WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Цю "скарбівницю Соломона", здобуту римлянами, начебто, привіз до Риму, як зауважує Прокопій з Кессарії, король вестготів Аларіх в 410 р. В 507 р. король Аларіх ІІ перевіз скарб у Каркассон. Більшу частину цих багатств пізніше регент Теодоріх (він же епічний герой Дітріх Бернський) перевіз у столицю аріан Равенну, потім вони потрапили у руки аріан-вандалів, звідки знаменитий полковедець Юстиніана Велізарій перевіз частину їх у Візантію, де імператор подарував їх різним храмам у Ієрусалимі (Прокопій Кесарійський, "Війна з вандалами", ІІ, IX : 5-9), а частину повернув собі король вестготів Амаларіх після досягнення повноліття.

Але частина "скарбів Соломона" залишилася в Каркассоні і, за даними арабських джерел, тут був і "стіл Соломона". Вважається, що свідчення про чашу (блюдо) Грааль зі "скарбу Соломона" наявне саме в "Історії франків" Григорія Турського. В 523 р., коли сини Хлодвіга Меровінга Дітріх і Глотар перебували в поході проти германського племені турингів, Дітріх вирішив позбутися брата та заволодіти його "скарбом". Він покликав брата у свою візок, розташувавши за запоною воїнів. Глотар побачив з-під короткої запони ноги, зібрав свою дружину і прибув озброєний. Дітрих, щоб виправдатися, подарував братові дорогий срібний диск (блюдо). Глотар забрав подарунок, але Дітріху стало його шкода і він почав жалітися на свою долю. Нарешті він послав до Глотаря свого сина Теодоберта. Той випросив у дядька подарунок. Тут стосовно слова "диск" слід додати у контексті вищезгаданого спостереження М.Покровського ототожнення понять "блюдо" і "стіл" наступне (цитата перекладена нами дослівно, вірогідно в оригіналі було допущено коректорські помилки, але суть залишається зрозумілою): "... історія слів, що позначають "стіл" і "блюдо", показує, що різні народи першопочатково не робили круглої форми в романських і гермаських мовах позначало не тільки "стіл", але також "тарілка": іт. desca, ст.-фр. deis, dois "стіл", рум. disc "тарілка", "піднос"; нім. Tisch означає "стіл", але у дв.-верхнім. tisc та дв.-англосакс. означало також "піднос" ...". Окрім того, якщо слов. (укр.) "таця" означає "піднос", "блюдо", то однокорінні йому нім. Tasse і франц. tasse означають "чашка, чаша" (в той час як англ. cup "чашка" співвідноситися з іншим слов. "куб, кубок").

Після поразки християн в битві біля Херес де ла Фронтера (711 р.) "скарби Соломона" потрапили до рук арабів і перебували у Толедо (де, як відомо, Кіот, начебто, виявив книгу про Грааль). Проте франкський історик Фредегар і арабський аль-Масін, що ретельно описали скарби вестготських королів, захоплених Хлодвігом Франкським у Тулузі і сарацинами в Толедо, не згадують жодного предмету, що стосується до ієрусалимського храму. Але вважається, що історики лише описали одну частину скарбівниці королів, а саме казну, в той час як була ще й т.зв. "Стародавня скарбниця", до якої, зокрема, належало золоте блюдо з чистого золота вагою 500 фунтів, що було подароване готському королеві Торісмундові римським воєначальником Аецієм ("Хроніка Фредегара", ІІ,53). Свого часу вестготські змовники пообіцяли його франкському королеві Дагоберту за війну з тираном Свінтилом. Після успішного військового походу франки отримали цей дар, але по дорозі посольство перепинили самі готи і відібрали блюдо, компенсувавши його двостами тисяч солідів.

Перипетіям довкола долі і пошуків "скарбу Соломона" в регіоні Окситанії (в Ренн-ле-Шато, що було під іменем Разе центром графства до 1361 р., у вестготську епоху — Редою, Редезіумом, однією зі столиць, поряд з Толедо, а за римлян — Аереда) присвячена спеціальна праця Жирара де Седа.

Тож цілком, як на нас, серед цих скарбів міг бути Грааль, який у деяких версіях визначається не як чаша або камінь, а саме як блюдо. А саме мову слід вести про "стіл Соломона": "... не всі народи розрізняли і розрізняють між столом і блюдом: у деяких східних народів роль того й іншого досі відіграє піднос або дошка, котрі розташовуються на підлозі перед гостями; і ось у тих народів (напр. вірмен і осетин), у котрих спостерігається дане культурне явище, обидва даних поняття регулярно позначаються одним словом...". Стіл у грецькій традиції визначається саме як "трапеза" — "стіл на чотирьох ножках (на відміну від звичайних для греків та візантійців триніжків)", тобто мова йде про предмет містерій. Також слід брати до уваги той факт, що зазвичай рицарі складали свої обітниці над стравою з якоїсь птахи, поданій на бенкеті. Наприклад, французька поема Жака Лонгьона "Обітниці павича" (XIV ст.) та її іспанська редакція розповідає про те, як соратники Александра Македонського клянуться над смаженим павичем відомстити за свого померлого царя, і в поемі зображалося здійснення цієї помсти.

Власне з родом Соломона пов'язує Вольфрам фон Ешенбах іудея – "язичника" Флегестана, якому, начебто, відкрилася таємниця Грааля, а також розповідає про те, як пустельник Тревріцент у своїй печері Фонтан ля Сальвеш показав Парцифалю збережений "скарб" – Грааль.

