WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біловоддя — затоплене царство: від Єноха до Гільгамеша - Реферат

Біловоддя — затоплене царство: від Єноха до Гільгамеша - Реферат

У коптських "Діяннах Матфея" апостол Матфей розповідає апостолам Петру і Андрію про те, як він відвідав "місто радості Прокуменос": "...У країні цій нема ні золота, ні срібла, ніхто не їсть м'яса і не п'є вина, всі харчуються тільки медом та росою. Вода, котру вони п'ють, береться не із джерела, а з листків дерев. Люди там завжди співають "Аллілуйя", не носять, зовсім як (б)рахмани, "людської одежі", ніколи не брешуть. На дружин своїх не дивляться похітливо, першонароджених посвячують служити Богові на три роки. Жоден чоловік не має двох жінок, жоден син не помирає раніше батька, юнаки шанують старців, а жінки доброчесні. Вітер розносить пахощі садів, у країні нема літа та зими, морозу та інію і завжди віє "подих життя...".

"Прихованістю" Істинного Царства (пор. з прихованістю останнього імама — нащадка Алі ібн Абі Таліба, "Кутб ал-вуджуд" — "Полюс Буття", — у даному випадку: Мухаммад ібн ал-Хасан ал-Худжжа ал-Каїм бі-амр ал-Мунтазар Сахіб аз-Заман, який зник десь у 875 р., — у доктрині шиїтів-існаашарітів) сакральна напруга зменшується, транслюючись у напрямку від Раю (maximum sacrum) до церковного храму (minimum sacrum) через його архетипного посередника — Царство (sacrum interna; у сакральному топосі — "Царство біля Раю", у історичному — Ієрусалим, у політичному — православне царство ромеїв-християн, в утопічому — держава короля-священника Грааля, у духовному — Церква), що виконує у тимчасовому земному бутті роль Утримувача світового зла та предстоятеля (Метатрона, "Ангела Лику") перед Господом. В християнській традиції він — Цар Світу (згаданий в книзі пророка Ісайї; "...це нерухома точка, що у всіх традиціях одностайно називається символічним "полюсом" буття, бо саме довкола неї здійснюється колообіг світу"), істинний, на противагу "князеві світу цього" (згаданий в Євангелії від Іоанна), нащадками котрого Євангеліє буквально називає іудеїв.

