WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство Шамбата стало називатися Дулоба (натяк на дулібів-волинян; пор. з іншими назвами племен булгар і слов'ян — ердимчі/радимичі, себерчі/сіверяни, бугильчі/бужани, барини/берендеї, агачіри/акацири, ульчії/уличі, табірчі/тиверці тощо), а булгари Шамбата почали іменуватися "відтяті", "украяні" — "киї" (koy < kid-; як переосмислення слова "куян", kuyan < kodan), через що і прифортечний град Шамбата, який заселили тюркські ульчиї ("крикуни") та "сакланське" (тобто сако-аланське) плем'я русів, став називатися Київ (від Kiyi Ev "низовина, берег річки + місце поселення" або Iki Ev "другий дім", пор. з хазар. Карч-Ев > Керчів > Керч). Сам Шамбат зазнав гніву від верховного володаря булгар Кубрата за те, що пішовши в похід на фарангів (франків), раптово повернув назад, цим прирікши решту булгар на поразку. Власне про війну франків і булгар розповідає хроніка Фредегара (VII ст.), коли після смерті аварського хана Баяна в Паннонії спалахнула війна між власне аварами та булгарами-кутригурами. Останні втекли до франкського короля Дагоберта Меровінга, який спочатку радо прийняв їх, відвівши для поселення теперішню Баварію. Цим пояснюється, зокрема те лінгвістичне явище, як взаємні германсько-тюркські запозичення, виявленні щонайбільше в лексиці чуваської мови, безпосереднього нащадка давньо-булгарської (зведення складено Валентином Стецюком).

Потім з невідомої причини Дагоберт наказав їх вирізати, чим накликав на себе і свій рід Меровінгів прокляття великих шаманів Євразійського степу. Булгари з великими втратами відступили за Карпати, де слов'яни і язиги-сармати радо прийняли їх як захисників від аварської сваволі.

На пагорбі Куянтау було встановлено ідола Кам'яна Голова (Таш-Баш, тобто натяк на слов'янського Дажьбога), увінчаного великою кам'яною чашею (!) і йому в пожертву купці приносили аналогічні чаші ("ташаяки") з написаними угодами, зобов'язаннями, проханнями чи клятвами. Тут же у казані було зварено в жертву захопленого у полон булгарами хазарського кагана. На горі Куянтау свого часу помер, відпочиваючи від пригод, хоробрий кінь богатиря Ату (Аттіли) Тулпар, і коли герой зійшов на гору подивитися на кості побратима, то раптово помер від задухи (що співпадає з переказами про "смерть від коня" руського князя Олега та варязького конунга Одда).

Проте Київ-Шамбат був лише релігійним центром, а столицею царства Дулоба став Хорисдан (тепер — Коростень, місце поклоніння алпу худоби Малу-Велесу). Свого часу Шамбат, та інший син Кубрата Аспарух (Ісперіх мешкаючий у Буруджан-Батавилі ("Ставка", тепер — Путивль) протистояли проти булгар-утигурів старшого сина Кубрата кана Бат-Баяна, столицею якого була Фанагорія на Таманському півострові (місце культу алпа вогню Хурса-Хорсу) (про цю міжусобицю розповідає також історичне джерело — написаний у 1226-1249 рр. літопис "Газі-Барадж Таріхи"). З цього скористалися інші алтайські етноси — хазари та печеніги, об'єднані династією Ашинів ("Вовків"; родове знамено — золота голова вовка на блакитному полотнищі), для яких булгари були "поганими псами" ("кутригури"). Спочатку в 670 р. було захоплено релігійну столицю чорних булгар Балтавар (Полтаву), через що булгари цього племені (чорні булгари) переселилися в Башту, а після смерті Шамбата — на Балкани і заснували в 681 р. на Дунаї Болгарське царство, потім розбив самого Бат-Баяна, народ якого бурджани з часом був підкорений хазарами і частково змушений був переселитися в 894 р. у верхів'я Волги, де спільно з місцевими язичниками-сабанами утворили нову державу — Волзьку Булгарію (тепер — Татарстан), і туди ж переселилися й чорні булгари з Лівобережжя Дніпра, а ті ж, які залишилися в Передкавказзі, стали ядром формування балкарців (їхня самоназва "таулу" — "горці", можливо, ідентична назві царського роду Дуло, до якого належав Аттіла), карачаївців та кумиків. В 737 р. араби розгромили хазар і змусили їх дозволити, щоб підлеглі їм етноси прийняли іслам. Небіж останнього балтаварського хана Габдулли Джильки на ім'я Угер Лачині став князем Києва і відомий як "Ігор Рюрикович", а родовий знак "балтавар" став знаком династії і відомий як "тризуб". Один із синів власне волзькобулгарського хана Алмиша Арбат (Арпад) спільно з уграми та каварами (халісіями, західним хазарським племенем; від євр. hwr "городяни", відмінні від селян-"хазерів", євр. haser "селище", самоназва ж була однокорінна з узбец. "хашар" — "допомога, спілка, толока") переселюється у Паннонію, де виникає Угорщина (сином верховного вождя каварів Шаба і невідомої на ім'я дочки короля Іштвана І був король Угорщини Самуїл Аба, який правив у 1041-1044 рр.). Ті ж чорні булгари, які залишилися в Донецько-Чернігівській землі стали під іменем берендеїв та ковуїв васалами Київської Русі.

