WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Під стінами Саррасу перед цим європейські рицарі ховають сестру Парсиваля, яка загинула на шляху до міста в Мертвому Лісі, бо змушена стати жертвою "данини крові" (певна володарка замку може вилікуватися, якщо її вимажуть кров'ю цнотливиці, зібраною на срібному блюді). Т. Мелорі навмисно зазначає, що даний факт не буде ним пояснений з причини страшного характеру самої містерії. Проте відомо, що в ритуальному кровопусканні та недопущенні, щоб кров згорталася (для цього жертву тримали зануреною у води ріки чи озера), звинувачували катарів. Також, згідно з європейськими переказами епохи Просвітництва, в 1610 р. була страчена (замурована живою у замковій горі) якась трансільванська графиня Елизавета Баторі за те, що, бажаючи продовжити вічну молодість красу, купалася у крові молодих дівчат.

Цей мотив дав підстави Л. Гарднеру трактувати Святий Грааль саме як Sang Royal "Кров Королівську", вважаючи, що через шлюб представника Меровінгів з Сарою, дочкою Марії Магдалини та Ісуса Назарянина, на західну традицію сходить благословення біблійної традиції.

До цього слід додати, що у біблійній традиції поняття "кров" і "душа" передаються одним терміном "нефеш" (що навіть породило такий ексцес в уявленні єговістів як заборону на переливання крові). При посвяченні Аарона та його синів у жерці здійснювався обряд помазання кров'ю овна, за яким наносили кров жертви на край правого вуха і великі пальці на правій руці і на правій нозі (Вихід, 29: 20-21; Лев. 8:23-24. 30).

Антитезою трьом шукачам Граалю виступають три брати — сини графа Хернокса, які кохаються з власною сестрою та ув'язнюють свого батька.

Через рік після полону рицарів помирає тиран і населення обирає своїм королем Галахада. Через рік після смерті Галахада чаша Грааля і спис чудесним чином зникають. Його наступником стає Борс Ганський, а Персеваль стає монахом. Через певний час Персеваль помирає, його ховають поряд із сестрою та Галахадом у храмі, а Борс повертається додому в Логрію.

У Вольфрама фон Ешенбаха володар-тиран — це чародій Клінгзор, який ув'язнив в "Чарівному Замку" 400 дів, але їх визволяє рицар Гавейн. Серед них були його бабуся, мати і сестра. Після цього Гавейн перемагає страшного Грамофланца, вбивцю Сідегаста, коханого Оргелюзи. Власне зійшовши з розуму з горя, Оргелюза й посилала багатьох рицарів на бій з Грамофланцем, в тому числі й короля-рибалку Анфортаса, під час якого він і отримав свою страшну рану. Перемога Гавейна над страховиськом завойовує серце Оргелюзи і він стає володарем "Чарівного Замку".

Тут цікаво навести паралель з вищезгаданим тиранічним "стражем" Піфоном, якого перемагає Аполлон, що прибуває з Гіпербореї на білих лебедях (або верхи на грифоні) і на місці перемоги встановлює Дельфійський оракул (delfys — "матка", delfax — "свиня" ~ хетт. hwelpis "молода тварина", санскр. garbhah "тварина") в Афінах, який виявляє в подальшому тенденцію до зближення з Елевсинськими містеріями.

Сюжет в епосі про Грааль про наступність влади від "пораненого короля"-охоронця реліквій Грааля цікавим чином перегукується із сюжетом італійського епосу про Бову д'Антоніо (пор. з тим, що тиран королівства Грааля Клінгзор — сіцілієць), відомим і на Русі як епос про Бову (Бавву)-королевича, який бореться за належне йому за правом місто Антон (наприклад, білоруський текст познанського рукопису кінця ХVI ст.). Щоправда, "пораненим королем" тут є сам убивця батька королевича — тиран Додон (натяк на слово "титан" у значенні "богопротивник"; але у романі Ульріха фон Цацікховена про Ланселота розповідається про короля Додону Іверета і що на його доньці Ібліс одружується і набуває титул короля Ланселот Озерний).

Отже, Бова і його друг Террі прибувають до замку під виглядом лікарів, а заховане неподалік військо за поданим сигналом повинне увірватися у ворота замку. Бова, щоправда, не вбиває Додона, а проганяє його з країни. Однак в іншій версії (англо-норманській початку ХІІІ ст., старішого за часом запису) Бова страчує Додона (тут це "імператор Германії"), зваривши його живцем у розплавленому свинці або (в англійському народному романі) в казані з киплячою сіркою. Тобто тут використані казково-авантюрні мотиви (пор. з казкою про Коника-Горбоконика та тим, як цар-тиран, маючи намір стати знову молодим, кидається і гине у киплячому казані). Власне О.М. Чунакова співставила цей мотив із перським переказом в книзі "Карнамак" про засновника держави Сасанідів Ардашира, який аналогічним чином — розплавленою міддю (roy) — вбиває мешканця драконічного замку Хробака ("Кірма"). Також дотичність хробака до еліксиру молодості (безсмертя, зцілення) є "загальним місцем", "бродячим мотивом" на євразійському просторі.

