WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Як вважається, саме вторгнення вандалів, бургундів та лугіїв у 170 р., представників пшеворської культури, розділило колись єдину праетнічну спільність нащадків носіїв липицької культури (І – ІІІ ст. н.е.), на ізольовані частини, однією з яких стали майбутні мешканці Побужжя "волиняни" (народноетимологічне пояснення як *Dudl-eiba "країна волинок" > "Волинь" забутої або кельтської назви, або її германського витлумачення як *daud-laiba "спадок померлого"). Угорці від своїх попередників у Паннонії взяли визначення слов'ян словом tot (як інваріант імені "дуд-ліб"). Деревом тотів, тутовим деревом досі називається шовковиця, початковою назвою якої є "морва", що одного кореня з гідронімом Морава, котрий, як на нас, означав спершу особливу смолу (глей), схожу на ту, яку пізніше у країнах середньовічної Європи називали "камедь" — "тутові сльози", кальцієва сіль, очевидно, бурштинової кислоти. На цій основі етнонім "моравани", "тоти", "червени" (сербохорв. crven, црвен ~ балкан. bauko, bhauko, boko "червоне" > слов. "бук, дерево з червоною серединою", нім. Rothbuche "fagus silvatica", отже: Буковина ~ "Червенська земля", яка на заході від пасма Буковиці на Сянощині, західній межі лемків-українців до Буковини та Мараморощини, де засвідчені лемківські типи говіркових явищ українців-русинів, як от орудний множини прикметникової відміни на -ыма) семантично тотожні етнонімам балканських, польських та давньо-руських слов'ян "смоляни", "смоляки", "смоленці" тощо.

Дуліби, просунувшись на Волинь, асимілювали перебуваючі тут в II-V ст. залишки готського та гепідського населення — носіїв вельбарської культури, що не знало землеробства, а вело приселищне тваринництво та промисли. Вірніше, дуліби повернули Слов'янщині ті землі, з яких свого часу готи вигнали мезокефальних високоголових і широколицих прасловян-нащадків вісло-дніпровського блоку культур гребінцево-накольчастої кераміки та культури кулястих амфор (на ареалі цих культур зосереджені дуже архаїчні слов'янські гідроніми, деякі з яких є похідними від індо-європейських праоснов) на Верхнє Подністров'я, внаслідок чого, як констатує археологія, збільшуються площі волино-подільських поселень, викликані приходом переселенців із Волині (найближчі антропологічні аналогії Середнього Подністров'я, Буковини та Прутсько-Дністровського межиріччя, які населяли уличі та тиверці, знаходяться в ареалі древлян; древляни та волиняни спільно з мазовшанами, західними кривичами та балтськими ятвягами, латгалами і земгалами утворюють т.зв. групу "масивних північних європеоїдів"). Отже, дійсно, Волинь — це "праслов'янська колиска, а тим то треба її вважати за вогнище, з якого випромінювалася ця раса на цілий Схід".

На нашу думку, етнонім "дуд-ліби" зазнав на Волині народноетимологічного витлумачення в "діди" і зафіксований в ритуалі культу предків на території від Устилуга до Сокаля, тобто винятково Західної Волині, а також у східній Польщі: "... Новорічні обходи тут репрезентує обрядове дійство "Діди". Заходячи до хати, перебранці в масках дідів показово виявляють свою сакральність тим, що лупцюють один одного по натоптаних соломою горбах дерев'яними довбнями".Пізнішою інвазією на північ з IV ст. дуліби (які самоозначувалися як „бужани" < „беугене" < „певкіни", вони ж подільські бастарни писемних джерел) асимілювали рештки гото-гепідського континууму Волині (вельбарська культура). Саме з того часу, як вважаємо, у традицію дулібів-волинян увійшов скандінавський обряд „коструб" (дв.-ісл. kostr „вибір, перевага" або kost-gripr „скарб").

На відміну від пшеворців у Мазовії, Підляшші та Галичині, де місцеве населення фракійського та сарматського походження стало сусідувати з новоприбулими (в 170 р.н.е.) германцями (східногерманські скіри, лугії, вандали, бургунди та західногерманські лангобарди-вініли) і симбіозом германців та дако-фракійців постала культура карпатських курганів (писемні карпіни/карпи/карпіди), Волинь була повністю залишена попереднім населенням (культурою кулястих амфор; дако-фракійські племена), яке переселилося на Верхнє Подністров'я, внаслідок чого, як констатують археологічні дані, збільшуються площі наявних тут поселень волино-подільського типу. Таке могло трапитися лише з єдиної причини — некомпліментарних стосунків між релігійними системами волинських гото-гепідів та тубільців (фракійців). Саме гото-гепідська група дотримувалася своєрідного нордичної генези „культу пророків та провіщувань" („... творяче божество ототожнювалося зі звуком та словом, слід співставити англ. god „бог" та ірл. guth „голос", кімрськ. gweddi „промова, oratio", дв.-англ. gedd „proverbium, parabola". Пор. також рос.діал „гад"-„пророкувач", рос. „гадать". До цього ж кореня належать і англ. good, нім. gut „добрий"..."), на відміну від фракійсько-балтської обрядово-ритуальної релігійності (за якою лише слід дотримуватися раз і назавжди даних богами настанов і табу і не турбувати їх своїми домаганнями; божества мовби „німі" до людей, не доступні для спілкування з ними; германці цей світоглядний тип означували si-venja „обряд ванів"; окрім того, фракійці та іллірійці, як і кельти, на відміну від інших індо-європейців, вірили в перевтілення душі після смерті).

