WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Пізніше Фанагорією заволоділи Візантія, Хазарія, Тмутаракань і остаточно була знищена в ХІІІ ст. монголо-татарами, після чого ця столиця "азійської Сарматії" вже не відродилася, перетворившись у "безплідну землю". Саме про останнє, як на нас, й розповіли в Європі, найімовірніше, як генуезькі та венеціанські колоністи Криму та Тамані XIII-XIV ст. — генуезцям належало Капітанство Готія, а венеціанцям — м. Тана, теперішній Азов (монголо-татар. місто Азак, яке було одним з головних портів Орди, доходи від якого йшли на утримання особистої гвардії -"кешик/кешиг" великого хана, які переважно були християнами-несторіанами і складалися з чотирьох-"доірбайн/дурбан" племен. Коли в 1395 р. Тімур заволодів Азаком, то наказав вирізати лише всіх мусульман, а інших полонених відпустив і саме 1395 р. вперше згадується у грамоті слово "козакъ"-"вільна, свобідна людина"). У Матрагі-Тьмутаракані, Солхаті-Старий Крим, Чембало-Балаклава були могутні італійські гарнізони, які змушені були втікати зі спустошеного турками в 1475 р. Криму за союз з Польщею та Великою ордою хана Ахмата, завдяки чому вели торгівлю з Китаєм (!), так і емігранти-члени численної іудейської общини Фанагорії та власне іудейського поселення Джудекка (або Codencha). Цікаво, що за деякими версіями в генуезькій колонії в Криму служив навігатором Христофор Колумб, офіційний перший спогад про якого датується 1473 р., коли йому було двадцять два роки, і якого венеціанський морський суд називає "піратом Коломбо", що перебуває на службі у анжуйського герцога Рене. Сам Колумб, "син ткача", але неодноразово називає себе нащадком аристократичного роду (можливо, Колонні, впливовий римський рід в ХIV-XV ст. з родовим маєтком Палестрина і з якого походить римський папа Мартин V) і вільно розмовляв кількома іноземними мовами, а його брат Бартоломе у Лісабоні був власником картографічної майстерні.

Власне побутування столиці Саррасу на березі Азовського моря пояснює причину, чому правитель царства Граалю названий Королем-Рибалкою: скіфи називали Азовське море "Рибним озером" (Карачулак), в той час як вже слов'яни — Сурозьким ("синім"), араби — Бар-аль-азов ("темно-синє"). Відомо, що правитель Венеції (Дож республіки Святого Марка) ставав легітимним під час т.зв. "обручення з Морем" (Sposalizio del Mare) на свято Вознесіння, кидаючи з корабля "Бучченторо" ("Букентавр") у море перстень. Пов'язано це з популярною легендою про те, як три мандрівники попросили одного венеційського рибалку відвезти їх у найсильніший шторм у відкрите море. Тут вони зустріли човен, повний демонів, які пливли до міста, щоб зруйнувати його. Три мандрівники, які виявилися святими Марком, Георгієм та Миколаєм, вигнали демонів і врятували Венецію. Шторм після цього стих, а Марк віддав свій перстень рибалці і попросив передати його дожеві як доказ чуда. Аналогічно "Перстень рибалки" носить Папа Римський і прикрашений він зображенням апостола Петра, який витягує сіті. Також, як зауважує О. Пріцак, після падіння імперії Аттіли з колишнього боспорського добробуту залишився тільки рибний промисел і що правителі міст Боспор і Таматарха (іудейське Семкерч) мали офіційні тюркські титули "балігчі" — "рибалки".

Але можлива версія, за якою тут присутня забута гра слів, що йде з гуннських часів, а саме загальнотюркські омоніми balyq "місто" i balyq "риба" (що дало українське "балка") — міста засновують "рибалки", тобто "піші", на відміну від "кінних". Цікаво, що у верхів'ях ріки Обь розташоване місто Камбалик, де відомий мандрівник Марко Поло мешкав аж 17 років. Від цього міста до Великої Китайської стіни — 99 денних переходів.

В сенсі реальних балто-іранських контактів на Дніпровському Лівоборежжі (басейн рік Десна і Сейм; пограниччя юхновської культури і культури зольників) є сенс шукати сліди архаїчного Саррасу у балтській лексиці (латиськ. sargat — "охороняти, сторожити, оберігати", sargaties — "стерегтися, берегтися", sargs — "сторож, страж"; пор. з іран. horvat "сторож, охоронець"). Власне роксолани ("світлі алани")-саргатії, поряд з просто аланами, населяють, за Птолемеєм, після відходу на захід язигів, верхнє лівобережжя ріки Лік (Lycus fluvius) на крайніх східних схилах Аланських гір (Донецький кряж). Останнє, на думку О. Стрижака, було перетлумаченням вже забутого "меотського" (індо-арійського) означення битого шляху, яким йшли азійські народи в глибини Європи: *sal-gat- (*sala- "схил", "джерело", дв.-інд. sara "водопад" і дв.-інд. gatu "шлях", за аналогом із Салхат "Старий Крим" та гідронімом Салгір, де другий компонент дв.-інд. giri "гора").

