WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Від анафем до компромісів - Реферат

Від анафем до компромісів - Реферат

Реферат на тему:

Від анафем до компромісів

Календарно-пасхальні протистояння були вже в ІІ-ІІІ ст. н.е., тому й обговорено це питання на Нікейському соборі. Однак текст постанови Нікейського собору не зберігся (або його, як такого, не було зовсім, це могло б бути усною домовленістю, як щось очевидне). Є лише послання імператора Константина єпископам, які не брали в ньому участі. І в цьому посланні стверджується, що собору "здалося непристойним звершувати це найсвятіше свято за звичаєм іудеїв", бо вони "замість належного виправлення в одному і тому ж році звершують пасху двічі". Тут малося на увазі ось що: по перше, євреї святкували Пасху у різні дні тижня; далі – якщо за єврейським календарем 15 Нісана трапилося зразу після весняної повні, а наступний календарний рік мав 12 місяців, то чергове 15 Нісана настане вже перед весняним рівноденням. Це створює ілюзію святкування Пасхи двічі на рік, а траплялася така ситуація до кінця V ст. один раз за кожні 19 років. Собор також наполіг на тому, щоб усі християни святкували Пасху в неділю.

Є цілком переконливі докази того, що принаймні Александрійська церква зразу ж після Нікейського собору неодноразово відзначала Пасху разом з євреями, конкретно в 343, 347, 367, 370, 374 і 396 роках. І, – "світ не завалився"!..

Правила, на які часто посилаються православні богослови, відтворені у XIV ст. візантійським монахом Матвієм Властаром: "Відносно нашої Пасхи необхідно звертати увагу на чотири постанови, з яких дві містяться в Апостольському правилі, а дві мають витоки з неписаного передання. Перше – ми повинні святкувати Пасху після весняного рівнодення. Друге – не святкувати її разом з іудеями в один день. Третє – святкувати не просто після рівнодення, але після першої повні, що настає після рівнодення. І четверте – після повні не інакше, як першого дня тижня" (тобто в неділю).

Аналіз цих правил показує, що лише перше з них однозначно встановлене Отцями Церкви. Друге ж у IV-VIII стт. розумілося лише в смислі не святкувати Пасху до весняного рівнодення та в інші, крім неділі, дні, як це буває у євреїв.

На превеликий жаль, надто часто не приймалося до уваги сказане апостолом Павлом: "Буква вбиває, а дух животворить" (2 Кор. 3:6). Надто часто "технічним" проблемам, як ось ця – календарна, надавали перебільшено високого значення. Зокрема, буквальному відтворенню євангельської ситуації "Воскресення Христове після єврейської Пасхи". Не добачаючи, що – з огляду на "недосконалість" природних, астрономічних циклів – її відтворення неможливе. Як ось – "не вдається" православним відзначити Пасху після Єврейської і, водночас, Страсті Христові перед нею.

Справді, відносно єврейської православна Пасха випала: на першу неділю після неї

у 1583-1600 pp. – 10 разів, на другу – 6, п'яту – 0, шосту – 2;

у 1601-1700 pp. – 54 рази, на другу – 36, п'яту – 4, шосту – 6;

у 1701-1800 pp. – 47 разів, на другу – 42, п'яту – 2, шосту – 9;

у 1801-1900 pp. – 43 рази, на другу – 45, п'яту – 2, шосту – 10;

у 1901-2000 pp. – 38 разів, на другу – 51, п'яту – 2, шосту – 8;

у 2001-2100 pp. – 36 разів, на другу – 54, п'яту – 1, шосту – 9.

Однак, якщо вести мову про Пасху православну, то повторення євангельської ситуації тут взагалі не було. Випадок "Пасха у першу неділю після єврейської" означає, що ця друга святкувалася в неділю або у вівторок (років триста тому могло трапитися - і в четвер). Тож і при "найсприятливішій ситуації", при найменшому розриві в добах між єврейською і православною Пасхою усі події Великого Четверга і П'ятниці православні відзначають не до Пасхи єврейської, як це описане в Євангеліях, а після неї.

А ось у католицькій Пасхалії євангельська ситуація відтворилася

у 1583-1600 pp. – 6 разів; у 1801-1900 pp. – 27 разів;

у 1601-1700 pp. – 25 разів; у 1901-2000 pp. – 23 рази;

у 1701-1800 pp. – 20 разів; у 2001-2100 pp. – 20 разів.

