WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Внемли этим словам, о царица прекрасная мира,

Рима богиня, чей трон в полюсе звездном стоит.

Внемли, великая мать и людей и богов изначальных.

Храмы твои к небесам смертных приблизили нас.

Буду тебя воспивать до последнего часа, богиня;

Тот, кто дышит и жив. разве забудет тебя!..

(Пер. І. Голєніщева-Кутузова).

Т.зв. "тронний камінь" (Fal; тобто один з чотирьох елементів) є не престолом короля, а предметом, лише надаючим йому легітимність – він "впізнає" істинного короля і "скрикує" під ним ("... Потім на цей острів приплив Симон Бреет, молодший син короля Іспанії, який привіз із собою камінь, на котрому коронувалися королі Іспанії, а отримав він цей камінь від свого батька на знак того, що коли-небудь стане королем, — адже саме цього сина батько любив більше за всіх своїх дітей. Цей Симон завдяки дочці Скоттів став королем Ірландії і поставив згадуваний камінь у найкрасивішому закутку Ірландії, котрий досі називається королівське Місце. Після нього один із синів одного з королів Ірландії, нащадків Скотти, а звали його Фергус, син Ферфейєра, відбув у найвіддаленішу країну... І вони замешкали там, до того ж всі вони були ірландцями, і досі називаються скоттами, а країна їх — Скоттія... Фергус привіз із Ірландії королівський камінь і розташував його там, де тепер розташоване абатство Сконе. На ньому коронувалися, сиділи і правили королі Шотландії до того часу, доки король Англії Едуард І після завоювання не наказав доставити його звідти в Лондон, у Вестмінстер, і він тепер слугує престолом священика біля верхнього вівтаря", — пише датована 1280 роком "Хроніка піктів і скотів").

Як зауважують А. і Б. Ріс, аналогічний "палладій" царської влади існує в Індії – це камінь-лінгам Шіви. "...Той же символізм, — пише Ю. Евола, — втілений у пірамідальному ассіро-вавилонському зіккураті з плоским дахом, у схемі міста іранських верховних правителів (як у Екбатані [тобто парфянських Аршакідів, — О.Г.]) та ідеальному образі царського палацу Чакравартина: так у архітектурі втілюється порядок світу, з його ієрархіями та підпорядкуванням неодмінному центрові. Просторовому розташуванню цього центру у будівлях відповідає те місце, де перебуває трон володаря. І навпаки, як і в Елладі, в Індії форми ініціації, в котрих використовують обряд т.зв. мандал, драматизують прогресивний перехід посвячуваного з профанічного і демонічного простору у сакральний, аж до досягнення центру; а головний ритуал, що носить ім'я mukatabisheka, складається з покладання корони або тіари – той, хто досягає "центру" мандали, коронується як цар, бо він підноситься над грою сил нижчої природи. Крім того, цікаво відзначити, що зіккурат, сакральна будівля, підноситься над містом – державою і є його центром, у Вавилонії називали "наріжним каменем", а в Ларсі "кільцем між небом і землею"; теми "каменя" і "мосту" – ... далекосхідна формула "третьої влади між Небом і Землею"

Власне колізії валлійського прототипа рицаря пошуку Грааля Персеваля - Прідері та його батька Пуйлла - зосереджені довкола "тронного пагорба" (валл. gorsedd; має ще значення "двір", "зібрання"; ірл. sossad "ложе", "пагорб", "укріплення", "відкритий простір"), що височів посередині кладовища (тобто оточений предками; пор. з мотивом "Галичиної могили" у "Галицько-Волинському літописі", сидіння на якій вже означає княжіння в Галичі; "Галич" < албан. gjalliqes "воскресіння", Карпати < албан. karpe "скеля"; пор.: Arturs Seat "Трон Артура, пагорб біля Едінбурга" < гаел. "пагорб лучників"). Племінні королі (вожді) в Ірландії називалися "королями вершин" (ri benn), а назва верховної столиці Ірландії Тари (Темри) походить від temair "пагорб" (пор. із селищем Темерівці на Прикарпатті).

