WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Також члени союзу примушували населення до крупномасштабних робіт, як-от у "ткацько-шевських цехах" (plethu "плести"), зокрема — виготовлення особливих "ковдр-плащів" (слов. "лень", кельт. leun, liun) та видів одежі (слов. "гуня", gunja < кімр. gwn, корн. gun, ірл. fuan), на ланах (гаел. lann "огороджене, визначене місце"), у "броварнях" (brach "брага, пиво, солод"; "тісто" < ірл. tais, кімр. toes), кузнях (слов. "горн" < кімр. haern "залізо"), у "релігійних центрах" (ірл. "деайр"-"монастир" > слов. "двір"), на лісозаготівлях та мисливських і рибальських угіддях (кімр. coed "ліс" > "чадь"; валл. eorc "форель" > "верша") чи до спорудження "Змієвих валів" (зораних казковими ковалями Кузьмою та Дем'яном за допомогою заярмленого Змія).

Без сумніву, в слов'янському фольклорі колізії долі в умовах терору "панів/феніїв" відбилися в казках та легендах про боротьбу зі Змієм Гориничем, де саме слово "Горинич" і гідронім Горинь є безсумнівними згадками про верховного бога (кімвр. div, брет. duw "божество" ~ слов. Див) кельтів Гране (grian "Сонце", ірл. Гріан Айн ех)-Тараніса (бог блискавок; його символи — блискавка в центрі сонця та змія, що виповзає з черепа коня; його культ, за Лукіаном відзначався неймовірною жорстокістю; одночасно він — іпостась такого ж жорстокого верховного бога Єзуса, Aesus). Винятково до кельтського кола належить уявлення про триголову божественну істоту, яка в грецькій міфології відома як триголовий Геріон (Hesiod., Theog. 287), а у слов'янській — Змій Горинич. Cпогад про сам союз "феніїв" (який за певних умов здійснював і охоронні функції) наявний у казках про Гориню, Дубиню та Усиню, Котигорошка та Літаючий Корабель.

Також генетично до цього ж кола належать Калін-цар (cailin "дівчина"), виступаючий в образі діви-войовниці, билинні "каліки перехожі" (cailleach "старий", "відьмак"), "чорт" (ceart "право, вірність") чи "Савур-могила" (де здійснювалося літнє жертвопринесення; samhradh, фонетичне saur "літо"). Музика знаменитого танцю "Аркан" (від латин. arcanus "таємний", і, як стверджували самі римляни, це слово запозичене від кельтів), який здійснюють члени аналогічного карпатського чоловічого союзу опришків-"басарабів" (oppressare "пригноблювати, давити" ~ тур. bassara "давити") і який, за легендою, принесли таємничі витязі, які спустилися з гір, повністю ідентична музиці кельтської застільної пісні про сидр (ірландська "Ev Sistr" та бретонська "Ev Chistr 'Ta, Laou!"). Цілком можливо, що у Східній Європі назва союзу "феніїв" збереглася у фольклорі як Кудеяр (від kathu "бій, сутичка" + aire "піклування"). На Чернігівщині засвідчено таке передання: "... Розповідають, що в давнину жив якийсь народ, кудеярами називався; народ був злочинний, безбожний, з нечистою силою знався... ось ті кудеяри і кургани насипали".

Відгомоном про протистояння людиноненависницькій релігії "феніїв" є слов'янсько-литовська казка (зафіксована на Вятчині, Смоленщині, Пінщині, Волині, Закарпатті, у боснійців-мусульман, південно-східній Польщі, біля околиць Вільнюса) про рогатого пташиного короля Кука (< валл. coch "червоний"; у сербів — ћук "сич", у поляків — kucha, у литовців — Кукас, Кукіс або Скукас), який пожирає безліч птаства або навіть велетнів, щоб з його кісток збудувати собі палац (гніздо). Звірі змовляються і за сигналом зозулі Сокіл вбиває узурптора (або тиран гине під час Ноєвого потопу).

Також за "феніями" скрізь мандрувала велика група їх слуг (пракельт. slougo-; пор. з литов. slauga "доглядати") — чоловіків та жінок, як правило, разом з чередами великої рогатої худоби (слов. *korva < "karava < кельт. car(a)vos "олень, рогатий", автентичне слов'янське слово мало б не "кентумний" вигляд *sorva) та табунами коней (ірл. kapall "кінь" > слов. "кобила") і власним богом-покровителем Велесом (< дв.-ірл. filid "віщун, поет"). "... Великі стада худоби швидко поїдали і витоптували траву, а тому вимагали постійної зміни пасовиськ. Це зумовлювало перманентні конфлікти з сусідами за місця випасу худоби. До того ж кочове господарство настільки ефективна галузь господарства, що один чабан випасав стадо, яке могло прогодувати кілька сімей. Надлишок чоловіків при постійній загрозі військових сутичок перетворювався у фахових воїнів (а за мирних часів — в учасників обрядово-театралізованих дійств, — О.Г.). Продуктивна скотарська економіка давала змогу суспільствам кочовиків утримувати численні збройні сили (та ритуально-шаманські колективи-ордени, — О.Г.)".

