WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Також, як зауважує Ю. Стефанов, дослідник-антропософ С. Прокофьєв "... детально прослідковує символічні паралелі між образом Св. Грааля і його відображенням у давньо-руській архітектурі і літературі, наводячи в якості прикладів храми володимирської Русі і знамениту легенду про невидимий град Кітеж: "Вид залитої сонцем, світлом перекинутої чаші купола і голуба, що здіймається з неї. В точності відповідав астральній імагінації Грааля: вознесеній вгору Священній Чаші і Святому Духові, що сходить до неї, з духовних висот в образі білого голуба. А в легенді про Кітеж "саме здійснення граду невидимим, тобто процес сходження до вищого духовного прообразу в результаті нового зв'язку людської душі з Істотою Христа, також відбувається через посередництво "пильнуючої та зберігаючої" небесний град Марії-Софії"...".

Ісламські сліди в переданні про Грааль, зафіксовані рядом дослідників, можуть мати пояснення лише в стосунку з Київськими печерами.

Саме тут у печерному скиті-ханака (ханасах) у самотній келії ("саума'а"; пор.: слов. "чертог" — "келія монаха" < тюрк. kartak / gardah < перс. gardak "кімната"; пор.: і.-є. *kai-ur-t "печера", "яма" (лат. cavea, гр. kaiata, д.-інд. kevata та ін.) - туркм. govak "печера", тур. kovuk "дупло", "нора", чув. xăvăl "дупло") з однодумцями ("мурідан") на певний час замешкав великий булгарський містик-дервіш, імам ("мамай") рахіб Шамс (840 р.), який у 820 р. навернув чорних булгар Лівобережжя України в іслам.

Думається, що до цього часу слід відносити проникнення в слов'янську мову (через діалектну тюркську вимову) арабських слів "мудрець" (< араб. "мударріс"-"тлумач, вчитель"), "жупан" (< араб. "субхан"-"хранитель/охоронець"), "мамай" (< араб. "імам"), "кацап" (< араб. "кассаб"-"м'ясник"), "могила (як поселення мертвих)" (< араб. "махалла"-"поселення"), "фата" (< араб. "фута"-"наголовна пов'язка"), "обід (як добра їжа)" (< араб. "абід"-"благочестивий"), "килим-самоліт" (< молитовний килимок мусульман), "тазик" (< араб. "тазкійя" – "очищення"), "миска (залізна)" (< араб "загартоване (залізо)"); "лакомий" (< араб. "лахм"-"м'ясо"), "вуста" (< араб. "аль-вуста"-"середина"), "найм" (< араб. "на'ім"-"рай"), "сутка" (< "саъат"-"годинник"), рус, русич (< араб. "руус"-"голови"), Бог (< араб. "Баха"-"красивий"), Велес/Волос (< араб. "фуляз"-"залізо" ~ норд. "вьолсі/вольсунги"), Див (кличе вверху "древа"; в "Слові о полку Ігоревім") (< араб. Дауа "поширення мусульманами своєї релігії", заклик-аззан муедзінів до молитви з високих споруд; слов'янські землі були "Дар ад-Дауа"-"земля поширення ісламу" і "Дар аль-Муахада"-"земля торгівлі"), "хліб і сіль" (< араб. "халіббі василь" – "все виконаю заради гостя/прибулого"), "йди на ..." (< "хіді нахіййа" –"відійди в сторону"), "морока" (< араб. "маарака"-"боротьба"), "зубр" (< араб. "зубр"-"пеніс"), жіночі імена, що сприймаються тепер як скорочення: Нюся (< араб. "ан-нуса/аніса" – "жінка"), Нюра (< араб. "ан-нур" – "світло"), Тіна (< араб. "земля"; також потрапило у рос. "тіна"–"намул"), "Ягілева дочка (архаїчний український фольклорний образ)" (< араб "агіль" – "знаючий, розумний, розуміючий"), чоловічі імена: Ярополк (араб. "Анвар"), Лев (араб. "Асад", "Усама"), Святослав (араб. "Махмуд"), Назар (араб. "далекоглядний).