"... Ідея філософського каменю, — пише К.Г. Юнг, — має з цим декілька пунктів доторку. У "Філософському розаріумі" камінь стверджує: "Я випромінюю світло, але і темрява походить з мене. Отже, ніщо, варте родючості, не може заквітувати у світі, не зрушене мною і не з'єднавшись з моїм сином" ("Ego gingo lumen, tenebrae autem naturae meae sunt... me igitur et filio meo conjuncto, nihil melius ac venerabilius in mundo fieri potest")... У наступному уривкові із "Золотого трактату" ... (камінь, — О.Г.) народжується в лоні матері-міста та ідентичний увінчаною короною та вкритою вуаллю Монаді"... "Король" стосується до каменя. Те, що камінь є правителем, очевидно з наступної цитати Гермеса у "Філософському розаріумі": "Філософ — не майстер каменя, але швидше його міністр" ("Es sic Philosophus non est Magister lapidis, sed potius minister"). Схожим чином кінцевий продукт каменю у вигляді увінчаного короною гермафродита називається "загадка влади" (aenigma regis)...".

Також у курдській національній релігії — єзидизмі (від іран. "язат" — "божество") — основна щоденна церемонія полягає у тому, щоб на сході сонця всі віруючі ходили довкола каменя, що лежить на землі і на якому написано "Малік Таус", тобто "Ангел Павич". Згідно з віруваннями, це — падший ангел Азраїл, який, проте, буде прощений (або вже прощений) Богом.

У повісті Лампрехта про Александра Македонського розповідається про те, як дійшовши до стін земного раю, воїни Александра отримують через вікно в стіні від якогось старця невеликий чорний камінь. Вчений єврей зі свити царя наказав принести терези і на одну шальку поклав цей камінь, а на іншу наказав класти золото та коштовності. Скільки їх не клали, маленький камінь залишався важчим від них. Тоді мудрець кинув на камінь жменю землі, і чаша з каменем злетіла вверх. "Камінь цей — людське око, — сказав мудрець, — ні золото, ні коштовності не можуть його наситити, доки він відкритий; але коли його закриє жменя землі, йому вже нічого не потрібно".

Згідно з уявленнями мусульман в основі гори полюсу світу, де мешкає могутній ангел Каф (Коран, 77:3), лежить чарівний зелений ізмарагд, колір якого й відображається небом (Мутаххар б. Тахір ал-Макдісі, Йакут ал-Хамаві, Закарийя ал-Казвіні, Ібн ал-Варді).

За легендою, сам Грааль був виготовлений із ізмарагду, який випав з корони Люцифера, коли архангел Михаїл скинув його з неба. Начебто, епітетом Люцифера саме було "Ангел Корони", по-єврейськи hakathriel, що, як зазначає Р. Генон, теж означає число 666. Дослідник ототожнив це передання з ведичною традицією зображення перлини urna на чолах божеств, зокрема – Шіви (звідки перейшла у буддизм), що явно наштовхує на можливість бачення у цьому міфі відображення протистояння амореїв-хабіру (протоіудеїв) з мітаннійськими хуррито-арійськими племенами (євр. naharaim, дв.-єгип. naharina). Також варіант Вольфрама фон Ешенбаха, за яким Грааль є каменем, Ф. Камперс співставляє зі східним переказом про камінь Чінтамані: "... деякі особливості індійської легенди про Чінтамані і особливості нашого переказу про Грааль дуже схожі; в цьому камені бажань, що випускає денно і нощно світло, що дає кожному їжу і пиття в достатку і який зберігається у палаці п'ятисот богинь у королівського сина Гедона, можна розглядіти навіть прообраз нашого переказу про Парцифаля".

Також цей камінь Грааль можна співставити з грецькою "Повістю про Варлаама та Йоасафа" (яка певними елементами про народження та юність подібна до переказу про Будду Шак'ямуні; Йоасаф < Будасаф < "бодхісатва"): пустельник із Сенаару Варлаам під виглядом купця постає перед індійським царевичем Йоасафом і розповідає, що володіє чарівним коштовним каменем ("камикъ"), який виліковує усі хвороби. В розмові з царевичем він розкриває, що цей камінь – християнська віра. Грецька версія є переказом більш ранньої, персько-пехлевійської, відомої по книзі Фіхріст, від неї походять арабська "Білаухар і Будасаф", грузинська "Балавар та Іодасаф" та сірійські уривки. Академік К.С. Кекелідзе встановив, що ця "Повість" вперше появилася в Індії в VІІ ст. на сірійській мові і створена в індійській метрополії церкви несторіан. Проте Б.І. Кузнєцов дотримується іранської версії походження "Повісті", вказуючи на популярний східний сюжет про царя-язичника і його сина (дочку) – сповідника істинної віри.

