WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Вражає, що Гільом Оранський звільняє Рим від німецького узурпатора аналогічно тому, як звільнив Персеваль Саррас від влади незаконного тирана. Також, як і Персеваль, Гільом наділений простакуватим характером. А.Д. Михайлов подає наступну епічну схему роду Гільома. Засновником роду є буйноголовий і жорстокий Саварі Аквітанський. У нього та його дружини Флори (дочки Тьєррі Павійського, короля лангобардів; вони, начебто, одружуються одначасно із весіллям короля Піпіна Короткого та угорки Берти Великоногої, батьків Карла Великого – "Шарлемана") було декілька синів, в тому числі якийсь Антьом, чия дочка Кларисса вийшла заміж за відомого епічного героя Рево де Монтобана. Найбільш відомим сином Саварі (крім двох близнюків) був Гарен де Монглан. Він народжений королевою у лісі, коли її вигнав чоловік, повіривши брехні коханки Ідерни, і вихований, як і Персеваль, в невіданні про перипетії рицарської боротьби за честь матері між батьком і дідом; біля колиски немовляти Гарена з'являється зі своєрідним благословенням сестра короля Артура; допомагають Гарену чарівник Пердігон та веселий велетень Робастр; надалі Гарен звільняє столицю батька від узурпатора Дріамаданта Тарентського та його дружини Ідерни). Гарен і його дружина Мабіль — батьки чотирьох синів: Ернальта Боландського, Жирара Вьєннського, Реньє Женнського та Мілона Апулійського. Всі вони прославилися своїми подвигами у війні із сарацинами. Власне дітьми Реньє були Олів'є і Альда, відомі з "Пісні про Роланда". У старшого з чотирьох братів, Ернальта, був син Емері, муж Ерменгарди та батко семи синів (Бернара Бребанського, Ернальта Жеронського, Бева де Комарші, Гільома Оранського, Гарена Ансеюнського, Аймера Кволого та Гібера Андренського) та п'яти дочок (одна з них – Бланшефлор, дружина короля Людовіка). Всі діти, крім Гільома, мали багаточисельне потомство і багато племінників (найвідоміший – Вів'єн) згадується у оповіданнях про Гільома. Зокрема правнук Бланшефлер, внук її дочки Аеліси та велетня Ренуара і син Маллефера рицар Реньє прославився як побратим Гільома та батько (від принцеси Ідуани) Танкреда, реального історичного учасника першого хрестового походу.

Власне авторами німецької переробки легенд про Гільома є один з авторів епосу про Грааль Вольфрам фон Ешенбах та його учень Ульріх фон Тюргейм. Їхній твір називається "Віллехальм" (німецький варіант імені Гільом; перша половина ХІІІ ст.). У них, зазначає А.Д. Михайлов, спостерігається прагнення створити зв'язну оповідь, об'єднавши дані різних поем, подолати протиріччя і довести її до "кінця", тобто до народження історичного Танкреда. Тому у "Віллехаймі" значна увага приділена велетневі з києм Ренуару (Ренвальду), чоловікові Аеліси, та його нащадкам, особливо Маллеферу. У католицькій традиції склався культ святого Ренуара. Власне у Бріудському монастирі, де він закінчив свій життєвий шлях, в якості реліквії зберігався кий, яким він громив "невірних". Як доблесний християнський войовник святий Ренуар згаданий у "Божественній комедії" Данте ("Рай", пісня XVIII).

Іспанський переказ розповідає про те, як святий Грааль був врятований від полчищ Люцифера його охоронницею Есклармондою ("Світоч світу"), феєю замку Монмур, в глибоких надрах гір, а сама вона перетворюється на голубку та відлітає в гори Азії. Відома історична Есклармонда де Фуа (Esclarmonde de Foix), сестра графа–інфанта Тулузи Раймонда Друта, з якою був знайомий вищезгаданий прототип іспанського передавача переказу про Грааль Кіота – Гійот де Провін (також відома племінниця Есклармонди де Фуа – Есклармонда д'Аліон де Солт, de Sault < латин. saltus "гай, Hein, bocage"). Старофранцузька поема "Гугон з Бордо" розповідає про Есклармонду з країни Фуа та її чоловіка, короля Гугона, котрого король ельфів Оберон (у німців: "король альвів" – гномів Альберіх), підтримує у боротьбі проти брата–заколотника. Вони на човні досягають чарівного замку Оберона Монмур (Монмар). Тут соратникам була пожертвувана чаша з вином та кільце і замість вмираючого Оберона королем ельфів обирають Гугона за допомогою "корони і списа".

Оскільки історична Есклармонда була "охрещена духом" патріархом катарів Гільабертом в 1204 р., то дослідники, які дотримуються погляду на Грааль як символ катарської (альбігойської, оксітанської) єресі, вважають, що місцем переховування Граалю слід бачити саме печери Сабарте біля замку Монсегюр — останньої твердині катарів.