Але, як на нас, можлива й більш глибша ретроспекція. І пов'язання назви Саррас із Сарагосою, і сарматами-аланами-саргатами, і царством Сарозія тощо — все це були в певні історичні епохи спроби народноетимологічного витлумаченння (і перепризначення) більш давнього, архаїчного поняття, котре стосувалося території Північного і Східного Приазов'я аж до ріки Волги (Ра, Раси, Ранхи) на сході та до Кавказьких гір на півдні. На нашу думку, мова йде про хурритський мовний спадок в назві Саррас: від šarra-šši ("шарра-шші") — "царство". Хуррити як носії старосільської археологічної культури перебували в етнічно-культурному симбіозі з індоарійськими ямно-кемі-обинськими племенами Північного Причорномор'я, що, відповідно, відбилося й на мовному характері обох етнічних конгломератів, внаслідок чого Г.Б. Джаукян навіть запропонував розглядати мови хурритів та урартів як індоєвропейські (з ним погоджується і Ю.Л. Мосенкіс, додаючи до цього переліку хаттську мову Анатолії, лінійне письмо А на Криті та мову етрусків Італії). Як тут не згадати хуррит. xašari "масло" < пра-східнокавказ. *HrVjśE "товстий, жирний" з якого виводять ведичний образ запозиченого аріями Сури та, відповідно, сурів (Адітьї, тобто племена інгульської культури) та асурів (Данавів та Дайтьїв, племена катакомбної культури). Сура, жінка бога Варуни, згідно з міфами, вийшла з океану під час його пахтання (збивання океану ступою до стану масла).

Аналог магічної чаші Грааль зустрічаємо у прямих мовних спадкоємців алан — у осетин, у їх епосі про нартів (чаша Амонг роду Алагата), а звідти — у його абхазьку версію, де розповідь про неї й була записана: "... Найбільшим, великим дзбаном вважався Вадзамакят. Він уміщував шістсот звичайних нартівських дзбанів, що використовувалися для води. Треба сказати, що Вадзамакят був не простим глиняним дзбаном. Він відзначався властивостями, таємницю яких не розкрито і досі. Варто знати, що Вадзамакят виготовляли в особливий спосіб. Як і хто, теж невідомо. Вино Вадзамакята мало особливу силу: випивши його. нарти ставали ще більш могутніми. Кажуть. що в цей дзбан клали розрубану червону змію. Але де водиться ця змія, нікому невідомо. Ось ще одна дивна властивість Вадзамакята: скільки не черпай вина з нього, а його не меншало. Все це, зрозуміло, створювало велику славу цьому нартському дзбану. Якщо нарти поклялись біля нього, то вже так і буде: ніяких поступок! Так, священний був дзбан Вадзамакят!". Як дослідив В. Петрук, назва казана у абхазів є спотвореною осетинською (W)ac(y)among — "Вацамонг" ("Виявляюча (чаша)"), вважаючи що греки теж невірно передали назву як Ексампай — "Священні шляхи" (компонент "пай" аналогічний занесеному аланами у французьку мову pays — "країна, місцевість"; можливо, теж іраномовні скіфи перетлумачили по-своєму первинну назву, адже О.Трубачов реконструював як індоарійське a-ksama-payas "непридатна ріка", за переказом, казан скіфського царя Аріанта розташовано біля джерела притоки Гіпанісу, вода якої непридатна для пиття). Внаслідок суперечок за оволодіння дзбаном нарт Сасриква (Сосруко, Сослан) скинув його з гори і він розбився, а з насінин винограду, що були на його дні, з'явилися чарівні виноградні лози (кабардинська легенда розповідає, як герой, який був на бенкеті у небесних духів, скидає на землю посудину з чарівним вином). Цікаво, що кабардино-черкеською назвою м. Кисловодськ є Нарцане, тобто "нартівський напій" (кабард. "сане" — "напій", адиг. "сане" — "вино", черк. "сане" — "смородина" ~ р. Смородина, на якій міст — арена боротьби слов'янського героя зі зміями).

Loading...

 
 

Цікаве