Керуючись вказівками Вольфрама фон Ешенбаха, що "храмовники ті, хто Грааль охороняли", "Святого Мунсальвеша стіни храмовники або тамплієри – Рицарі Христової віри – І вночі оберігають і вдень: Святий Грааль зберігається в ньому!", Г. Лінкольн та Ж. де Сед, вважають, що "скарб Соломона" (Грааль) був врятований в 1285 р. групою арагонських "Бідних рицарів Христа і Храму Соломона" ("храмовників"-тамплієрів) з Русільйона, котра прибула в Шампань, у околиці Ренн-ле-Шато і засновує на землях феодалів А-Ніорів та графів Бланшфорів командорство Кампань-сюр-Од (d'Aude) на вершині гори Безю, де будують каплицю та укріплення. Офіційно це відбулося, начебто, для охорони паломників на дорозі до Сантьяго-де-Компостели. Як свідчать сучасники, більшість рицарів–катарів Лангедоку під час Альбігойського хрестового походу була прийнята до ордену тамплієрів. Під час репресій проти тамплієрів у 1307–1314 рр. це командорство слуги короля Філіпа Красивого "оминули" і передали у підпорядкування сеньйора де Гота, родича Бертрана де Гота (єпископа Бордо, а потім папи під іменем Климент V). Матір'ю останнього була Іза де Бланшфор, родичка великого магістра тамплієрів Бертрана де Бланшфора (1153 – 1170 рр.).

Власне спеціалісти з середньовічної французької літератури вважають, що анонімний твір "Перлесваус" ("Perlesvaus Le Haut Livre du Graal") був твором тамплієра: "...Дійсно, рицарі Тевтонського ордену підтримували і сприяли багатьом анонімним поетам, і, без сумніву, так чинили тамплієри, адже деякі фрагменти в романах звертають до себе увагу тим, з яким винятковим знанням справи описані військова дійсність, зброя, екіпірування, маневри, стратегія та отримані рани. Сумніватися не доводиться: автор добре був знайомий із полем битви і сам мав військовий досвід. Як би то не було, але навіть якщо роман і не був написаний тамплієром, скрізь відчувається тінь рицарів: замок, де перебуває не Грааль, а конклав "посвячених", церемонія, на котрій Персеваля прийняли два "майстри", плескаючі в долоні і оточені тридцяттю трьома іншими чоловіками, "зодягненими у біле і що носять на грудях червоний хрест (червоний хрест на білій хоругві зображався виключно на іконах Архістратига Михаїла, — О.Г.) і здаються одного віку"; зрештою, твердження одного з цих таємничих "майстрів" про те, що йому добре відомий рід Персеваля і що він особисто бачив Грааль — привілей, котрого удостоєні були тільки де-які... Крім поля, битви анонімний автор "Перлесвауса", здається, добре знає і магічний світ заклинань та замовлянь. Наприклад, можна прочитати там — і це дивно — багаточисельні натяки на алхімічну працю, а саме: на двох мужів, "зроблених із міді, завдяки мистецтву нігромансії"; тут явно присутній відгомін деяких тайн, оточуючих тамплієрів; потім слова, звернені до Персеваля, одного з "майстрів", зодягнених у біле, нагадуючі про загадкову голову з ритуалів ордену: "Є голови, зроблені із срібла, і голови, зроблені зі свинцю, і тіла, котрим ці голови належали; я говорю тобі, що ти повинен викликати сюди голови Короля і Королеви". Без сумніву, це натяки на магію, а також на єресі та язичництво. І не тільки Персеваль позначений таким, як "син вдови", але вся дія роману цілком розгортається в атмосфері дивних церемоній, неочікуваних для християнського контексту: король принесений у жертву, його діти засмажені та з'їдені — злочин, у якому часто звинувачували тамплієрів (катарів і ранніх християн, — О.Г.) — над лісом піднятий червоний прапор, чарівну білу тварину на очах у Персеваля роздирають на шматки собаки; потім на сцену виходять рицар і дівчина, вони несуть золотий посуд і збирають в нього знівечені шматки м'яса, перш ніж поцілувати хрест і зникнути. Що стосується Персеваля, то він схиляє коліна перед хрестом, а потім, як і всі решту, цілує його. Це ставлення до хреста дуже нагадує звинувачення, висунуті проти тамплієрів, записані у різних протоколах процесів Інквізиції; але він нагадує також дуалізм катарської думки, що заперечує хрест, і ще гностичну філософію; і та, й інша поширюються тут і на сам Грааль..., у "Перлесваусі" він набуває зовсім інші й дивні розміри, містячи в собі ідею таємниці, що стосується Ісуса і відкриту лише для невеликої кількості людей. "Ти не повинен розкривати таємниць Спасителя, — говорить священик Івейну, — і тих, кому вони були довірені. і ти теж повинен приховувати їх". Так, коли Івейн, зрештою, знаходить Грааль, то спочатку "йому здається, що в центрі нього він бачить дитину", потім "Грааль у плоті", а потім, як він думає, "коронованого Царя, прицвяхованого до хреста"...". Зрештою, саме Фульк Анжуйський був тамплієром і в 1131 р. одружився на легендарній Мелузині (Мелізанді), племінниці Годфруа Бульонського, який став королем Ієрусалиму. Підглядання за Мелізандою, начебто, відкриває певну недопустиму таємницю (виражену в її "нелюдській" сутності).

Loading...

 
 

Цікаве