WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

Царство пресвітера Іоанна і святий Грааль - Реферат

В "Битві біля Маг Туіред" з жорстоким і ворожим Племені Дану народом фоморів (Fo-Moire) ототожнюються скіфи, що цілком зрозуміло з історичного протистояння сарматів (носії прохорівської культури) і скіфів (та нащадків останніх — носіїв зарубинецької археологічної культури). Наприклад, Діодор Сицилійський пише: "... Галльські народності найбільш віддаляються на північ і сусідні скіфи настільки люті, що вони пожирають людей; те ж розповідають і стосовно бретонців, населяючих острів Ірін (Ірландію)". Також: "... Слава про їх [кельтів, — О.Г.] хоробрість і варварство встановилася здавна, бо під іменем кіммерійців вони в минулі часи спустошили Азію. Це вони взяли Рим, зруйнували храм у Дельфах, підпорядкували данині велику частину Європи і Азії, і в Азії, заволодівши землею переможених, утворили змішане плем'я галлогреків" (Diodor Sic., 1:32). Також цікавою в цьому сенсі стає концепція Я. Росен-Пшеворської про скіфське походження кельтських друїдів.

Думається, що західно-євразійська схема протистояння "кіммерійці — скіфи — сармати" була накладена як матриця на етнічну історію Ірландії: Фір Болг — фомори — племена богині Дану та на історію германців: йотуни — вани — аси. Аналогічна і, можливо, архаїчніша калька наявна у кавказькому нартському епосі аланського походження: Алагата — Бората — Ахсартагката (останні — нащадки Дзерасси, дочки володаря водяного царства Донбеттира, дружини Ахсартага і матері близнюків Хаміца та Уризмага, і виявляють іменну тотожність з сарматами-акацирами, найманих Римом для оборони Херсонесу від Боспору). Показово, що у кавказьких адигів існує приказка "Ти не чорт і не шармат, звідки ти взявся?", а у грузинській мові слово "царматі" означає "язичник", а у мовах вайнахів (чечени та інгуші) словом "царьмат" називають страшну, чужу людину.

Це накладання "матриць" здійснене було саме сарматськими (аланськими) вершниками–легіонерами, і це передання належало до загального контексту посвячення (ініціації) у "вершника" ("рицаря"), як аналогічно, на думку М. Еліаде, належить до такої ініціації сам переказ про Грааль: "...тут завжди присутній мотив довгого і напруженого "пошуку" чарівних предметів, котрий вимагає, окрім всього іншого, проникнення героя в інший світ... У правилах допуску в групу воїнів, якою керує Артур, можна розшифрувати деякі випробування під час вступу в таємне товариство типу "чоловічого союзу"...Багаточисленні випробування, через котрі проходять персонажі артурівського циклу, належать до тієї ж категорії: в результаті пошуків герої виліковують таємничу хворобу Короля і, зробивши це, відроджують "Спустошену землю" або самі стають суверенами. Відомо, що функції влади пов'язані з ритуалом посвячення". Те, що Грааль неминуче пов'язується з дівою-охоронницею (яка, навіть, попри певні заперечення, теж може "шукати Грааль"), наводить на згадку версію, базовану на археологічних артефактах, ототожнення амазонок, які повернулися з Феміксіри в Малій Азії до степів на північ від Кавказу, із сарматами (савроматами; дв.-іран. saoromant "оперезаний мечем"), які, за Діодором Сицилійським, переселилися з Мідії до Танаїсу, будучи безпосередньо пов'язані із передньоазіатськими походами скіфів. З скіфо-сарматами та їхніми уявленнями про амазонок кельти (галати) могли безпосередньо зіткнутися ще в Північному Причорномор'ї, коли в кінці ІІІ – початку ІІ ст. до н.е., за даними декрета Протогена, у союзі з германцями-скірами загрожували Ольвії, а сусідні землі Великої Скіфії були спустошені сарматами. Власне кельтськими є поселення Бовшів на Дністрі (Ів.-Фр.обл.) та поселення біля с. Залісся в усті Прип'яті. Як наслідок цих контактів постали такі археологічні культури, як зарубинецька та Поянешти-Лукашівка.

