WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Світові релігії - Реферат

Світові релігії - Реферат

У храмах відправляються сім таїнств — хрещення, миропомазання, покаяння (сповідь), причастя, шлюб, священство, маслосвяття (соборування).

Право відправляти літургію, обряди й таїнства мають лише священики (ієреї). Духовенство поділяється на чорне (з ченців) та біле (одружені священики). Єпископами, митрополитами та патріархами (архієреями) можуть бути лише представники чорного духовенства.

У православ'ї вшановуються Богородиця та святі (канонізовані церквою мученики за віру або подвижники, тобто ті, хто втілив у своєму житті ідеали праведності за допомогою християнського самовдосконалення). Способи такого самовдосконалення — це молитва, добрі справи та аскетизм (вправи для доброчесно-го життя) — поміркованість у бажаннях та прагненнях, суворий контроль своїх пристрастей. Різновидами аскетизму є піст, відлюдництво, затворництво, схимництво, стовпництво. Також аскетичною практикою є започаткований Григорієм Паламою в ХІV ст. ісихазм (перебування в спокої) — мовчазне споглядання, що має кінцевою метою бачення фаворського, божественного світла. Серед православних святих особливе місце посідають Василій Блаженний, Ксенія Петербурзька та інші юродиві, які зрікалися не тільки слави і шани земної, а й відмовлялися від "здорового глузду" заради наближення до божественної мудрості.

Але проблема спасіння хвилювала не тільки ченців, які сповідували скрайні форми аскетизму, а й віруючих мирян.

У православ'ї, на відміну від протестантизму, спасіння досягається не лише вірою, а й втіленням віри в добрих ділах. Учення церкви визнає свободу волі та вважає, що благодать Божа може діяти в людині лише в узгодженні з її власною волею.

Шляхом до спасіння є праведність, "подвиги та святість життя", що можливі і за звичайних умов, а не тільки в монастирі. Головними рисами праведного життя є розвиток у собі християнських чеснот, перша з яких — любов, і боротьба з гріхами, коренем яких є гордість.

Ось як учив розвивати в собі любов старець Амвросій Оптинський: "Якщо ти бачиш, що в тобі немає любові, а бажаєш її мати, то роби діла любові, хоча спершу без неї. Бог побачить твоє бажання та прагнення і вкладе в серце твоє любов" (Прометей 16. — М., 1990. — С. 133).

У внутрішній невидимій боротьбі з гріхом, яку мали вести всі віруючі, допомогти могли ті, хто сам, перемігши гріх, удостоївся "світоносних осіянь Духа Святого".

У монастирі за порадами саме до таких досвідчених ченців — старців, вірячи в їхні пророчі та цілительські здібності, приїздили князі, царі, письменники, паломники й віруючі, які шукали підтримки та бажали навчитися християнського благочестя.

Подвижники й старці з любові до ближніх намагалися передати свій досвід у слові, бесіді, книзі. Головними пам'ятками православної літератури є "підручники благочестя", такі як "Добротолюбіє", "Києво-Печерський патерик", "Лествиця" та ін.

Але іноді досвід міг передаватись і "безпосередньо" — як, наприклад, свідчить записана М. Мотовиловим його розмова з Серафимом Саровським про мету християнського життя: "У дитинстві ... ви дуже хотіли знати, у чому полягає мета життя нашого християнського, і в багатьох великих духовних осіб про те запитували, але ніхто не відповів вам про те з певністю, — так почав отець Серафим. — Казали вам: ходи до церкви, молися Богу, дотримуйся заповідей, твори добро — ось тобі і мета життя християнського... Але вони не так говорили, ... справжньою метою нашого християнського життя є надбання Духа Святого Божого... Ісус Христос уподоблює життя наше торжищу і справу життя нашого на землі нарікає купівлею... Земні товари — це чесноти, вони надають нам благодать Всесвятого Духа, без якого нікому спасіння немає та бути не може. Будь-яка справа, що твориться заради Христа, дає благодать Духа Святого, але найбільше дає молитва". "Отче, ви кажете про надбання благодаті Духа Святого, ... але хіба Дух Святий можна побачити? Як я знатиму, зі мною він чи ні?" — запитав я отця Серафима. — "Це, ваше боголюбіє, дуже просто!" — ... він узяв мене досить міцно за плечі та сказав: "Ми обидва ... в Дусі Божому з тобою!... Чого ж ти не дивишся на мене?" Я відповів: "Я не можу, бо ... обличчя ваше світліше сонця..." "Що ж ви ще відчуваєте?" "Незвичайну радість у всьому моєму серці!" "Так і повинно бути насправді, тому що благодать Духа Святого повинна оселитися в серці нашому, бо Господь сказав: — Царство Боже всередині вас є".

В одному з коментарів до описаної дивовижної події стверджується: "Досвід святості, досвід блаженства, досвід любові — те саме".

