WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

"Сага про Хрольва, сина Гавтрека" (записана в XIV ст.) знає дівчину-короля Торбйорг вже як дочку вищезгаданого шведського короля Ейріка та його дружини Інгігерд. Дівчина-король мешкала у замку Улларакрі і правила третиною країни батька. Щоб одружитися з нею, гаутський князенко Хрольв змушений взяти її замок штурмом і завдати її поразки. Далі подружжя допомагає братові Хрольва Кетілю здобути за дружину Алов, дочку короля Гальвдана, короля Гардаріки, яку охороняли берсерки, і стати королем Гардаріки (Русі). Цілком можливо, що хвороба Олі в першій сазі та його жіноча іпостась Алов в другій свідчить про більш архаїчну версію — жіночу ("та, що кровоточить") хворобу героїв-шаманів (здатних перекидатися на вовка) з почту дівчини-короля.

Власне діва–охоронниця чаші Святий Грааль (латин. sang real "істинна кров (Ісуса)" > sangreal > Saint graal / sankgreal), яка пов'язана з єдинорогом, є Репанс де Шуа (Шой; Repance de Schoye) – "Та, що не знає гніву". В її імені де Schoye відповідає німецькому звучанню французького joie "радість". Як відомо, в католицькій традиції — це П'ять Радостей Діви Марії: Благовіщення, Різдво, Воскресіння, Вознесіння та Успіння; пор. з кличем Карла Великого "Монжой, Монт Жуа" – "Гора Радості", аналог кличу "Слава!" (пор.: руна wunio є руною Честі, Радості в Битві ~ ст.-англ. wynn "радість", winnan "битва", gewynn "конфлікт"; її портрет, як на нас, — це і знаменита скульптура Діви з хрестом і чашею Св. Євхаристії із собору в Страсбурзі (бл. 1230 р.) та аналогічний малюнок з альбому Віллара де Оннекура.

Вона від брата Персеваля мавра "Лісоруба"–Фейрефіца (ст.-франц. vaire fiz – "пістрявий син") стала матір'ю "царя–священика":

Когда же в Индию прибыла.

Судьба ей сына подарила,

Его священником Иоанном звали.

Поздней то имя переняли

Все правившие там цари.

Мы знаем где истоки.

Або:

... Но всесилье

Репанс отныне обрела ...

Страною Индия была,

Где Фейрефиц достойно правил...

Господь бездетными их не оставил.

Репанс младенца родила,

Его Иоанном назвала,

(Он людям из восточных стран

Известен как "монах Иоанн".

От монаха Иоанна пошли

Все христиане-короли,

Что правят на Востоке...

Мы знаем где истоки...

(переклад Л. Гінзбурга)

У іншому середньовічному переказі — про паладина Карла Великого Огьера (Oggier) чи Хольгера Датського (власне, у його німецькій редакції; варіант "грядучого рятівника, який до часу поринув у глибокий сон"), розповідається про те, що він мандрує у супроводі майбутніх засновників двох великих династій — пресвітера Іоанна та Великого Хана.

Відповідно братом пресвітера Іоанна та сином Парцифаля (Персеваля, Персефаля) був "рицар з лебедем" Лоенгрін (віршована повість Конрада Вюрцбургського "Рицар з лебедем", бл. 1280; анонімна поема "Лоенгрін", бл. 1290 р.; у Ешенбаха він називається Лоерангрін, брат Кардейса). Лоенгрін рятує від наклепу "душу християнської Європи" — Ельзу Брабантську, стає її чоловіком (братові Лоенгріна пресвітеру Іоанну, отже, призначалася роль спасителя "тіла християнської Європи" від поневолення маврами) і дідом (батьком, предком узагалі) визволителя Ієрусалиму графа Годфруа Бульонського та першого короля Ієрусалиму Болдуїна. Але зрештою Лоенгрін повертається на лебеді у свій таємничий казковий Мунсальваш (Монсальват; Mons Salvationis, Mont Segur "Гора Спаса") (повість Конрада Вюрцбургського "Рицар з лебедем"; анонімна поема "Лоенгрін", 1290 р.). Вольфрам фон Ешенбах зазначає:

Но чтоб в замок этот попасть,

Не нужны ни усердье, ни власть,

Ни удача, ни разум могучий. –

лишь судьбой уготованный случай.

В неведенье священном

Приходят к этим стенам.

Зовется замок Мунсальвеш...