Білоруська "Гистория о некоем храбром витязе и о славном богатыре о Бове Королевиче" (а також російські та українські казкові лубкові версії) розповідає, що Бова був сином короля Гвідона (Кавідона; білоруська казкова версія називає Гвідіона "королем на ім'я Великий", а в російських — Елізар) і Мілітриси, дочки короля Кирбича (Кірбіта). Батько віддав Мілітрису за Гвідіона проти її волі, сватом був конюший Лічард. Мілітриса, ненавидячи чоловіка, вступила у змову з королем Додоном: той з'явився з військом в умовлене місце, туди ж вона відіслала Гвідона на полювання і Додон зарубав його (пор. з германською сагою про вбивство Зігфріда). Сінбалда, дядько Бови, розповів йому про те, що трапилося, і спробував утекти з племінником, але Додон встиг захопити хлопчика, бо вбивці приснилося, що Бова, озброєний мечем і списом, готовий пробити йому серце. Довідавшись про цей сон, мати Бови, заради любові до Додона, вирішила вбити сина, посадила його у в'язницю і не давала їжі. Потім вона наказала дати йому три отруєні хлібини. Але дівчина, яка принесла Бові хліб, попередила його і залишила двері тюрми відчиненими. Хлопець тікає на корабель, потрапляє до короля Зінзовея (Зензевія) і стає у нього старшим конюхом. Між Бовою і дочкою Зінзовея Дружненою (Дружневною, версії — Полеміса, Наяна) спалахує кохання, він на турнірі перемагає суперників — короля Маркобруна і турецького принца Лукапера Салтановича за допомогою меча-кладенця, подарованого йому коханою, та богатирського коня, подарованого її батьком-царем. Бова вирушає у рицарські мандри і потрапляє у полон до царя Салтана, де його дочка Мільчігрія намагається навернути його в свою віру. В цей час Дружнена змушена дати згоду на шлюб з Маркобруном, обумовивши лише рік відстрочки. Бова повертає собі чарівний меч і, не впізнаний нареченою, йде з нею в конюшню, де прикований його богатирський кінь. Побачивши господаря, кінь розриває сімдесять ланцюгів і скаче героєві на груди. Бова відкривається Дружнені, вони втікають, але за ними кинувся в погоню Полкан ("від пояса до голови людина, а від пояса до ніг пес"), аж доки принцеса не мирить їх (в англійській версії другом і слугою Бевіса з Хемптону стає велетень Аскапард). Потім відбувається наступна пригода — спочатку пропадає Бова, потім — Дружнена з двома дітьми (Скірб і Волостим). Бова потрапляє власне у рідні місця і, як розповідалося вище, розправляється з Додоном, пробачає рідну матір ("син не повинен бути суддею матері") та зустрічається з власними дітьми, яких матір спрямувала на пошуки батька...

Ім'я батька Бови Гвідон та колізії з рідною матір'ю, на наш погляд, прямо відсилають до кельтського континууму, де присутній валлійський міф про вихованця мага Гвідіона (сер.-валл. gwydyat "знав") бога-героя Ллеу (Луга), мати якого, Аріанрод, не бажала дати синові ім'я, щоб він не носив зброю і не одружився. І саме аналогічним чином, прагнучи порятувати від рицарської долі, поводить себе із сином мати Персеваля.

Але, на наш погляд, можна запропонувати версію, за якою епоси про Бову-королевича та рід королів Граалю є ідеологемами протилежних таборів. Можливо, що в епосі про Бову-королевича під узурпатором Додоном, вбивцею короля, виступає Галахад, вбивця (або просто наступник) у свою чергу короля Саррасу (хоча, на думку епосу про Грааль, незаконного, узурпатора). Це власне пояснює, чому Галахад такий короткий час займав престол, а його друзі залишають країну.

Можливо, на часі ХІІ ст. епоси про чашу Грааль і казан Додона є переосмисленнями ранньосередньовічного сюжету на нові історичні реалії, а саме: протистояння династії Плантагенетів-Анжуйців (Plantagenet-Anju/Angevin; умовно "Грааль") династії Гогенштауфенів (Hohenstaufen; умовно "Бова"), які в італійській традиції виступають як Гібеллінги (Ghibellines), від назви бурга Вайблінген, родового володіння графів Штауфенів у Швабії з 1079 р.). Суперники останніх — Гвельфи (Guelphs/Welfs), тобто баварські та карінтійські герцоги Вельфи (від імені вельфа/Вельфа І, тестя імператора Людовіка/Луїса І, сина Карла Великого; однією з її германських ліній є Брюнсвіксько-Люнебургзька династія, відома як Гановерська) також цікаво, що батько першого руського короля Данила Галицького Роман, князь Галицько-Волинський, підтримав Гогенштауфенів і в 1205 р. виступив проти союзника гвельфів — краківського князя Лешко, але загинув). В англосаксонській традиції це протистояння двох родів трансформувалося у міфологічну боротьбу злих гоблінів та добрих ельфів. Одним з характерних проявів протистояння Гвельфів і Гібеллінгів є колізії довкола Сіцілії, коли Фрідріх ІІ (1220-1250), син імператора Генріха VІ Гогенштауфена (1190-97) і внук Фрідріха І Барбаросси, завдяки шлюбові з останньою представницею норманнської династії Констанцією, став королем Сіцілії, цим змусивши папу римського Інокентія ІІІ (1198-1216) юридично відмовитися від керування островом. Останнього представника династії Гібеллінгів-Гогенштауфенів шістнадцятилітнього Конрадіна (племінник Манфреда, сина Фрідріха ІІ Барбаросси) в 1268 р. наказав спалити на вогнищі в Неаполі лідер Гвельфів сицилійський король, граф Провансу і Анжу Карл І (1226-1285), молодший брат французького короля Луїса ІХ, після того, як папа-француз Климент IV (1265-1268) анафематував "отруйне поріддя, нащадка зміїного роду Гогенштауфенів".

Loading...

 
 

Цікаве