WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Осетини — чіткі представники кавкасіонського антропологічного типу, в той час як алани — представники цілком іншого типу — вузьколицього варіанту європеоїдної раси. Відмінності між осетинами та аланами за скуловою (вилицевою) шириною максимальні в межах європеоїдної раси, тобто генетичної спорідненості між ними нема. Прийшле аланське населення лише передало тубільному населенню свою мову, зумовило вплив на його культуру. Також безпосередні нащадки алан (ясів) досі компактно проживають в області Ясшаг на сході Угорщини.

Писемні джерела завжди чітко розрізяють алан і сарматів, ніколи не ототожнюючи їх. Вірогідно, що Птолемею вони відомі як "аланорси" (alanorsoi), де компонент "алан" походить з тюркських мов (alan, alang, jalan), і пояснюється як "рівнина, поле, долина", "горб, гірка" та, зокрема, запозичений в угро-фіннські мови (фін. alanko "низина", ест. alango "низина, долина" ~ цікаво у зв'язку з цим співставити тлумачення імені героя Персеваль у самому епосі про Грааль як "проникаючий долиною"!). Саме поляни мешкали на Київських горах, яких Нестор–літописець визначив, що вони – "русь" (лат. rus, кельт. reuth "поле"). Поняття "поле" вміщувало у собі категорію обмеженого кінечного простору, який уявлявся у вигляді горба, кургану (на санскриті ukhraiia – "пагорб, курган"). Також, зауважує М. Покровський, "... у осетинській мові "поле" означає як місце полювання, так і саме полювання (асоціація за суміжністю)... В епоху судових поєдинків у давній Русі "поле" означало місце поєдинку і сам поєдинок". Для скептиків додамо свідчення самого Амміана Марцелліна, за яким алани "отримали свою назву від гір" та що "... вони, аналогічно до персів, поширили своє ім'я як благородне, на всіх решту" (Res.Gest.libri, XXXI).

У зв'язку з цим стає зрозумілою причина, чому літописець декілька раз акцентував на тому, що поляни — слов'янського походження, тобто слов'янізовані, хоча у його часи пам'ятали про їх іранське (аланське) походження (тобто про спорідненість їх із прямими мовними нащадками скіфів — басилеїв-"царських" — іраномовними осетинами, що були на Русі відомі під іменем "яси", по-санскритськи yasas "слава", що у грецькій вимові отримало вигляд "оси", "ози", звідки й назва "осетини" при самоназві "ірон", Озівське море), а саме — з причин як зміни виду харчування, так і замешкання на гірських породах — "Київських пагорбах", поляни-рільники з кочових іранців-доліхокефалів трансформувалися у брахікефалів. Як зазначає В. Сєдов, "... група середньодніпровських слов'ян, котра ховала померлих в ІХ-ХІІ стт. в грунтових могилах під курганами, сформувалася в наслідок слов'янізації місцевих іраномовних племен (далі В. Сєдов конкретизує їх як носіїв пеньківської культури, спадкоємниці північного варіанту черняхівської культури, - О.Г.). Іншими словами, слов'яни, які залишили середньодніпровські курганні трупопокладання в грунтових ямах, у значній мірі були нащадками місцевих скіфо-сарматських племен". Надалі певна частина середньодніпровських племен мігрувала на захід і колонізувала землі Верхнього та Середнього Подністроав'я, про що свідчать кургани (наприклад, курган "Настасина могила", що у с. Крилос, який є давнім Галичем) та поодинокі знахідки, що пов'язані з даною культурою.

"... Сліди іранського впливу на східнослов'янські мови виявляються не тільки в матеріалах лексики, але проявляються у фонетиці та граматиці. В.І. Абаєв показав, що зміна вибухового g, властивого загальнослов'янській мові, у задньопіднебінний фрикативний h відбулося в ряді слов'янських мов (в тому числі у південній частині східнослов'янського ареалу) в умовах скіфо-сарматського впливу. Оскільки фонетика, як правило, не запозичується у сусідів, дослідник стверджує, що у формуванні південної частини східного слов'янства (майбутні українські та південноруські наріччя) приймав участь скіфо-сарматський субстрат. Той же дослідник припускає, що наслідком скіфо-сарматського впливу були також поява у східнослов'янській мові генетива-акузатива та близькість східнослов'янської з осетинською у перфектувальній функції превербів. В числі язичницьких богів, котрим поклонялися східні слов'яни, літописи називають Хорса і Симаргла, іранське (скіфо-сарматське) походження котрих беззаперечне. В.І. Абаєв виявляє також семантичну та етимологічну паралель між східнослов'янським божеством Родом та осетинським Naf (Рід) [пор. з слов. Навь — "Дух предка", — О.Г.]... У язичницькому пантеоні західних та південних слов'ян божества іранського походження невідомі".

