WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Інші ж відносять "Сакральну Таємницю" ("Вам дано знати таїни Царства Небесного, а їм не дано ... бо огрубіло серце людей цих", Мф. 13:11-17 + 10:11) з грядучою "нареченою Агнця", яка вступить з ним у священний шлюб в часі Його другого пришестя, а поки що перебуває прихованою (на небі або ж на землі разом з апостолом Іоанном) і шанується в іпостасі Софії — крилатої жінки на "семистовпному" троні, з вогненим (пурпурним) обличчям, в царській одежі, з сувоєм у лівій руці і царським посохом — в правій, перед нею, схиливши голови, стоять Богородиця та Іоанн Предтеча, з неба злітають архангели Михаїл та Гавриїл, над її головою в круглому медальйоні — поясне зображення благословляючого Христа, над яким розпростерте Святе Письмо. Безпосереднє посилання апологети цієї таємниці могли вбачати в словах Євангелія: "Воцарився Господь Бог вседержитель. Зрадіємо і звеселімося і віддамо Йому славу, бо настав шлюб Агнця. І жона Його приготувала себе... блаженні звані на шлюбну вечерю Агнця" (Откр. 19:6-9); "І Дух і Наречена говорять: Прийди! І чуючий нехай скаже: прийди!.. Гей. Гряди, господи Ісусе!" (Откр. 22:17.20). "Мудрість (Софію) ж ми проповідуємо між досконалими, але мудрість (Софію) не віку цього і не властей віка цього минаючих, але проповідуємо Премудрість Божу, таємну, сокровенну, котру призначив Бог перше віків для слави нашої, котрої ніхто з властей віка цього не пізнав; бо якби пізнали, то не розп'яли б Господа Слави" (1 Кор. ": 6-8).

Начебто Наречену Агнця символізує й дорогоцінна візантійська перегородчата емаль "Розпяття" Х-ХІ ст. (яка, начебто, прикрашала престол у константинопольскому Соборі святої Софії, потім була перенесена з перипетіями історії в грузинський монастир в Шемокмеді (тепер — у Тбіліському національному музеї). На ній — справа від Розп'яття жіноча фігура з чашею, в яку виливається кров Христа (це ж зображення наявне на панагії першого московського патріарха Іова, 1589 р.), а зліва — так само зодягнена жінка, що вже відходить (тобто зображено різночасові моменти, як це зазвичай у іконографії). Деякі мистецтвознавці трактують сюжет алегорично: церква створюється, а синагога відходить. Але для візантійських авторів така алегорія була немислима (вона більш-менш була б допустима в католицькій традиції і її засновником у християнській екзегезі вважається Оріген, вперше віднявши у Святих книг "пряме тлумачення") і навіть невідомою для східнохристиянського іконописця. Напис на емалі — на грецькій: "мати, се син твій, сине, се мати твоя" (які, як відомо, звернені розіп'ятим Ісусом до Богородиці та апостола Іоанна) — прямо відсилає до уявлення про прихований стан апостола Іоанна на землі до другого пришестя Спасителя, під опікою якого й перебуває "наречена Агнця". Хто знає, може, саме з нею, з жінкою з палаючими очима і величною, аж до неба, розмовляє у своєму славнозвісному трактаті "Втішання Філософією" останній неоплатонік і батько схоластики Боецій (V ст.). Саме їй, Софії, як Нареченій Агнця, спорудили величні собори — в Константинополі імператор Юстиніан (пом. в 565 р.), до муляра якого явився ангел з шаром в руці і наказав посвятити храм Софії, та в Йорку, на своїй батьківщині, святитель Алкуїн, друг і вчитель імператора Карла Великого (VIII ст.). Начебто, саме її, насправді, шанували масони-якобинці як божественний Розум в соборі Паризької богоматері (цим, начебто, намагаючись "виманити її в яву").