Саме вони були рознощиками туберкульозу (як відомо, людський туберкульоз первинно є зоонозом, тобто хворобою тварин, а саме великої рогатої худоби). Туберкульоз кельти сприйняли як кару за неналежне пошанування божества води та джерел (кімвр. tardd ~ пор. з топонімами, які містять форманти "турйя" чи "турья", що перебуває поряд з кельтськими археологічними пам'ятками на Закарпатті; пор. з кельтіберською переінтерпретацією римської Венери на богиню джерела, що дало іспанське venero "джерело"), в результаті чого містичне одкровення, яке сталося десь в V-IV ст. до н.е., сподвигло їх рознести цей культ (кельт. *krab "релігія, набожність" ~ тох. А klop "небезпека", англ. help допомагати", дв.-рус. "холоп" як букв. "помічник", рос. "глупий" як букв. "застиглий в релігійному екзстазі, той, хто боїться божества") з придунайсько-східнофранцузького центру пізньогальштаттської культури по всій Європі, знаходячи і встановлюючи вівтарі біля джерел (брет. an andon "(мешкаючі біля) джерел" > "анти") не тільки річок, але й струмків та потічків. Як встановив К. Тищенко, на витоках великої кількості річок України фіксуються саме кельтські назви селищ.

Сучасні цим подіям елліни глузували з вірування кельтів, кажучи, що більше кельтів втонуло, ніж загинуло у битвах (Strabo, IV,4,6). Релігійний аспект власне й відбився на їхній самоназві, яка містить той же і.-є. корінь, що й у хетт. halija "кланятися; стояти на колінах" (пор. з гот. halths, дв.-верх.-нім. hald "схилений", санскр. crayami (шраямі), грец. klino, латин. clino "схиляти, нахиляти, опускати"). Крім того, звісно, міграційний процес мав і економічне підгрунтя — як випасання величезних стад великої рогатої худоби, так і прагнення контролювати родовища бурштину та шляхи його експорту. Для здійснення останнього відбулася міграція кельтів і до Балтики у ІІІ – ІІ ст. до н.е., зайнявши Малопольщу (відомо принаймні п'ять кельтських городищ в області Кракова та чітко кельтського походження назви тамтешніх рік Ніда, Раба, Сан, Мрага, Мієн, Іза та гори Прієніна), Мазовію (на захід від Бресту, басейн р. Норив-Нарви, т.зв. мілоградська культура) та Сілезію. В Карпатській котловині, на р. Тиса кельти безпосередньо зіткнулися зі Скіфським світом, а в Оковському лісі, де беруть початок Західна Двина, Дніпро та Волга — з Фінно-угорським світом.

Саме причиною туберкульозу та під впливом тубільців слід, на нашу думку, пояснювати ту причину, чому кельти надзвичайно швидко в IV ст. до н.е. в Карпатській улоговині змінили власний поховальний обряд (трупопокладення) місцевим поховальним (трупоспалення), що свідчить і про швидкий процес інтеграції кельтів до населення культури підкльошових поховань. Дещо пізніше обряд кремації охоплює всі кельтські землі, і сліди його не фіксуються археологічними методами. "... Отже, саме кремація була домінуючим поховальним обрядом у часи найбільшої активності кельтів на українських землях (ІІ-І ст. до н.е.), а тому не варто й очікувати знайдення на наших теренах латенських поховань іншого типу".

Щодо населення культури підкльошових поховань, то воно постало внаслідок інфільтрації (з 550 р. до н.е.) за два століття поморської культури у лужицьку, носіями якої були квади (свеви), своєрідний представник італо-венедо-праслов'янської спільності. Ці скельтизовані квади під іменем "віктогали" (де в етнонімі є кельт. компонент -cail "отара овець") населяли Прикарпаття. На схід від них жило гірське плем'я котінів — спеціалістів із добування заліза, які Тацітом визначаються не германцями, а такими, що говорять галльською мовою (тобто використовують кельтську як посередника в системі різноетнічної латенської культури). Як вважається, слідами кельтського перебування на Прикарпатті є скельні ритуальні комплекси — Вижницьке святилище, Писаний камінь, Лисівський камінь та інші, де на вершинах відкрито круглі заглиблення, кількість яких вказує на їх календарно-культовий зміст, та зображення "солярних знаків" кельтського типу (трискелії, спіралі, кола та колеса). Також, на думку Г.Ю. Марченка, відомий Збруцький ідол (знайдений на Тернопільщині під горою Соколиха) є прямим аналогом кельтської стели зі святилища Ентремонт (ІІІ-ІІ ст. до н.е.) на півдні Франції, кельтський Вюртемберзький ідол з двома головами, Беблігенський ідол з обличчям за стилем виконання дуже подібним до Збруцького ідола, та членований на яруси кельтський стовп із Вальденбуха, а також Ставчанський ідол черняхівської культури. До цього цікаво додати археологічні дані М. С. Бандрівського про кельтський гальштат в Прикарпатті. Можливо, що початково етнонім "хорвати", який локалізується тут писемними джерелами, походить від кельтського означення жителів гір (ірл. crwth "гора").

Loading...

 
 

Цікаве