Зрештою, згідно з переказом, ізмарагдом з корони Люцифера заволодіває Seth, котрий є, на думку дослідників, персоніфікацією Єгипту. З часом із ізмарагду виготовляють чашу Грааль і, зрештою, вона потрапляє до Йосифа з Арімафеї, стає чашею Таємної Вечері, здійсненої в домі Симеона Прокаженого, в яку потім Йосиф зібрав кров розіп'ятого Ісуса (пор.: "Чашу Спасіння прийму та Ім'я Господнє покличу" , Пс. 115: 4). Як вважає священик П. Жуков, власне один із творців Священної літургії, великий Отець Церкви, святитель Іоанн Золотоустий (347-407 рр.) сформулював вчення про Чашу Спасіння.

Парадокс полягає в тому, що ніхто з дослідників не звернув уваги на фігуру Сета (Seth) у переданні про Грааль, яка є, на нашу думку, однією з ключових, що творить контекст подальших подій, тобто "циклізацію" самого передання. Звісно, мова не йде про давньо-єгипетське божество, яке протистояло сонцесяйному богові Гору (Гор з головою сокола зі списом, яке вбиває крокодила, який трансформувався у святого Георгія в одязі римського імператора, з головою сокола, вражаючого списом дракона; в канонічному житії святий Георгій вгамував дракона беззбройним, лише прочитавши над ним молитву; в Анатолії ж святий Георгій та вірменський Мхер, зображені як вершники на білих конях, успадкували іконографію Мітри). Тут скоріше за все – біблійний патріарх Сиф, третій син Адама і Єви, який народився після вбивства Авеля та вигнання Каїна і від якого походить людство. Сиф (Сет), як сказано в коптському тексті, "... мешкає в сокровеннішій ніші Плероми (грец. "Повноти", — О.Г.), міста з чотирма воротами (схожими на індуїстське місто Брахми на світовій горі Меру). В кожних воротах – Монада... Монада – це іскра світла і образ Отця, подібний Моногену. Моноген стоїть на тетрапезі, подібній тетраморфу, основі церкви, площині з 4-ма колонами, відповідними чотирьом євангелістам". Сет в переказі про Грааль – це, на наш погляд, натяк на сірійську християнську пам'ятку "Хроніка Zuqnin" (VІ ст.), яку певний час приписували Діонісію Ареопагіту. Спеціальну увагу "Хроніці" приділив дослідник М. Еліаде. В ній розповідається про те, що було записано пророцтво від Адама про прихід Месії, яке Сет заховав у Печеру Скарбів окультних таємниць. Сет повідомив своїм синам зміст пророцтва і наказав їм кожного місяця сходити на гору та заходити до Печери. І ось дванадцять "царів-волхвів" з країни Шір, "Царі і сини Царів", слухняно здійснюють ритуальне сходження на Гору, очікуючи виконання пророцтва Адама. Якось вони помітили стовп невимовного світла, увінчаний Зорею, блиск котрої перевершував сяйво багатьох сонць. Зоря проникла у Печеру Скарбів, і Печера засяяла. Пролунав голос, котрий запросив царів увійти. Потрапивши всередину, царі осліплені світлом і опускаються на коліна. Але світло концентрується і незабаром приймає форму смиренної людини, котра повідомляє, що післана Отцем Небесним. Він радить їм взяти скарб, захований у печері (!) їх предками та йти у Галілею. Ведені Світлом, вони потрапляють у вифлиємську печеру, і чудо повторюється: стовп світла і Зоря опускаються і приникають у печеру. Волхви простягаються ниць перед блаженним Немовлям і складають до його ніг свої корони. Ісус вітає їх як "Синів Сходу – [країни] Вищого Світла", "гідних бачити відпочаткове вічне Світло". Повернувшись у свій край, волхви розповідають про бачене. Пізніше апостол Іуда Фома прибуває у Шір і волхви одразу ж приймають хрещення, і тоді з Неба опускається Дитя Світла і говорить з ними.

Loading...

 
 

Цікаве