WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

1. Фулько (Фолькет) I Рудий, син Інгельгера (888 - 938 рр., граф Анжу з 929 р.).2. Фулько II Добрий, син (938 - 58 рр.).3. Джефре (Готфрід) I Грізгонель (Сірий Плащ), син (958 - 87 рр.).4. Фулько III Нерра (Чорний), сын (987 - 1040 рр.).5. Джефре II Мартель (Молот), син (1040 - 60 рр., граф Вандому з 1031 р.).Ерменгарда, сестра + Альберік, граф Гатіне (пом. 1057 р.).6. Джефре III Бородатий, син (1060 - 68 рр., пом. 1097 р.).7. Фулько IV, брат (1068 - 1109 рр.).Джефре IV, син (співпр. 1094 - 1106 рр.).8. Фулько V Юний, син (1109 - 31, король Ієрусалиму 1131 - 42 рр.).9. Джефре V Плантагенет, внук (1131 - 51, герцог Нормандії 1144 - 51 рр.).10. Генріх (Анрі), син (1151 - 89 рр., з 1154 р. король Англії Генріх II).11. Карл I Анжуйський, син Людовіка VIII (1246 - 85 р., граф Провансу з 1267 р.,король Неаполю з 1265, король Ієрусалиму з 1277 р.).12. Карл II, син (1285 - 89 рр., пом. 1309 р.).13. Карл Валуа, син Филипа III (1289 - 1325 рр.).14. Филип, син (1325 - 28 рр., король Филип VI 1328 - 50 рр.).15. Людовік I, внук 12 (1350 - 84 рр., герцог з 1360 р., король Неаполю 1382 - 84 рр.).16. Людовік II, син (1384 - 1417 рр., король Неаполю 1387 - 99 рр.).17. Людовік III, сін (1417 - 34 рр., герцог Калабрії 1423 - 34 рр.) .18. Рене, брат (1434 - 80 рр., граф Провансу 1434 - 80 рр.).1480 р. до королівського домену.19. Анрі, син Генріха II (герцог Анжу 1569 - 74 рр., король Генріх III 1574 - 89 рр.)20. Франсуа, брат (герцог Анжу й Алансон 1576 - 84 рр.).

Гільом д'Оранжа (Guillaumе d'Orange; варіанти написання імені: Гільом, Гільйом, Гійом, Вільгельм, Вільям (лат. Guilielmus, Gulielmus, ст.-фр. Guillaume, Ghigelmo, Guilielm, фр. Guillaume, італ. Guiglielmo, ісп. Guillermo, порт. Guilherme, норм.-фр. Willaume, ср.-верх.-нім. Vuilhelmus, нім. Wilhelm, дат. Vilhelm, англ. William, слов. Viliam < дв.-верх.-нім. Willehelm, Willihelm < willo "воля, бажання" + helm "шолом" ~ слов. Желян(ь)), внук Карла Мартела і граф Тулузи, на прізвисько "Залізна Рука" (героїчне) та "Короткий чи Горбатий Ніс (alcorbitans)" (сміхованське) був вчителем сина короля Карла Великого Людовіка (типологічно Гільом співвідноситься з давньо-руським героєм Добринею, богатирем билин та вихователем великого князя Володимира Красне Сонечко) та засновником разом з аббатом Бенедиктом Аніанського монастиря (на півдні Франції біля Монпельє) Желлонської Пустині на стрімкому березі ріки Еро (пор. з Желянською Пустинею біля Києва). Монахом на Русі стає побратим Добрині Нікітича — богатир Ілля Муромець < Guillaume-Гамурет (король Анжу, батько Персеваля !), можливо, епітет "гамурет" (пор. з франц. muret(te) – "невелика стінка", murer "оточувати кам'яною стіною", "замуровувати", "приховувати") тут в сенсі того, що один з подвигів Гільома стосується оборони Оранжа під час облоги сарацинами, як-от Ілля Муромець обороняє Руську землю?!). Вольфрам фон Ешенбах описав пригоди Гільйома у своїй поемі "Віллехальм", де розповідається про одруження героя Віллехальма на язичниці Гібурк, чоловіка якої, Тібальта, він переміг, але зазнав поразки від його батька Террамера. Потім герой втікає в Оранж до короля Лойса, де разом з побратимом велетнем Ренневартом, зрештою, перемагає язичників.

Свого часу Рене Анжуйський (1408–1481 рр.; він же — граф де Бар, Провансу, П'ємонту, де Гіз, герцог Калабрійський, Лотаринзький, король Угорщини, Неаполя і Сицилії, Арагона, Валенсії, Майорки і Сардинії, король Ієрусалиму, його підданою була Жанна д'Арк, яку підтримувала мати Рене Іоланда, сприяє Христофору Колумбу, любить романи про короля Артура та рицарів Круглого Столу, його власний астролог–каббаліст Жан де Сен-Ремі, дід Нострадамуса) оголосив, що набутий ним у власність у Марселі кубок з червоного порфиру є саме тим, який був на весіллі в Кані Галілейській, коли Христос явив своє перше чудо. Він надежав до т.зв. "кубків Ядвіги", за ім'ям дружини герцога Сілезії (1173 – 1243), який володів таким кубком. Вони відомі в Польщі (Краків, Вроцлав, Ниса), Голландії (Амстердам), Бельгії (Намюр), Німеччині (Мінден, Гольберштадт, Ассенбург, Гота, Кобург, Нюрнберг та один у Тюрингії). У російській археологічній традиції вони відомі як новогрудські кубки (з Чорної Русі), і вважаються імпортованими з Єгипту у часі хрестового походу 1147 – 1149 рр. На стінках кубків зображені лев, грифон і дерево життя. Зокрема, священне дерево в оточенні зооморфних фігур відоме на шоломі царя Сардурі (Урарту), на ножнах мечів із Мельгунівського та Келермеського скіфських курганів (біля Кам'яної могили), на рельєфах із Адільджевазу тощо. Власне священне дерево виступає як символ родючості і пов'язане з образом володаря, царя, якого якоюсь мірою вважали умовою родючості землі (пор. зі сталим мотивом "Безплідної землі" Саррасу у зв'язку з відсутністю роду королів Грааля). Зацікавлених також відсилаємо до чудового зводу даних про галло-римські чаші й тарелі Ж. Шене.