"... Крім того, (Мон) Сальваж співзвучна – паронімічна землі саліїв (Salii), інакше – сальвінів: давньо-італійського племені в Лігурії, області на стикові теперішньої південної Франції (Рів'єра, південь П'ємонта) та північної Італії. Це місце давніх та міцних контактів італійських народів з Гасконню – Наварою; вона, у свою чергу, є порубіжжям кельтів та іберів (пор. у Таціта, єдина назва племені – кельтібери)". Тут протікають ріки Сальса і Од (що дала назву департаменту). З ними межує земля еллінізованих кельтіберів-тектосагів (найвідоміше плем'я яких – бебрики, міста – Тулуза і Нарбонн, а святилища присвячені Гераклу–Мелькарту, Аполлону–Абелліону, Артеміді-Беліссені), де розташована ототожнена деякими дослідниками з Мунсальваш твердиня рицарів-катарів Монсегюр (поряд – гора Табор "Фавор"; пор. з одноіменною горою – осердям чеських гуситів, в доктрині яких стояла вимога причастя з чаші і для мирян, а не тільки для священства, як цього дотримується католицтво). "Munsalvasche", або Мунсальвеш ("Munsalvatsche"), як називає Вольфрам фортецю Грааля, по-німецьки звучить як "Wildenburg" ("mont salvaige"; в сучасному місцевому діалекті "mount salvatge" або ще "moun salbatge"). Цю назву Вольфрам дав замість "Burg Wildenstein" – подарованого йому графом фон Вертхаймом в якості ленного помістя. Відома нам і, напевно, першопочаткова форма – "Monsalbat" (на сучасному місцевому діалекті "moun salvat" або "moun salbat"), що означає "спасенна гора". Salvatge i "salvat" походять від одного і того ж латинського слова "salvatus". Близьке значення до "gerettet" (спасенна) має слово "sicher" (надійний, безпечний) (латиною "securus", на місцевому діалекті "segur"). Гора "Salvatge" інакше називається "Salvat", і вона ж – гора ("Mont") "Segur" [тобто гора Монсегюр, - О.Г.]. Вихідна етимологія застосовувана до наявних у Вольфрама Терредесальвеш (Terre de Salbasche) і Fontane la Salvasche".

Також печерою Фонтан ля Сальвеш називається печера пустельника Тревріцента, який, за Вольфрамом фон Ешенбахом, посвятив Парцифаля в таємницю Грааля. О. Ран співставив топоніміку переказу Ешенбаха з реальною топонімікою біля володінь графів-катарів де Фуа, а саме: біля Юсса-ле-Бен є дві печери – грот Пустельника і Джерельний грот. В останньому є великий плаский камінь, котрий всі називають Вівтарем. Також у Вольфрама замок Мунсальваш оточений Броселіанським лісом, а біля замку Монсегюр ліс називається Прісцилліанським.

Голландський хроніст Вельденер (ХV ст.), як зазначає О. Ран, писав, що "рицар–лебідь" походить з Граалю (dat greal) – раю на грішній землі, а саксонська хроніка міста Гальберштадт говорить про Лоенгріна: "Хроністи вважали, що цей юнак, "рицар–лебідь", прийшов з гори, де в Граалі була вміщена і сутність Венери (ісп. venero – "джерело", — О.Г.)", яку конкретизує саме Вольфрам фон Ешенбах:

Земной любовью пренебречь

Обязаны Грааля слуги.

Ни у кого здесь нет супруги

(О том и помышлять грешно!) ...

Діаметрально протилежним вищенаведеному сюжету про Лоенгріна та Ельзу є сюжет про Гвіневеру, яка за кохання з Ланселотом засуджена до страти, але в останню мить герой рятує її, внаслідок чого гине частина рицарів Круглого Столу в Камелоті (Camelot, від імені валлійського бога війни Camalos; пор. з франц. camelot "торговець", "газетяр" > "волоцюга", "молодчик", пор.: les camelots du roi "королівські молодчики", назва організації роялістів) і розпочинається жахлива війна Артура і Гавейна з Ланселотом, яку перериває чергова зрада Гвіневери, на цей раз із сином Артура Мордредом (у німецькій версії — Валеріном; Мордред, проте, не зрадник, а жертва обману, бо, як син Артура, не може бути носієм зла: "не може добре дерево приносити плоди погані", Матвія, 7:18). Ланселот стає пустельником. Але й Ланселот не такий вже й був вірний коханці: від нього Елейна, донька короля Пелеса та внучка короля-рибалки Палама, народила "білого рицаря" Грааля Галахада (німецький роман Ульріха фон Цацікховена розповідає про те, як Ланселот вбиває князя Галагамдрайза та одружується з його дочкою, попередньо її спокусивши, і набуває титул вбитого, а потім, під час пригод, одружується на інших принцесах, родичках своїх ворогів — Аді, племінниці Ліньєра фон Ліморса, та Ібліс, дочці Іверета, ворога Озерної Феї і короля Додону, після смерті якого королем стає Ланселот). Іспанська ж версія цих подій — "Lanzarote" — розповідає лише про платонічне кохання між Ланселотом та дружиною короля Артура Генієврою.

Loading...

 
 

Цікаве