістю послідовників світовою релігією. Його сповідують майже 860 млн осіб більш ніж у 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнано державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати та ін.). Переважна більшість мусульман проживає в країнах Західної, Південної, Південно-Східної Азії та Північної Америки. Іслам — відносно молода релігія. Він виник на початку VII ст. н. е. на Аравійському півострові. Терени півострова населяли арабські племена, заняттям яких було в основному скотарство. Територією Західної Африки проходив торговельний шлях, що привело до появи там таких великих міст, як Мекка і Ясріб (колишня назва Медини). Тісні торговельні зв'язки зумовлювали активне спілкування з різними народами і релігіями.

Виникнення ісламу підпорядковувалося загальним закономірностям появи світових релігій. Іслам формувався на ґрунті родоплемінного культу найвпливовішого племені Західної Аравії — курайшитів, релігійний та адміністративний центр якого був у Мецці. Племінним богом меккських курайшитів був Аллах (араб. аль-Іллах). Курайшитське плем'я набувало дедалі більшої економічної та політичної ваги серед інших племен, і сусідні боги витіснялися курайшитським Аллахом. У цілому соціокультурна ситуація того часу створювала всі умови для формування монотеїзму. Географічно іслам виник і поширився приблизно там, де виникли і поширилися за кілька століть до нього іудаїзм і християнство. Ця обставина не проминула для ісламу безслідно. Багато ідей і положень цих релігій було сприйнято ісламом. Жителі великих міст Західної Аравії завдяки діяльності іудейських та християнських проповідників були знайомі з ідеєю єдинобожжя — центральною в новій релігії, яка відрізняла її від традиційних язичницьких культів.

Процес формування монотеїстичної релігії пов'язаний із діяльністю реальної історичної особи — пророка Мухаммеда (близько 570—632), який походив із племені курайшитів. Він рано став сиротою, був пастухом, потім одружився з багатою вдовою і став купцем у Мецці. У 616 р. Мухаммед виступив із проповіддю нової монотеїстичної релігії, яку назвав ісламом (араб. — покірність). Мухаммед проголосив, що існує один великий Аллах і всі мають підкоритися його волі, служити йому в очікуванні судного дня, кінця світу й утвердження царства справедливості й миру на землі. У його проповідях звучали також вимоги соціальної справедливості, заклики до братерства віруючих, добровільної допомоги бідним; засуджувалося лихварство, підкреслювалася необхідність дотримувати простих норм моральності. Початкові проповіді Мухаммеда, попри всі його старання, успіху не мали. За 20 перших років проповідницької діяльності він залучив на свій бік лише кількадесят людей, наживши при цьому безліч ворогів. Проти пророка виступила верхівка курайшитів і навіть члени його сім'ї. Врешті-решт, Мухаммед утік із Мекки до Ясріба, де на нього чекав успіх. Місто Ясріб перейменували на Медину (місто пророка). З цієї події (араб. хіджра — переселення), що сталася 622 р., починається мусульманське літочислення. Мухаммед заснував мусульманську громаду (умну), до складу якої ввійшла значна частина населення Медини. Вісім років точилася війна між Меккою і Мединою, і 630 року мекканська знать вимушена була прийняти нове вчення. Мухаммед урочисто повернувся, а Мекка стала центром ісламу.

Loading...

 
 

Цікаве