У сенсі стосунку із "печерою" напрошується співставлення литов. rausis "печера", rusas "погріб", rushus "діяльний", швед. rusa "викопувати" з етнонімом "руси" ~ шевченківський мотив Русі як "розритої могили", можливо, належить до часу його побутування у Вільно і цілком можливо, що литовці передавали йому гру слів в оцінці окупантів — "русскіє" — "розорювачі, спаплюжувачі могил".

Також порівняймо з санскр. guha "печера" < guh "ховати, заховувати" та скандінавське Гьюкі, засновник бургундської династії Гьюкунгів-Гібіхунгів, вони ж Нібелунги, — Гунтера та його братів, які вбили Зігфріда і заволоділи скарбами альва Альберіха та дракона Фафніра).

Відповідно із перенесенням Грааля на схід всі пошуки рицарями Артурівського циклу приречені на поразку, а надалі, як вважає Р. Вагнер, пошуки Грааля замінилися пошуком скарбу Нібелунгів і далі – гробу Господнього в Ієрусалимі.

Поряд з чашею Грааля та магічним Списом герої святого Граалю (Галахад, Борс і Персифаль) заволодівають під час подорожі човном і пливуть до Володарки Озера Вівіан (Німуе; пор.: валл. Essylt Vinwen > Ізольда) Мечем Давида (пор. з мечем Артура "Ескалібуром" < "Калібурн", "Каледвульх" < Caledvwlch "Ріжучий сталь"). Аналогічно у валлійських міфах дарує меч (валл. cleddyf, ірл. claideb "меч" ~ пор. з дв.-рус. "меч-кладенець") героєві Ллеу Ллау Гіфесу ("Лев Важка Рука") його мати, богиня Аріанрод, якого вона народила від власного брата Гвідіона. Генетично ст.-франц. brant, італ. brando, нім. Brand "меч" < "великий (довгий) меч (яким зручно битися тільки вершнику, запроваджений у європейське рицарство іраномовними аланами; в той час як піхотинці озброювалися короткими мечами: ірл. colg, брет. kalc'h, грец. machaira, нім. Schwert, англ. sword)" ~ дв.-інд. brhant- "високий, великий, поважний" ~ кельт. Brigantes "кельтське плем'я в Британії" (пор. з іменем богині Brigit) ~ Brigantii "плем'я в Реції на Боденському озері" ~ герм. Burgundai (< дв.-верх.-нім. Purgunt-) "мігруюче плем'я" ~ авест.berezant- "високий" < і.-є. *bhrghntoi "високі, великі".

У Вольфрама фон Ешенбаха Грааль – це камінь з написами (зелений ізмарагд; lapsit exillas, пор. з латин. lapis exilis "зниклий камінь (епітет "філософського каменя")"; походить з Откр. 2:17; у масонській традиції він ототожнюється з ініціальним каменем з написом V.I.T.R.I.O.L. — "відвідай утробу землі і, спрямувавши свій шлях, ти знайдеш таємний камінь"). Вважається, що під "каменем" (дв.-євр. even) хрестоносці власне розуміли камінь, який був кришкою над печерою, яка стала Гробом Господнім; як розповідає літописець, у ХІІ ст. Добриня Едрейкович привіз цей камінь у Великий Новгород і потім, після того, як він став архієпископом Новгорода, святиня зберігалася у храмі Святої Софії під вівтарем. Саме з метою його "визволення" й боролися хрестоносці з Александром Невським та Іваном Грозним. Поряд з цим на Русі відома ще одна інсигнія – Вінець із Животворящого хреста (вірніше, стружка з хреста, викладена у формі вінця), а також „Пояс Богоматері" (ним, зокрема, вилікували молодого Володимира Мономаха, аналогічно – дружину імператора Льва Мудрого). Як свідчить Києво-Печерський патерик, її привіз варяг Шимон, родич конунга, який мандрував на Схід, і цього Шимона-Симона ототожнюють із Семундом Господинею, родичем (фріянд) і наступником конунга Сігурда Афрікана (Хрестоносця), який після зруйнування вендами (слов'янами) Конунгхелла пустився у мандри („Сага про Магнуса Сліпого та Гаральда Хіллі")

Loading...

 
 

Цікаве