Проте з приходом у ІІІ ст. н.е. готів (із середовища вельбарської культури західного польського Помор'я аж до Волині) на землі сарматських племен язигів (між Істром і Борисфеном, а далі до Дунаю та Гірканського лісу аж до Паннонії, за Плінієм, IV,80), роксоланів (між Борисфеном і Танаїсом, за Страбоном, VII,3,17, а потім у Буджаку та Молдові, за Плінієм), алан (сусідніх язигам, за Плінієм, IV,80) та аорсів-гамаксобіїв (між Борисфеном і Танаїсом та Каспійським морем, за Страбоном, ХІ,5,7), відбулася трансформація кельто(галато)-сарматського епічного елементу Саррас в готський епічний елемент — Сар. Це ім'я носив брат Амія та Сунільди, про яких розповідає Йордан у своїй "Гетиці". Сунільда (у "Вольсунга-сазі": Сванхільда "Лебідь битви") з племені росомонів була покарана за подружню невірність (втечу). Володар готів Германаріх наказав розірвати її кіньми. За це її брати Амій та Сар проткнули Германаріхові бік мечем (пор. з мотивом рани в переказі про Грааль!). У еддичній "Промові Хамдіра" ці персонажі відомі як брати Хамдір, Серлі і Ерп (останнього вбивають брати, бо він син наложниці, а вони — знатної Гудрун-Крімхільди, дочки Гьюки-Giuka), а світловолоса Сванхільда виступає дружиною Йормунрека (тобто Германаріха). Пор. з мотивом Гвіневери-Геневери-Гіневри-Gwenhwyfar ferch Orgyrvran "Білий привид, дочка Оргірврана (Лодегранса)", вона ж Wenhaver, Guanhamara, Gvewenour, Guenievere, Guinevere, жінки - зрадниці короля Артура, та порівняймо з жінкою верховного короля Ірландії Еохайда Айрема чарівною Етайн або дружиною короля Конхобара Деірдре, або жінкою короля Марха Ізольдою, або жінкою Фінна Мак Кумаїла Граїн; цікаво, що імена викрадачів схожі: Геневери – Модред (Медраут "Вдаряючий"), Етайни – Мідер, Граїни – Діармуйд О'Дуібне; "... Образ Либеді-Лебеді виступає в двох билинних циклах: про Михайла Потика та про Івана Годіновича, які, за визнанням дослідників, є найдавнішою частиною східнослов'янського епосу. Варіанти існують різні, але основне ядро здається досить очевидним. Історія Либеді — це історія невірної жінки".

Саме антропонім Сар (Серлі) "... перекликається з Птолемеєвим ойконімом Σάρον, лат. Saron, як називається місто над Дніпром (у ІІ ст. – Borysthenes: пор. ще поблизу, над Південним Бугом, — м. Sarbakon, а нижче Сарона, біля Дніпра, — м. Serimon; виразна група назв населених пунктів із компонентом Sar-//Ser-). Нібито той же корінь, що й у слові "сармати"; пор. авест. sarah-, осет. saer "голова". Тоді Σάρο ("головний"?) – це, мовляв, сучасний Київ, розміщений нижче мм. Amadoka й Azagarion, а ті, в свою чергу, — нижче "Амадоцьких гір" ..., в основі цього комплексу ... вбачають скіфський етнонім Αμάδκοι "сироїди" (від скіф. āmaadaka "ті, що їдять сире"...)... Очевидно, ... що другий брат Сванхільди носить ім'я Аммій ..., яке могло б бути скороченим варіантом від *Амадок – "сироїд". Можливо, що етнонім Амадок (відомий також фракійський етнонім "амадоки") був витлумачений на скіфо-іранській основі, в той час як мав ту ж індоєвропейську основу, що й англ. hammer "молот", а отже, переказ, засвідчений Йорданом, має паралель з літописним про Кия, Щека і Хорива та сестру їх Либідь як засновників міста русів (росів) Києва. У вірменській версії в "Історії Тарона" Зеноба Глака — Куар, Мелтей і Хореан, засновники міст Куар, Мелтей і Хореан у області Палуні і сини вбитих двох ідолопоклонників-"індусів" Деметра і Гісанея, засновників у землі Тарон міста Вішап і страчених з невідомої причини царем Валаршаком. Переказ про братів вміщений в часи правління імператора Маврикія (582-602 рр.). Візантійська повість "Чудеса Дмитрія Солунського" знає князя Кувера (інші джерела називають його Кувратом), підданого Аварського каганату (був князем слов'ян області Срем, тепер — Хорватія, куди змушений був переселити свій народ з Північного Прикарпаття), який повстав у 635 р. проти поневоювачів. Свого часу він виховувався в Константинополі і був другом майбутнього імператора Іраклія, а після переходу на бік візантійців отримав місто Керамісій і "поле" довкола нього на лівому березі Дунаю (Пелагонія) та сан патрикія. Кувер спробував заволодіти візантійською Фессалонікою, але зазнав невдачі, після чого згадки про нього зникають. Можливо, що в уявленні прийдешніх нащадків архаїчний Кий, будівник якогось центру в межах Імперії, та близчих у часі Куврат-Кувер, будівник якогось меншого міста ("Києвця") на Дунаї, ототожнилися. Тим більше, що в практиці Візантії було поселяти на своїх кордонах для їх оборони союзні племена. Наприклад, імператор Юстиніан І запросив у 540 р. антів поселитися в якості федератів у місті Туррісі (біля сучасного Галацу), щоб обезпечити цю частину дунайського кордону.

Loading...

 
 

Цікаве