Наприклад, як зауважує В. Стецюк, ядро готів на Волині та Поліссі містилося в районі Шацьких озер, де засвідчено велику кількість давньо-германських топонімів (назва озер може походити від дв.-верх.-нім. scaz, "гроші, худоба", нім. Schatz "скарби"; назви села Пулемець та Пулемецького озера можна розшифрувати як "повна міра зерна" (нім. volleMetze, дв.-верх.-нім. fulle mezza ); р. Прип'ять - дв.-англ. frio "вільний", pytt "яма, калюжа, джерело"; р. Рихта, лп Тростяниці, пп Ірші - да. riht, ryht "правий, прямий"; с.с. Ходори, Ходорків, Ходурки Житомирської області – дв.-англ. hador "бадьорий, жвавий"; назву іншого озера - Люцемер слід розуміти як "мале море" (нім. ltt, ltz, дв.-верх.-нім. luzzil "малий", дв.-верх.-нім. mer, нім. Meer, "море"; назва села Вельбівно (Вельбовно) у Рівненській області на правому березі Горині складається з двох давніх німецьких слів welb-en "виводити склепіння" і ovan "піч" (пічка у вигляді склепіння, викладена з каменю, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення — для виплавки заліза з болотної руди); поруч з Вельбовним розташоване місто Нетішин, назва якого походить з дв.-верх.-нім. net означає "рибальська сітка" (в сучасній німецькій мові Netz), де друга частина назви з дв.-верх.-нім. asc- "посуд", яке могло мати значення "човен", бо зафіксовано двн. ascman "матрос", тобто "нетішин" — Рибальські човни", або ж "ясенева верша" (нім. Esche "ясень"), бо гнучкі ясеневі гілки дуже добре надаються для вироблення верш); м. Киверці - нім. Kiefer, свн. kiver "челюсть, підборіддя", хоча не виключене і чеське походження назви (ч. kivir - "вид капелюха"); м. Ковель - нім. Kabel "доля, жереб", сер.-ниж.-нім. kavel-en - "тягти жереб"; с. Мосир на північний захід від Володимира-Волинського, с.с. Мосир Новий і Старий на південний захід від Рожища Волинської обл. - дв.-верх.-нім. masar "клен"; с. Невель на південний схід від Пінська (Білорусь) - нім. Nebel "туман"; с. і оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. - нім. Nabel, двн. nabalo "пуп"; село розташоване на півострові, що заходить в озеро; с. Паре на протоці Прастир - нім. Fahre "пором, переправа"; с. Растів західніше Турійська - дв.-верх.-нім. rasta "місце стоянки"; р. Стир, пп Прип'ті - нім. Stor, дв.-верх.-нім. stur(e) "осетер"; с. Хобултова східніше Володимира-Волинського - нім. Kobold "демонічна істота"; р. Цир, пп. Прип'яті і с. Цир - нім. Zier "прикраса", дв.-верх.-нім. zieri "гарний" тощо.

Аналогічно можуть бути проінтерпретовані топоніми Галицького (і ширше – Карпатського) регіону: с. Свалява (Закарпат.обл.) – гот. swaljawa „ластівка"; с. Бринь (Галицький р-н Ів.-Фр.обл.) – гот. brunjo, дв.-ісл. brǿnja „зброя, панцир, кольчуга"; пор. ісланд. топонім Brynjudalr „Кольчужна долина"); Сваричів (Рожнятівський р-н Ів.-Фр.обл) – гот. swaran, дв.-герм. *swarjan „давати клятву, клястися" (пор. з прізвищем Зварич; б від якого походить і дв.-ісланд.vararganga „людина, що йде давати клятву" *(s)varar- „той, що клянеться" + gang „йти" > „варяг"); урочище Качків (де стоїть Галичина могила) - дв.-англ. chough „галка", р. Луква - дв.-ісл. lœkr „потік"; Лукань (прізвище) – гот. ga-lūkan „закривати", Діброва (місцевість за великим урвищем на захід від княжого Галича) – дв.-ісл. djpr „глибокий", р. Мозолів потік (впадає в Лукву і яруга якого захищає княжий Галич зі сходу) - дв.-ісл.mosi, дв.-англ., дв.-верх.-нім. mos, англ. moss, нім. Moos мох, швед. mosse, дат. mos, mose „мох, болото", галицьке урочище Прокаліїв Сад – дв.-ісл. brok „штани" та ін.

Loading...

 
 

Цікаве