Походив Шамс з роду індійського купця Синджа-дяу (Синджа-Диу, Тиньтяу), який осів у Хорезмі. Через це всіх його нащадків прозивали "сіндійцями". Пізніше його нащадки замешкали у Хазарському каганаті, де батько Шамса мулла Габдулла був суддею (каді) мусульман Семендера та вождем антихазарського повстання в 810 р. Сам Шамс певний час був секретарем хана чорних ("північних") булгар у Балтаварі (тепер — Полтава), а опісля передав цю посаду своєму синові, народженому у Києві, — муллі Микаїлю Башту Ібн-Шамс Тебіру, літературним псевдонімом якого було Шамсі Башту, а величним його твором, який дійшов до нас, є "Легенда про доньку Шана" ("Шанкизи дастани"). Під час протистояння Хазарії та Чорної Булгарії Київ під проводом начальника залоги варяга Жир-Аса (Діра давньо-руських літописів) повстав. Для переговорів із новою державою від булгар і прибув Мікаїль, друг дитинства Жир-Аса, який залагодив справи на користь обом народам і залишився в Києві в якості посла, одночасно будучи муллою головної київської мечеті "Ель-Бейда". Але в 863 р. співволодар Жир-Аса християнин Аскольд (Феофан згадує послів царя герміхіонів Аскіла в 563 р.; з VIII ст. відомий народ "аскл/ашкал/есгель", споріднений з булгарами і межуючий з мадярами; зрештою, згадується цар Аскал, який підпорядковувався царю волзьких булгар Алмушу, а останнє ім'я аналогічне імені угорського вождя, батька Арпада) влаштував погром мусульман, внаслідок чого мулла Микаїль змушений був усамітнитися у скиті-ханака батька. У 870 р. Мікаїля київський володар обміняв на варязьких бранців і надалі мулла був секретарем ряду булгарських ханів, ведучи активну просвітницьку (переклав булгарські письмена "куніг" на арабську мову, відкрив сотні мечетей та медресе) та географічну діяльність. У 900 р. він вирушив в місіонерську подорож на Урал, але втонув під час бурі на ріці Нукрат-Ідель ("Срібна річка"; Агідель, тепер — ріка Кама) біля аулу Шам-Чачак, неподалік міста Яр Чалли (тепер — Набережні Човни). Язичники виловили його тіло з ріки і повісили його на дереві (пор. з тим як пізніше русичі розправлялися тут же з місцевими волхвами; пор. тюрксько-маніхейським звичаєм обмотувати труп шнурами, підвішувати на дерево і залишати так гнити). Син Мікаїля Абдаллах Ібн-Башту поховав батька у заснованому ним мусульманському скиті Дебер на ріці Свіяга. Син поета, якого тричі згадує у своєму творі відомий арабський мандрівник того часу Ібн Фадлан, стає начальником канцелярії хана Волзької Булгарії і в 931 р. створює власний дастан "Кисекбаш кітабі", підписаний псевдонімом Тебірзі. Життєпис поета та історія створення епосу викладені у зведенні булгарських літописів "Джагфар таріха", складеній Бахші Іманом в 1680 р. за наказом Сеїда Джагфара, і в ХІХ ст. сам літопис опинився завдяки булгарським емігрантам у казахському місті Петропавловську, де був відкритий вченими.