Православна Пасха співпала з католицькою

у 1583-1600 pp. – 7 разів; у 1801-1900 pp. – 34 рази;

у 1601-1700 pp. – 46 разів; у 1901-2000 pp. – 26 разів;

у 1701-1800 pp. – 40 разів; у 2001-2100 pp. – 31 раз.

Річ ясна, християни не повинні дивувати світ незгодами, які поширюються аж до календарних дат, в які вони відзначають одні і ті ж події. Можливо, що першим кроком до бажаної згоди є перехід ряду Православних Церков на григоріанський календар хоча й зі збереженням традиційної Александрійської Пасхалії!

Розпочалося все з того, що у 1923 p., скликаний Патріархом Мелетієм IV у Константинополі "Всеправославний конгрес" прийняв рішення про перехід на новий стиль. Його й запровадив з 1 березня 1924 р. – проте лише для відзначення нерухомих свят наступник Мелетія Патріарх Григорій VII. Тобто, з одного боку, було суміщено дати юліанського календаря з датами григоріанського. Однак Пасху, як і раніше, мали святкувати в день, визначений за Александрійською, тобто традиційною православною пасхалією, прийнявши днем умовного весняного рівнодення 3 квітня і зберігаючи й надалі пасхальні межі з 4 квітня по 8 травня включно.

Цей варіант календаря у 1924 р. прийняли Румунська та Елладська (Грецька) Церкви, а поступово й інші – Александрійська, Антіохійська, Американська Православна, Фінляндська, Болгарська і ін. Таким чином, у наш час старого юліанського календаря ("у повному обсязі") дотримуються лише Єрусалимська, Російська, Сербська та Грузинська Церкви, православні та греко-католики в Україні, а ще – в деяких Церквах відбувся розкол на "старостильників" і "новостильників".

Одна з головних причин неприйняття цього варіанту така. В понеділок, що настає за неділею Всіх Святих (перша неділя після П'ятидесятниці – "Зелених свят"), розпочинається піст – Петрівка, в якому налічується від шести тижнів (коли Пасха 4 квітня) до лише одного тижня і одного дня (якщо Пасха 8 травня). За кожні 532 роки (упродовж Великого індиктіону) Пасха буває 8 травня чотири рази, 7 і 6 травня – по вісім разів, 5 і 4 травня-по 12 разів, 3 травня – 16 разів і 2 травня – 20 разів. За григоріанським календарем свято Петра і Павла відзначається 29 червня, отже – час від часу є така ситуація: "Пасха випала на 3 травня, перша неділя по П'ятидесятниці на 28 червня". І в такому році Петрівки (посту) не буде! Тим більше, якщо Пасха святкується 4, 5, 6, 7 чи 8-го травня. А коли вона 2 травня, то посту лише один день: це понеділок 28 червня, бо наступного, 29-го дня свято Петра і Павла.

Неважко обчислити, що Петрівки не буде в середньому один раз за кожні дев'ять років. Конкретно у XXст. ситуація була така:

Пасха 2 травня: 1926, 1937 і 1948 p.,

3 травня – 1959 і 1964 p., 6 травня – 1945 і 1956 р.,

4 травня – 1975 і 1986 p., 7 травня – не було,

5 травня – 1907, 1918 і 1929 p., 8 травня – 1983 р.

На XXIст. маємо:

Пасха 2 травня – 2021, 2027, 2032 і 2100 p.,

3 травня – 2043, 2054 і 2081 p., 6 травня – 2040 p.,

4 травня – 2059 і 2070 p., 7 травня – 2051 p.,

5 травня – 2002, 2013, 2024 і 2097 p., 8 травня – 2078 р.

Отож деякі православні ситуацію "рік без Петрівки" вважають цілковито неприйнятною. Тому доцільно заглянути в "Правила Православної Церкви" (хоча б у двотомник Никодима, єпископа Далматинсько-Істрійського, М., 1911, 1996, переклад із сербської). А там бачимо: упродовж принаймні 1200 років християнський світ фактично знав лише один піст – Великий, передпасхальний, а ще – піст у середу й п'ятницю.

