WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Сином Кеуса (Кау) в деяких джерелах називається Гільдас Премудрий (490-570 рр.), який спочатку мешкав у Ірландії та Уельсі, а в кінці свого життя — в континентальній Нормандії, де заснував монастир Руес. Саме Гільдас є автором історичної праці "Про розорення Британії", в котрому викриває гріхи своїх сучасників. Знаменитий історик Беда Достойнохвальний широко використовував не тільки фактологію Гільдаса, але й її благочестивий пафос.

Генетично ім'я Кая пов'язане з індоєвропейським означенням людини, дотичної до особливого магічного ремесла: ст.-грец. koeo — "розумію", латин. caveo — "остерігаюся, бережусь", дв.-англ. havian — "споглядаю", дв.-інд. kavis — "ясновидець, мудрець", іран. kavus — "мудрець, жрець, знавець сакрального знання"; согд. kw, kwy, сер.-перс. ky "жрець — ворог Заратустри", грец. koiēs "жрець містерій", укр. "коваль" — "спеціаліст із таємничого ремесла — "кузні", від "къзнь" — "мистецтво", "техніка", "кознь" — "хитрість, таємничість, підступність". Російське "колдовать" виявляється спорідненим з латиськ. kaldit "ковати" та церк.-слов. "кладиво" — "молот". Назва речі, що виступає знаком професії, містить той же корінь: дв.-рус. "кый" ( < праслов. *kyjь), литов. kujis, прус. cugis "великий молот". Саме в казкових мотивах фіксується міфологема про те, як два брати-ковалі хитрістю перемагають демонічного Вогненого Змія. Також у іранському епосі коваль Каві перемагає демонічного змія Ажі-Дахаку. Тут також хочеться нагадати про роль кузні у казковому сюжеті про протиборство Івасика-Телесика (явний натяк на кельтського Талієсіна) та Баби-Яги (як образ балтів?).

З допомогою кравчого Кая (Саi) і виночерпія Бедуера (Bedwyr), сина Грифона (ap Gryffyn), володаря еструзійців, король Артур на горі святого Михаїла переміг чудовисько – велетня з Іспанії, який викрав і вбив Єлену, племінницю володаря арморикан Хоела (Howel ~ Ковель). Відрубана голова іспанського велетня стала знаменитим трофеєм Артура (у "Історії бритів" підкреслюється циклопічний характер та людожерство ворога Артура; також наявна версія в "Мабіногіон" про перемогу короля Артура, свата героя Кілоха, та його друзів Кея і Бедівера над циклопом Глогом Іспадденом Пенкавром, батьком красуні Олвен) і з нею співставляється інший сакральний предмет валлійських міфів, який після довгих пошуків здобув герой Передур (валлійський аналог Персеваля), а саме – відрубана, кровоточуча голова на таці, котру несуть дві діви. Її ототожнюють з бретонською міфічною головою Брана – "Утер Бен", яка пророкувала і попереджала про напади ворогів. Ім'я ірландського бога Кромм Круаха, дещо схожого на нашого Кощея (але на відміну від слов'янського аналога, він то добрий, то злий), перекладається як "Кривава голова" (проте дв.-ірл. cenn "голова", ірл. dichned "обезголовлення") й ідола якого знищив святий Патрік (389-491).

У ірландській сазі "Друга битва біля Рівнини Стовпів" (Маг Туйред) розповідається про те, як відрубана голова переможеного короля фоморів Балора була поставлена на кромлех (кам'яний стовп), який від отруєної крові розпадається, а із самої крові утворюється озеро. Також у германському епосі відрубана голова Гуннара (Гунтера) стає умовою повернення золотого скарбу Нібелунгів (franci nebulones – "нижніх франків").

У візантійській іконографії святий Георгій Побідоносець зображався стоячи на молитві з власною відрубаною головою в руках (як на іконі в Історичному музеї в Москві). Якщо ж брати до уваги, що образ Георгія — малоазійського походження, а до появи християнства її населяли кельтські племена галатів-скотарів, то цілком можна вбачати генетичні витоки образу Георгія з кельтського міфосвітогляду. Слов'янам він став відомий як "Зелений Юрій", а мусульмани його шанують як праведного Хадіра ("зелений"). Його свято — 23 квітня — відзначається у Східній Європі та на Близькому Сході як сезонний рубіж скотарського календаря: в цей день вперше худобу та коней виганяли на пасовиська, заколювали перше весняне ягня, співали особливі пісні.

Також з мотивом відрубаної голови пов'язаний життєпис святого Дені (Діонісія), єпископа Парижу, який був охрещений апостолом Павлом, благословлений на місію серед галлів папою Климентом І і був страчений разом з двома святими — Рустиком та Елевтерієм. Його тіло чудесним чином піднялося на ноги, взяло свою відрубану голову і віднесло на те місце, де воно було поховане і котре тепер називається "Гора мученика" — Монмартр (Montmarte). Пізніше останки святого Дені були поховані в монастирі Святого Дені, де французькі королі зберігали королівські регалії, а клич "Сен Дені Монжуа!" став гаслом французьких рицарів. В принципі відсічення голови виявляється, як правило, єдиним дійовим способом страти святих у численній християнській агіографії, коли з інших мук вони виходять неушкодженими.