Інші дослідники, опираючись на передання про те, що тамплієри, після падіння християнських королівств у Палестині, переховували в дерев'яному ковчезі якийсь сакральний артефакт, ототожнили його саме з Граалем, що, зрештою, проявилося у сюжеті відомого німецького кінофільму "Кров тамплієрів". Проте, думається, в даному випадку щодо речей, що містяться у ковчезі, малися на увазі т.зв. "Ієрусалимські ассізи" — звід законів, які у відповідності зі звичаями Святої Землі записані за наказом першого короля-хрестоносця Готфріда Бульонського: "... ці ассізи, звичаї і моралії (usages, coutumes) були переписані, кожне окремо, великими титульними буквами, перша ж початкова буква позолочена, а рубрики написані червоним. І так були віддані і ті та інші ассізи, як Палати громадян, так і Верхньої палати; до кожної хартії прикладалася печатка і підпис короля, патріарха та ієрусалимського віконта; називалися ж ці хартії Листами Гробу Господнього (Lettres dou Sepulcre), бо вони були покладені у Гробі, у великому ковчезі (huche). І коли якось відбувалася суперечка у Палаті про який-небудь звичай або ассіз і треба було подивитися написане, то відкривали цей ковчег у присутності дев'яти осіб. Саме, при цьому повинен був перебувати король, або, замість нього, хтось із його баронів і два його васали, і патріарх або пріор Гробу і два каноника, і віконт Ієрусалиму і два члени Палати громадян. Таким чином, ті вищезгадані ассізи, звичаї та моралії були встановлені і збережені... володар, перш ніж отримати від Господа помазання і посвячення у королі, клявся зберегти їх у всій силі і підтримувати у своїй державі, і щоб його васали і васали його васалів зробили те ж саме; і ... барони ... зобов'язані бути суддями у своїх судах, повинні судити справедливо за ассізами та звичаями...".

Деякі стурбовані конспірологією антисеміти вважають, проте, що "Сакральною Таємницею" ордену Сіону є іудеофільська політика (саме їм приписується авторство "Протоколів Сіонських мудреців"), а значною перемогою цієї "іудеофільської політики" було визнання Папським Престолом метафізичної єдності традицій іудаїзму та християнства, в той час, як за ісламом визнається тільки, що його послідовники — лишень "ті, котрі вважають, що дотримуються віри Авраама", тобто Ібрагіма. О. Дугін, зауважуючи, що метафізичні та ініціальні центри і ордени ніколи не влаштовані на зразок звичайних профанічних товариств або соціально-політичних структур, то більш вірним буде визначити "Пріорат Сіону" як умовну, конвенціальну узагальнену назву іудейсько-семітського "конспірологічного полюсу", котрий намагається реалізувати на різноманітних рівнях "антропологічний максималізм" щодо Христа, заперечений християнською ортодоксією, починаючи від єресей ебіонітів, аріан і до несторіан та неояковитів.

Коли ж "екзотерики"-тамплієри намагалися заволодіти Сакральною Істиною, їх через посередництво катара-перебіжчика Еск'ю де Флуарана "здають" світській владі. Формуються нові "зовнішні" ордени (як-от розенкрейцери, ілюмінати, масони, "Світліший Орден суворого дотримання заповітів" — "нові тамплієри", "Двір і Орден Дракона" – "апостоли Меровея", "Церква Ісуса Христа святих останніх днів" – "мормони") які, якщо підходять до забороненої для них межі, або "розпускаються" (ліквідовуються), або ж вдатно спрямовуються у зовсім протилежний від Істини бік. Вважається, наприклад, що такою структурою, що вийшла занадто далеко за межі дозволеного, були альбігойці, що перетворилися в самостійну церкву катарів від союзу з балканськими маніхеями – богумилами (доктрина чітко викладена в 1165 р. під час диспуту в м. Ломбер, що біля Альби, Сікардом, Селлерьє та Олів'є: визнання тільки Нового Завіту і Псалтиря, все видиме, матеріальне створене Люцибелом-Яхве, богом Старого Завіту; Ісус не міг зцілювати від тілесних страждань, бо, начебто, вважав тіло перепоною до звільнення душі, а отже його чудеса нереальні; протистояння між Добром і Злом не вічне, в кінці світу Люцибел буде переможений Богом і той розкається і як блудний син повернеться до свого Творця, а всі душі людей стануть ангелами, вічного осудження не буде, бо воно несумісне з абсолютною Любов'ю; Божа Матір і Хрест — вигадки невігласів, Таїнства нічого не варті; а що в маніхеїв існує доктрина переселення душ, то смерть не розглядається порятунком, спастися можна тільки вбивши в собі всі бажання — зненавидіти життя, а для цього треба всіляко отруювати його собі і для інших, схвалювалися найбрудніша розпуста, брехня, лжесвідчення, зрада)... Щоправда, інші дослідники вважають навпаки, що лише половина альбігойців стала катарами (вперше згадується в 911 р., коли вчитель реймської школи Герберт, вступаючи в сан архієпископа, змушений дати клятву, що не розділяє вчення катарів), решта ж дотримувалася "протопротестантської доктрини".

Loading...

 
 

Цікаве