Ряд дослідників, проте, безпідставно вважають катарську єресь (вчення про тлінність тілесного начала і переселення душі в нові тіла та можливість звільнення від цього вічного закону через мученицьку смерть – "любов") апогеєм вчення кельтських друїдів з їх міфологемою священного казана, суть якого, як констатує Г. д'Арбуа Жюбенвіль, у вченні про палінгенезію (грец. paliggenesia "відродження") душі через доторк до сакрального предмету (чаші чи казана Аннувна), але жодні історичні документи не дають підстав на таке ототожнення. Навпаки, археологічні дані свідчать про проникнення в середовище еллінізованих кельтіберів східних культів — Астарти, Ісіди, Мітри та навіть елементів буддизму (т.зв. "голова Будди" зберігається в музеї Ренна), а в часі прийняття християнства — маніхейської версії галісійця, любителя апокрифів Прісцілліана. Вона була засуджена на соборах у Цезареавгусті-Тарраконі в 380 р., у Сарагосі в 381 р. та Бордо в 384 р., але ще в 561 р. собор у Бракарі вказував на небезпеку популярності прісцілліанства, а за деякими версіями об'єкт прощі в Сантьяго-де-Компостела є насправді могилою Прісцілліана.

Начебто поряд у священному озері в жертву Абелліону кельтібери втопили золото, награбоване ними у Дельфійському храмі Аполлона під час походу Бренна (279 р. до н.е.) (Paus., X, 21,22). Аналогічний "подвиг" вчинили в 170 р. н.е. костобоки, зруйнувавши храм містерій в Елевсині, про що розповідають Елій Арістід в своїй "Елевсинській промові" та Павзаній (Х, 34,5), а 396 р. це ж вчинили з Елевсином вестготи Аларіха. Біля Требеніште було знайдено поховання галлів-учасників цього походу, де виявлено дещо з награбованих речей. Але частина дельфійського золота з храму іберійського божества в Тулузі (Толозі), як пише історик Юстин, була привласнена консулом Сціпіоном в 70 р. до н.е. На цій основі вважають, що під чашою Грааль слід вважати жертовну золоту чашу з храму в Дельфах, пожертвувану Аполлонові Діонісом після походу останнього в Індію (див. нижче). Як на нас, Граалем могла бути й чаша містерій з Елевсину, яким заволоділи ті ж таки вестготи Аларіха в 396 р. явно не без допомоги місцевого глави мітраїстів Фестія, який, крім того, ще й став ієрофантом саме елевсинських містерій Кори та Деметри (пор. з мотивом "Спустошеної землі" і Граалем та мотивом неродючості землі в часі перебування Кори-Персефони в Аїді). Власне перший ієрофант Елевсину Триптолем зображався з чашею напою кікеону ("суміші") в руках (у гімні Деметрі говориться: δέξατο δ'αιόλον ΄άγγος έν ώι κυκον ένέκειτο, dexato d'aiolon haggos, ei oi kykeon enekeito — "вона прийняла сяючу посудину з кікеоном"). Він поширив хліборобство і культ Деметри у світі і, як особливо акцентують передання, саме у Сірії. Після смерті Триптолем став праведним суддею у потойбіччі.

Тут хочеться згадати про жертовну чашу-кратер спартанського царя Павсанія, встановлену на честь богів у гирлі Понту Евксинського біля міста Візантія на честь перемоги над персами саме у Дельфах. Геродот (VI,81), згадуючи цю чашу, зазначає, що скіфський казан царя Аріанта, що встановлений біля джерела гіркої притоки Гіпанісу в Ексампаї, ушестеро більший (і вміщує шістсот амфор) від кратера Павсанія. Також свого часу перський цар Дарій подарував храму в Дельфах два кратери: золотий стояв праворуч від входу до храму, а срібний — ліворуч. В другому греки змішували вино з водою на свято теофаній (Геродот, "Історія", І, 51).

Інші дослідники (Ж. де Сед, М.-Е. Готьє, Р. Лей, М. Байджент, Г. Лінкольн) вважають, що чаша Грааль належить до "скарбівниці Соломона" з пограбованого римлянами Тіта Флавія Веспасіана Ієрусалимського храму. Свого часу, значно раніше, награбовані в ієрусалимському храмі чаші використовувалися на бенкеті останнього вавилонського царя Валтасара, сина і співправителя царя Набоніда, сина Навуходоносора. В розгар бенкету, коли прославлялися вавилонські боги, якась таємнича рука зробила на стіні напис, який зумів прочитати лише за порадою цариці іудейський мудрець Даниїл, — "Мене, мене, текел, упарсін". Він пояснив значення цих слів і дав їм тлумачення, передбачивши загибель Валтасара і розділення Вавилонського царства між персами та мідянами. Пророковане збулося (Дан. 5). Відомо також, що син царя Соломона Ровоам (926-910 рр. до н.не.) змушений був відкупитися від окупації єгиптян, віддавши все золото скарбівниці Соломона фараону Шешонку (Сусакім) і замінивши, наприклад, у Храмі золоті щити на мідні. Розглядалося це як покара за поклоніння Ровоама та його матері аммонітянки Наами ідолам. Решту ж, що залишилося від скарбниці Соломона і Давида, внук Ровоама Аса змушений був подарувати сирійському цареві Венададу за те, щоб він став союзником у боротьбі з північним (Ізраїльським) царством, за що цар проклинається пророком Ананією.

Loading...

 
 

Цікаве