Також не повинно дивувати, що на сарматському походженні настійно наголошували польські генеалогічні джерела. Саме поляки були західною групою полян (Птолемеєві Boulanes, у нім. джерелах — Pulani, Pulanes, Poleni, Poleni, Poloni, Bolana, Bolanen, Bolani, Boloni), очоленою Popielem (Jaskotel, Jasczold ~ Аскольд, сканд. "попелястоголовий"), яка мігрувала на захід у лехітські землі в Куявію, де лежить знамените озеро Гопло, на березі якого і є місто Крушвиця, батьківщина Попеля. Київські ж поляни зберегли переказ про якесь протистояння, пов'язане з даним персонажем, перенісши його події до більш ближчих часів.

Виходячи з літописної традиції, що "нарцы (варіанти: норцы, норицы) еже суть словене" і слов'яни походять з подунайського Норику та тим, що ряд вчених ототожнюють їх зі згаданими Геродотом мешканцями Бугу неврами та з начебто кельтським племенем нервіїв та згаданими Тацітом начебто германцями, нервіянами, слідом про побутування слов'ян у Галлії є топоніми сучасної Франції — ріка Ньевр, місто Невер, департамент Ньевр. Неврів у складі гуннської експедиції в Галлію, яка закінчилася битвою на Каталунських полях (Шалон на Марні), згадує Аполлінарій Сідоній.

Після загибелі Аттіли значна частина варварських племен перейшла на бік Риму і імператор Майоріан в 458 р. використав їх для остаточної ліквідації сепаратизму галло-римської знаті (за словами Аполлінарія Сідонія, імператорові ніс військову службу "весь Кавказ і п'ючий скіфську воду Танаїс") та загрози з боку вестготської Іспанії. В 469 р. вони під проводом Павла розбили вестготів, але внаслідок загибелі самого Павла вся територія між Сеною та Луарою опинилася під військовою владою союзника Риму — вождя салічних франків Хільдеріка, батька Хлодвіга. Надалі Рим збільшував у Галлії та Італії кількість варварів, головним чином з Паннонії, як противагу вестготам та бургундам. Зокрема магістром армії в Галлії імператор Юлій Непот призначив уродженця Паннонії руга Ореста, колишнього секретаря Аттіли. Але Орест підняв заколот, проголосив імператором свого сина Ромула (прозваного Августулом), а начальником гвардії — Одоакра, сина свого друга Едекона, з яким служив ще Аттілі. У свою чергу в 476 р. Одоакр вчинив переворот і вбив Ореста і скинув Ромула. Від цього часу в історії прийнято вести відлік падіння Римської імперії та торжество варварських королівств. В цій ситуації Галлія визнала імератором Непота, який втік у Далмацію, а після його смерті — візантійського імператора. Північно-західну Галлію, між Сеною та Луарою, очолив Сіагрій, син Егідія, резиденцією якого був Суасон, куди він стягував найманців з усієї Галлії (аналогічно чинив і Одоакр, нанявши для оборони кордонів Італії з остготами булгар на чолі з ханом Бузаном та гепідів на чолі з королем Трапстілою). В 486 р. він був розбитий королем франків Хлодвігом і втік до вестготського короля Аларіха, але був виданий і страчений.

Проте, католицьке населення (наприклад, Лютеції-Парижу, Вердена та Нанту), яке зблизилося з прийшлими аланами, неврами та іншими варварами із Сарматії та римськими військовими гарнізонами, утворило етнічний симбіоз — "арборихи" (за Прокопієм Кесарійським, "Війна з готами", І, 12, 13-16), різко виступило проти франків, про що говорить "Житіє Женевьєви", "Житіє Максима", "Житіє Ремігія", Григорій Турський та Прокопій Кесарійський.

Loading...

 
 

Цікаве