Вольфрам фон Ешенбах, починаючи оповідь про рід Персеваля як королів Грааля, зазначає: "...І охороняти Грааль закликали тільки людей, що мають високі заслуги. Кіот, мудрий учитель, пошукав тоді в латинських книгах, де міг жити народ досить чистий і в достатній мірі схильний до життя віддаленого від мирського, щоб стати охоронцем Граалю. Він читав хроніки королівства Бретань, Франції, Ірландії і багатьох інших країн, поки в Анжу він не знайшов те, що шукав. У дуже правдивих книгах він прочитав історію Мазадана. І він знайшов продовження його роду". Далі Вольфрам фон Ешенбах говорить, що саме Грааль був переданий під охорону від ангелів до людського роду Мазадана: сином Мазадана (від фр. masse / massue "дубина, палиця, кий", "булава") і Терделашой "(terre choisie – "обрана земля") був Лазільєз (le sillon "борозна", "нива, поля"), який є предком Тітуреля (titiller "лоскотати", рос. "щекотать" ~ слов. Щек, брат Кия, Хорива і Либеді), батька Фрімутеля (фр.frimas "паморозь" = англ. Hoarfrost ~ Хорив; пор.: franc-masons, freemasons "вільний каменяр"), діда Персеваля (par cette vallee "цією долиною") і прадіда "рицаря-лебедя" Лоенгріна (loin gris "далеко сірий"; пор.: Аскольд "Сивоголовий"). Від Фрімутеля Грааль переходить під оберігання Анфортаса, який для товариства охоронців обирає символом голуба, а назву — templeise. Проте останнє означає аж ніяк не тамплієрів (історичний орден рицарів Храму Гробу Господнього), а походить від латинського templum "заповітне (рос. "сокровенное") місце, простір, храм". Імена обраних у товариство таємничим чином виникають на самому Граалі, ці охоронці, незалежно від статі і віку, прибувають з різних країн і можуть посилатися з певними місіями у різні кінці світу (як от Лоенгрін та пресвітер Іоанн).

На нашу думку, французьке la Perche-valuer можна перекласти як "Жердина/Шест/Кий/Окунь-Хоробрий" і на цій основі можуть розглядатися як один персонаж переказу про Грааль, що роздвоєний подальшими інтерпретаторами: Персеваль та Кай-сенешаль (пор. valet "слуга", латин. sclavus "слуга, слов'янин"; "Кий Долини (ріки Луари)" – La Perche de la Valle" (а слов'янский Кий є князем племені полян, що живуть на Київських горах, тобто у гірських долинах)

Інший французький епос теж знає соратника героя, начебто, незнатного походження (приналежного навіть до "кухні", як-от і виночерпій Кай), зброєю якого є кий. Мова йде про епос "Алісканс" ("Aliscanc", 1165 р.), пов'язану з вищезгаданим головним героєм іншого епосу — "Пісні про Гільома" — де є герой "Ренуар з києм" (Rainouart або Renouart au tinel; тобто аналог анжуйського Мазадана-"Кия"). Король Людовік купив велетня Ренуара у работорговців і відправив його на кухню в допомогу кухарям. Насправді ж він був сином кордовського короля Дераме і братом Гібур(Гібор)-Орабль – дружини-сарацинки Гільйома (Гільома) Оранського. Побачивши надзвичайну силу Ренуара, Гільом випрохав його у короля. Він стає хоробрим воїном у війні з сарацинами. В оповідях про нього героїка переплітається з гротеском (його зброя – спочатку коромисло, потім поліно та довбня). Зрештою Ренуар одружується з дочкою короля Людовіка і Бланшефлор чарівною Аелісою (або Ерментрудою, що вже не належить до королівського роду). Гадаємо, названий персонаж більш давнього походження як самостійний персонаж галльсько-франкських переказів (щось на зразок "прирученого Голіафа") і лише був заново прив'язаний до епосу про Гільома, а сама "Пісня про Гільома" Ренуара з києм не знає (сам Гільом наділений іменем "Залізна Рука"). Думаємо також, що вірним є зауваження більшості дослідників, які вважають, що під поняттям "сарацини" слід розуміти власне "нехристияни", тобто це і галло-романські попередники франків, артефакти яких наявні на території Франції. Наприклад, в районі Оранжу було зведено римські терми, театр та тріумфальну арку в пам'ять про перемогу Марія над тевтонським вождем Тевтободом (102 р. до н.е.), і саме у французьких реаліях, на думку А. Грегуара, ім'я велетня-тевтона, зображеного на арці, трансформувалося (Teutobodus — Theobaldus — Thibaud) в Тібо, ім'я сарацинського короля, першого чоловіка Гібор-Орабль (наступної жони Гільома). Аналогічно сарацинський вождь і суперник Гільома емір Корсольт пояснюється як натяк на галло-римлян (що протиставляли себе галло-франкам за походженням) місцевості теперішнього департаменту Кот-дю-Нор, біля Дінану, де є місто Corseult, біля якого руїни римських будівель, що вважалися в часи раннього середньовіччя будовами "сарацинських велетнів".

Loading...

 
 

Цікаве