Саме в Київському печерному скиті-ханака у 865 р. Мікаель Шамсі Башту і написав дастан "Шанкизи", в основу якого поклав легенди тюрків, іранців, угрів та слов'ян. Зокрема тут розповідалося як син алпа Бояна (сина Сонця і Місяця, який втік від батьків і став правителем племені Імен-"Дубів"; пор.Уральські гори як "Імеонські" у візантійських хроніках та з іменем кагана авар Баяна) Іджик, володар хонів (гуннів), був народжений богинею-рибою Бойгал (звернімо увагу на образ риби-праматері династії!), через що булгарки любили прикрашати себе срібними монетами (танка), символізуючими її луску, як нащадки Іджика кочували берегами ріки Кубан (Хуанхе), а потім відійшли у Сакланські (Сако-Аланські) степи Сули (Дунаю), Кашану (Молдови), Бурі-Чаю (Дніпра), Нукрату (Сіверського Дінця), Ширу (Дону) та Ітилю (Волги). Героями булгар виступають друзі-ельбіри Ата, або Аудан-Дуло (тобто історичний Аттіла з роду Дуло та Автанділ з поеми Шота Руставелі "Витязь у тигровій шкурі"), Арбугу (Тарвіля) і Шамси Тат-Ірана (Татра). Злий дух підземного світу Албастий викрадає наречену Аудан-Дуло Боз-Бі, доньку бека Шан-Албана Риштава, а інший демон — однорогий Аджаха — наречену Арбуги Танбіт. Друзі рятують спочатку Танбіт, а потім і Боз-Бі. Водночас герої перемагають у різних підземеллях та печерах полчища нечистих духів-йорегів (чуваш. "святих", тюрк. iduq, варяз. helgi "святий; Олег"). Щасливі переможці поселяються в місцевості Атіль ("Кінська стоянка") на ріці Ітиль (Ідель), де засновують царство Булгар (відома готському історику Йордану як Athaul, мешканці якої платили данину готському імператору Германаріху, надалі — це історичний Ітиль, столиця Хазарського каганату). Нащадок героя Аттіли з роду Дуло по-матері хан Курбат (Кубрат, Кубар), син Аскала (за хронікою Менандра Протиктора, Аскел — тюркютський хан, який надіслав у 563 р. посольство у Візантію), дає у володіння своєму молодшому братові Шамбату гори Куянтау ("Заяча гора"), де в 631 р. будують фортецю Башту, яку потім назвали Шамбат (натяк на назву Києва у Константина Багрянородного як "Самбатас" — "Пристань для човнів"; існує версія на угорське слово Szombathely, де hely означає "місце" і означає саме "Угорське урочище", куди прибув князь Олег Віщий і де похований Аскольд і де перед цим був західний форпост іудейської Хазарії, представлений салтово-маяцькою археологічною культурою (пор. топоніми Каховка та Одеса з іврит. "ках хов" — „візьми мито" і „адаса" – „вереск (степова рослина)"), а сам васальний від Хазарії "Руський каганат" з ймовірною столицею в Києві (у Ібн-Фадлана цар Аскал був васалом Булгарії, у свою чергу васала Хазарії; пор. з іврит. „ке ав" – „як батько", що могло бути іудейським переосмисленням місцевого топоніму) вдійсності охоплював ареал волинцевської археологічної культури, обіймаючи Лівобережжя Дніпра та межиріччя Дніпра і Дону (і навіть досягали басейну Оки: пор. топоніми Москва, Муром, Ростов, Самара, Сімбірск та іврит. „мас кева" – „податок/мито", „мером" — „з висот", „рош тов" — „добра голова", „шаморім" — „самаряни (жителі Самари)", „сім біра" — „пивоварня"); гіпотеза І. Хайнмана пов'язує термін Самбатас з позначенням у руських билинах Дніпра як Ізрай-ріки та Сафат-ріки, тобто ріки Іосафата, яка протікає, згідно з переказами Агади, по землі, де живуть втрачені десять колін Ізраїля і одночасно контамінується з долиною Йосафата руських апокрифічних передань, де, начебто, за Книгою Іоїля, повинен відбутися суд над народами; як на нас, то термін Самбат/Йосафат може бути перетлумаченням вже забутого Шамбат).

Loading...

 
 

Цікаве