У наш час завдяки Інтернету є можливості з'ясовувати і календарні, і пасхальні проблеми незрівнянно ширше. Наприклад, там є змістовна стаття кандидата богослов'я В.Ф.Хулапа "Реформа календаря і пасхалії: історія і сучасність" ("Церковный вестник", СПб, №3 за 2002 р.) і ось ця вміщена в ній інформація: "З усієї багатоманітності пасхальних таблиць, що дійшли до нас, немає жодної, де у випадку співпадання з іудейським святом християни переносили б свою Пасху на тиждень уперед, вони взагалі не звертали увагу на такі співпадання". У цій же статті – багато пречудових слів про братерське християнське устремління до єдності, про дух взаємної любові і довір'я – адже тоді, у 1-му тисячолітті, через обчислення, здійснені з використанням різних місячних циклів, в Александрії і Римі "за 50 років Пасху в різні числа місяців святкували цілих 12 разів (!)", а ще: "паралельне співіснування двох пасхалій існувало упродовж майже 500 років після І Вселенського Собору"... (виділення наше – І.К.)

Обнадійливо звучать слова В.Ф.Хулапа про те, що "необхідне не просто глибоке та історичне, але передусім внутріцерковне дослідження питання календаря і пасхалії..." Бо інакше, "ми залишимося на рівні брошурок.., які часто тиражують помилкову інформацію..., на рівні хуліганів, які декілька років тому намагалися зірвати проповідь свого правлячого Архиєрея, прикриваючись "боротьбою за істину"...".

За матеріалами, відшуканими в інтернеті, звертаємо увагу на те, що 69-те Апостольське правило (див. кн. И.Стратилатова "Древность и важность Апостольских правил" С.-Пб. 1996, с. 126, також с. 8-9, 67 і 69-70) однозначно утверджує піст "у святу чотиридесятницю перед Пасхою, а також у середи і п'ятниці (однак при цьому категорично виключаючи суботи і неділі – див. Правило 64). Щодо посту Петрівки, то попри згадки про нього св. Афанасієм Великим, Амвросієм Медіоланським та ін. впевнено можна сказати: лише в Антіохійського патріархаФеодора Вальсамона (XIIст.) чітко зазначено: "За сім днів і більше до свята Петра і Павла усі вірні, тобто світські і монахи, зобов'язані постити, а ті, хто не постять, нехай будуть відлучені від спільноти православних християн". Певну інформацію про всі пости отримуємо із серії "Как провести Петров (також – Рождественский, Успенский...) пост" – Издательский дом "Новая книга" Моск. Сретенск. монастырь, 1997 г.

Ось інформація про Пилипівку: Спочатку Різдвяний піст тривав в одних християн сім днів, в інших – дещо більше. На соборі 1166 p., який відбувся при константинопольському патріархові Луці і візантійському імператорові Мануїлі, усім християнам "было положено хранить" піст перед великим святом Різдва Христового сорок днів. Аптіохійський патріарх Вальсамон писав, що сам святійший патріарх сказав: хоча дні цих постів (Успенського і Різдвяного – ред.) не визначені правилом, "понуждаемся, однако, следовать неписаному церковному преданию и долженствуем поститься от 15-го дня ноября". Щодо Успенського посту в брошурі згадано бесіду Лева Великого (бл. 450 p.), мовляв, церковні пости розміщені в році... для кожної пори.., для осені – осінній, у сьомому місяці. Редактор наголошує, що це піст Успенський. Однак слово сьомий можна піддати сумніву, воно ніяк не вказує на серпень: у січневому стилі – це восьмий, в березневому – шостий місяць.

Отже, можна стверджувати, що проблему постів, зокрема Петрового, жоден Вселенський собор не розглядав і не затверджував. Тож не буде гріхом питання: якщо упродовж багатьох століть для християнського світу Петрівка була навіть незнана, то чому б не бути без цього посту один раз на дев'ять років заради того, щоб усім християнам спільно відзначати Різдво Христове, Богоявлення, Благовіщення, Преображення, Різдво Пресвятої Богородиці і Успіння, а серед інших – і свято Петра й Павла? І... не дивувати "нехристиянський світ" небажанням бодай у чомусь продемонструвати християнську чесноту – взаємну любові, смиренно пригадуючи слова св. Августина, що "Своїх знає лише Бог".

Література:

  1. Климишин І.А. Календар і хронологія. – Івано-Франківськ, Гостинець, 2002.

  2. Климишин І.А. Основи пасхалії. – Івано-Франківськ, Нова зоря, 2005.

  3. Климишин И.А. Календарь и хронология. – М., Наука, 1990.

  4. Селешников С.И. История календаря и хронология. – М., Наука, 1977.

  5. Wierzbowski T. Wademecum.– Lww, Warszawa. 1926.

Loading...

 
 

Цікаве