У "Історії готів" Прокопія Кесарійського також міститься розповідь про те, як якось королю Італії Теодоріху (він же Дітріх Бернський, тобто Веронський, ряду західноєвропейських переказів) здалося, що на таціі він побачив голову Сіммаха, лідера сенату, котрого він несправедливо стратив разом з патрицієм і філософом Боецієм, зятем Сіммаха ("...чоло його обплутали струною і так мучили доти, поки у [Боеція] не вивалися очі", — констатує Анонім Валуа; згодом Теодоріх не побоявся стратити навіть Папу Римського Іоанна, а за намовою іудеїв почати підготовку до різні аріанами католиків). Налякавшись і повний розпачу, тридцятисемирічний король-гот помирає від викликаної психологічним стресом дизентерії (в 497 р.). Також італійці вірять, що в день літнього сонцестояння на сонячному дискові можна розгледіти голову Сан-Джовані, яка купається у золотій чаші. В християнській церкві також відоме передання про голову мученика-імператора Візантії Юстиніана ІІ, вбитого узурпатором-єретиком (монофілітом) Барданесом. Відрізану голову імператора привезли до Риму, де вона була виставлена на публічний огляд, але папа Константин Сирієць (708-715 рр.) не визнав узурпатора, заборонив чеканити його зображення на монетах і промовляти його ім'я під час богослужіння.

В ісламській малайській "Повісті про Царя-Черепа" розповідається про те, як мандруючи сірійською пустелею пророк Іса (Ісус) побачив череп. Іса попросив Бога, щоб той дозволив йому поговорити зі своєю знахідкою. Здобувши дар мови, череп розповів, що він був царем Єгипту та Сірії, володів воїнами, підданими, жінками, верблюдами, слонами, кіньми і мисливськими псами і, хоча був справедливим царем, йому ніяк не вдавалося молитися належні п'ять раз в день. Проживши 400 років, він тяжко захворів і до нього явилися вогнені ангели та Ангел Смерті. Померши, за належні гріхи він був підданий тортурам і кинутий у пекло. Далі цар описує різні пекельні муки для нечестивців. Зрештою ті милостині, які він давав бідним та вченим людям, допомогли йому порятуватися від пекла і повернутися живим на землю і де прожив ще 60 років, зрікся влади і посвятив себе служінню Богові, внаслідок чого набув такої святості, що коли надягав свою шапку набакир, то всі пагорби Сирії та Єгипту нахилялися у цей же бік; коли він клав поклони в молитві, то аналогічне робили й дерева.

Тут хочеться згадати голову розтерзаного Орфея, яку шанували в містеріях орфіків як предмет пророкування, голову демонічного асура Раху, пожираючого сонце, концепції "ацефала" ("безголового") у гностицизмі ("безголовий" — це Сиф, третій син Адама і Єви, який "не бачить і не чує, бо залишився в раю..., зняв з пліч свою голову як знак довіри до Бога Живого") та у Жоржа Батая (члени товариства "Ацефал" збиралися довкола спаленого в лісі блискавкою дуба в департаменті Рамбуйє і мовчали, підносячи цим своє "серце" над "рефлексією") та містичну голову Фюрера (Хельгі-Аватара), яка в езотеричному гітлеризмі Мігеля Серрано та Савітрі Деві наділена особливим сенсом.

Також у таврському культі Діви, як про нього повідомляють античні автори, існує як ритуал відрубання голови жертви, котра прибула з моря (але не суходолом!), так і зображення змієдіви з відрубаною бородатою головою в руці. Територіальна та етнокультурна близькість до сіндо-меотського масиву дозволила М. Семенову прояснити семантику цього культу, співставивши його з нартським епосом, де чудовисько-орач (!) Еминеж наказує своєму сторожеві гори — викраденій разом з священним насінням проса нартській дівчині — відрубати у порушика кордону нарта Сосруко голову і насадити її на частокіл, та ведичним переказом про перемогу над Врітрою не Індри, а богині-діви Сарасваті (VI, 61, 7). У Авесті ж Ардві Сура Анахіта дає сили Тхраетаону перемогти чудовисько Ахі Дахаку (Абан-яшт, V, 33, 34). Херсонесько-дорійська Діва (Партенос) наділяється Евріпідом епітетом elafohtuyos — "та, що вбиває лань" (Eur. I T. 1113), і іноді її співставляють із загальноеллінською богинею Артемідою, за наказом якої пси розірвали перетвореного в оленя мисливця Актеона (хоча це пізніша версія, що виникла власне після знайомства з дорійською Дівою, а початково Актеон змагався в коханні із самим Зевсом, за що був перетворений на оленя і розірваний власними псами). Також у шиваїстських храмах можна побачити улюблений сюжет — "хіростаунс" — "самовідсічення голови" як акт жертвопринесення.

Loading...

 
 

Цікаве