Проте самі іудеї "князем світу цього" вважать того, хто поряд із праведним нащадком Сифа Ноєм врятувався від всесвітнього потопу. Це — представник рефаїмів ("репаїм") — башанський цар Ог (~ дв.-єгип. 'h "блаженний, просвітлений", "загробне втілення людини, зображався у вигляді ібіса"), родоначальник народу рефаїтів ("харепаїм"): "Рефеями вважалися й вони, як велетні, а моавітяни кличуть їх : еми" (Втор., 2:10-11); "... увесь той Башан кличеться: Край рефаїв" (Втор., 3:13); "І границя Ога, царя башанського, із остатку рефаїв, що сидів в Аштароті, і в Едреї, і що панував на горі Гермон, і на Салха, і на всім Башані аж до границі гешурейської та маахатейської, і половина Гілеаду, — границя Сигона, царя хешбонського" (Навін, 12:4-5) тощо. В той же час у Біблії рефаїти — мешканці потойбічного світу (Ісайя, 14:9; 26:14-15; Пс., 88:11; Притч., 2:18; 9:18; 21: 1-6; Іов, 26:5). Також стверджується у Біблії, що після потопу рід велетнів відродив дужий мисливець Нім(в)род, син Куша і внук Хама, володар Вавілону, Єреху, Аккаду і землі Шінеар (Сенеар) (Бут. 10:9-10; 1 Хр. 1:10). Його ім'я пояснюється із семітського кореня mrd "повставати, противитись". Саме він вважається керівником Вавилонської вежі та "ловцем душ". Дослідники вбачають у Німвроді шумерського бога війни та полювання НінУрту ("Володар землі"). Ф. Ніцше в "Генеалогії моралі" зауважує, що велетень ("силач", "гібор") — це той, хто став створювати ціни, вимірювати (man, Mensch, manas), вигадувати еквіваленти і, в першу чергу, ставив себе вище інших. Тобто запровадив ієрархію, за якою свавильно одна особистість вимірюється відносно іншої особистості, далі — частини тіла людини стали еквівалентами певних вчинків, а далі — і речей. Для закріплення мір проводяться маніпуляції з тілом, як власним (татуювання, від полінез. ta-atou "знак бога"), так і чужим (тортури), бо "тільки те, що не перестає боліти, зберігається у пам'яті". Певні категорії осіб отримують виняткове право на такі маніпуляції над іншими. Володарі, отже, перебувають у стані "гордості" (hybris). Власне буквальний аналог про покоління "велетнів", які винищені були всесвітнім потопом, наявний у китайській міфології, явно занесений в епоху Інь (Шан) з Близького Сходу: "... Чію першим підняв смуту, в яку втягнув і звичайних людей. Всі перетворилися на бунтівників та розбійників, поводили себе, мов сови, стали підступні, озлоблені, відбирали і карали, обманювали і чинили насильство. Народ Мяо не звертався до духів предків, а перепиняв (злочини) карами. (Він) створив кари за п'ять злочинів і назвав (їх) законом. Почали рубати голови безвинним і віддаватися розпусті, відрізаючи носи, вуха, оскоплюючи і клеймуючи; поширювалися ці кари на всіх однаково, не розрізняючи тих, хто (сам) приносив скарги... Про безвинних донесли Верховному Предкові... Верховний Предок сумував у серці за масою безвинно страчених і відплатив за жорстокість силою, перетнув (рід) народу Мяо, не залишивши від нього нащадків. Потім наказав Великому (Чжун) і Чорному (Лі) перепинити спілкування між небом і землею, щоб (боги) не спускалися. Всі Володарі спустилися вниз... Дядько Стрілець (Боі) опустив настанови, замінивши (звичку) народу до кар, Юй привів у порядок води і землі, дав імена горам і рікам; Володар Проса (Хоуцзи) подав (мистецтво) вирощування зерен і землероби виростили прекрасні злаки. Три Володарі виконали свою справу, і народ почав процвітати". В деяких версіях злочинний народ Мяо конкретизується як крилаті чудовиська, котрі виникли внаслідок "гібридизації" богів та людей. У китайському буддизмі образ Мяо трансформувався у духа Чжі Мяо-цзи, якого Будда прирік до переродження в образі Ма-юаньшуй за надмірну жорстокість у винищенні злих духів. Мяо-цзи потрапив до утроби якоїсь Ма Цзинь-му у вигляді п'яти вогняних кульок. У переданнях монголів цей дух відомий як чудовисько Мангус ("велетень"), Монис ("силач") чи Магуй ("злий"), у тунгусо-манчжурів як "манги" (дотунгуське населення; епітет міфічного мисливця Хеглун/Еглун, який став сузір'ям Оріоном, його лижня — Чумацький Шлях, а лось, якого він переслідує, — Велика Ведмедиця). У армії Чінгізхана іменем "мангити" називалася частина найхоробрішої гвардії, яка вважалася "замовленою" від ран, і вони стали родоначальниками ряду етнічних груп "мангит" у складі різних тюркських народів (ногайці, киргизи, кара-калпаки, туркмени, тувинці). В усіх цих іменах вбачають близькосхідне mah (іран. moghu "маг-чарівник", і.-є. *megh-, ст.-грец. megas "великий", картв. magar "сильний, міцний", дравід. *ma "великий"), як в історичні часи називали носіїв одного з вавилонсько-арамейських діалектів.

У грецькій міфології паралель їм становлять ... Музи (mousai "мислячі"), доньки богині землі Геї, поряд з титанами і гекатонхейрами. Згідно з Павзанієм, першими Музам поклонилися і принесли жертви на Геліконі ("вербова") не поети і співці, а страшні велетні (!) — Алоади ("Молотильники"): От і Ефіальт. Вони ввели культ Муз і дали їм імена, вважаючи, що їх три: Мелета ("досвідченість"), Мнема ("пам'ять") і Аойда ("Пісня"). Пізніше було "виявлено" дев'ять Муз. Від шлюбів Муз із богами народжувалися хтонічні чудовиська (корибанти, паліки, сирени). Грецький велетень от вважається семітського походження: ханаанський Гад ("срібло", "блиск"), бог щастя і успіхів (Вихід 65:11) та аккадський Адду, бог грому і вітру (шумерський бог Ішкур). У абхазькій міфології, прямій спадкоємниці світогляду хаттів, що мешкали в Малій Азії і були певний час посередниками між Месопотамією та Балканами, відомий велетень-людожер Адау, поява якого супроводжується бурею, громом та блискавкою. Він — володар вогню чи водяного джерела, з ним вступає у боротьбу герой епосу. У індоіранців цьому демонічному велетневі тотожний Аджа екапад ("Козел одноногий"), володар атмосферних явищ ("Рігведа", Х, 65, 13), який підтримує небо, океанські води і всіх богів. Його епітет "одноногий" виступає знаком блискавки (пор. з туром як образом грози). Значно пізніше ім'я Аджайкапад стало епітетом Шіви. У грузин він відомий як велетень Очокочі ("козел-чоловік") — злий лісовий дух, який позбавлений дару мови, але звуки його голосу наводять жах на людей, що ототожнює його з грецьким богом Паном (від його імені походить поняття "паніка"), схожим на бога єгиптян Бену (сам Геродот зауважує, що найпершим богом у єгиптян вважається Пан, ІІ, 144-145) та ведичного Бхіму ("Жахливий").

Loading...

 
 

Цікаве