Старець Серафим називав джерелом благодаті молитву. Але творіння молитви є складною практикою самозаглиблення й богопізнання. Молитва повинна ввійти в тіло, душу та дух людини та очистити їх для поєднання людського духа з Духом Святим. Першу сходинку можна назвати молитвою усною зовнішньою, далі — зовнішня розумна молитва, третій крок — це молитва розумово-сердечна, або внутрішня, потім молитва стає душевною внутрішньою і, нарешті, сердечною внутрішньою і неперестанною. Помічниками й учителями віруючих на благодатному, але не позбавленому спокус, а відтак і небезпечному шляху до творіння сердечної молитви були старці в монастирях.

Монастирі в православній традиції — це центри паломництв, подвижництва, освіти, книжництва та друкарства.

Найбільш знані й шановані з них — це чоловічі монастирі на горі Афон (Греція), Києво-Печерська лавра, Трійце-Сергієва лавра під Москвою, Почаївська лавра (на Тернопільщині), Олександро-Невська лавра в Петербурзі, Оптина пустинь, Серафимо-Дивеєвський жіночий монастир, Покровський та Флорівський жіночі монастирі в Києві.

Історія православ'я пов'язана з розквітом і занепадом Візантії, хрещенням східнослов'янських народів, співіснуванням і боротьбою з ісламом на південних та католицизмом — на західних кордонах, утворенням завдяки унії (1375, 1596) греко-католицької церкви. У Росії етапними стали реформи патріарха Никона та розкол церкви в ХVII ст., що позначився драматичними подіями: переслідуваннями та самоспаленнями "старообрядців", а також утворенням сектантського руху.

У ХХ ст. православні церкви змушені були діяти, зазнаючи тиску державного атеїзму — тогочасної (1917—1991) офіційної ідеології в більшості традиційно православних країн. Велику частину духовенства було репресовано, багато храмів і пам'яток православної культури знищено.

Взагалі ж у своєму ставленні до держави православна церква намагається зберігати власну свободу: не втручатися в державні справи, не намагатися керувати державою, але й не підкорятися їй у внутрішніх справах.

Зараз у світі існує кільканадцять автокефальних (незалежних) православних церков: Константинопольська, Олександрійська (Єгипет, деякі країни Африки), Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська (Палестина), Російська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Греція), Албанська, церква Чехії та Словаччини, Польська, Американська. Є й чотири автономні церкви — Синайська, Фінляндська, Критська та Японська. (Ситуація в українському православ'ї розглядатиметься окремо.)

Православна культура поєднала в собі елементи іудейської, грецької, візантійської культур та національні традиції народів, що прилучалися до християнства. Архітектура, містобудування, іконопис, музика (хоровий спів), література східноєвропейських країн тісно пов'язані з православ'ям, починаючи від діяльності просвітителів св. Кирила та св. Мефодія (ІХ ст.) до православного модернізму — філософського та культурного напрямку ХХ ст.

"Світ горній" втілили у своїх творах православні іконописці — Феофан Грек, св. Андрій Рубльов, Діонісій, художники — В. Васнецов, М. Нестеров, М. Ге, М. Врубель, композитори — А. Ведель, Д. Бортнянський, М. Березовський. Літургійну музику писали також П. Чайковський, К. Леонтович, А. Чесноков, С. Рахманінов. Філософи та письменники, що жили на слов'янських землях — Іван Вишенський, Авакум, Дмитро Ростовський (Туптало), Петро Могила, Григорій Сковорода, Ф. Прокопович, П. Юркевич, М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, В. Соловйов, о. П. Флоренський, о. С. Булгаков та багато інших — убачали в християнстві смисловий центр культури, її джерело. Хоч їх ставлення до історичної церкви не було однаковим — від воцерковління М. Гоголя до відлучення від церкви Л.Толстого — їх творчість тісно пов'язана з православ'ям.

У православному календарі кожного дня відзначається пам'ять святих. Найшанованіші з них — святителі Микола Чудотворець та Дмитро Ростовський, преподобні Антоній, Феодосій, Агапіт та Алімпій Печерські, преподобний Сергій Радонезький, Пантелеймон Цілитель, Великомучениця Варвара, князь Олександр Невський.

У літургійному році є також чотири пости: Великий — сім тижнів до Пасхи, Різдвяний, Петрів та Успенський. Серед тижня два дні — середа та п'ятниця — уважаються пісними.

Головні православні свята — Великдень (Воскресіння Христове) та дванадесяті свята: Різдво Христове, Стрітення Господнє, Хрещення Господнє, Вхід Господній в Єрусалим, Вознесіння Господнє, Трійця (П'ятдесятниця), Благовіщення Пресв. Богородиці, Преображення Господнє, Воздвиження хреста Господнього, Різдво Пресв. Богородиці, Введення в храм Пресв. Богородиці, Успіння Пресв. Богородиці.

Loading...

 
 

Цікаве