WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біловоддя — затоплене царство: від Єноха до Гільгамеша - Реферат

Біловоддя — затоплене царство: від Єноха до Гільгамеша - Реферат

Також Іоанн є покровителем алхіміків, перетворивши вперше камені та палиці на золото та коштовності перед двома молодими ефеськими філософами. Іоанн у храмі Діани випиває отруту з чаші, яку дали йому жерці, щоб випробувати його віру (як правило, в його руках зображалася чаша зі змією). А перша християнська мучениця Фекла, з цього ж малоазійського регіону, з фрігійського міста Іконії, в районі Селевкії рятується від переслідувачів у скелі, котра розкрилася, щоб сховати її.

Отже, в цьому уявленні про безсмертя Іоанн ("Син Грому") перейняв естафету від ветхозавітного Мафусаїла, сина Єноха (пор.: "...вважають, що Єнох буде благовісником язичників, а Ілія Фесвітянин євреїв. Апостольська проповідь Євангеліста Іоанна буде потрібна заради обраних, для відновлення змісту втраченого Христового вчення", — писав св. Іоанн Кронштадтський). Якщо його батько був взятий живим на небо (він же ісламський пророк Ідріс — "І вознесли Ми його на високе місце", Коран, 19:58 ), то син прославився довгим життям (969 років), боровся зі злими духами шеддім (аккад. "шеду"), а народна етимологія його імені – "той, хто умертвляє мечем". Згідно з апокрифами, Мафусаїл дійшов до "межі (soph) землі (erets)", щоб довідатися від свого батька Єноха про м а й б у т н і й потоп і про спасіння свого внука Ноя ("Книга Єноха", 111 – 112; "Мідрааш Агада"), що співставляє його з шумеро–месопотамським героєм Гільгамешем, котрий, після довгих мандрів, довідується в райській місцині від першопредка УтНапіштіма (аккадського еквівалента біблійного Ноя) про минулий потоп і врятування людства. Смерть Мафусаїла наступила перед самим потопом (Буття 5:27; 7:6), що, згідно з "Агадою", був відстрочений на сім днів у зв'язку із жалобою за Мафусаїлом.

Розповідь Йосифа Флавія про Єноха, про те, що він приховав від Потопу найцінніші Сувої або Книги під стовпами (ст.-євр. "амуд") Меркурія або Сета, тотожна переказу про Гермеса, "Батька Мудрості", який після всесвітнього потопу відкрив два кам'яних стовпи, заховані мудрецями давнини, і знайшов написану на них Науку.

Греки мали уявлення про фрігійського (в Анатолії) царя Наннака чи Аннака, який знав, що після його смерті буде потопом знищене людство і прожив під горювання декількох поколінь понад 300 років. Після смерті Наннака почався т.зв. "Девкаліонів потоп", про який розповідає Нонн Панополітанський у "Пісні про Діоніса" (VI, 323-254):

Вибраний хід свій тримаючи, водночас усі зорі

Мали осідки в небесних хатах: колісниця четвіркою

Геліоса, де спина побіля зір Лева летіла шляхом

Сяючи вогненно; в колісниці проворній Селена,

Діва природи, трійкою до восьминогого Рака котилась.

Мокро-росистою ступнею в рівноденному колі Венера

В хату весняну ішла, ухилившись від Овена рогів,

Прямо назустріч Тельцю-олімпійцю, що не любить снігів.

Сонячним дишлом сусідній Арес підганяв Скорпіона,

Що Тельця оперізував, надто повного жару.

Скоса дивився він по той бік на Венеру.

Рік завершав на дванадцятий місяць Юпітер,

Легко підходив до Риб, маючи справа трибічне

Пасмо Селени — повносяйної діви.

Через вологий хребет Козорога проходив Сатурн,

Світлом морозним просочений. Тут і Меркурій

Йшов, наближаючись до сузір'я блискучого Діви,

Дому щоб Діки дістатися, де як суддя пребуває.

Зевса розкрилися зливи заслінки в усієї седмиці

Зоряно-дивних шляхів; із ущелин збентежено-гулко

Вдарили повні вологи потоки обильні;

Мокрії дщері батька свого Океану здіймали лагуни...

Як резюмує М. Чмихов, "... Враховуючи розташування трьох названих точок пір року у сузір'ях Тельця (точка весни), Скорпіона (точка осені), Козорога (точка зими), точка літа в такому випадку могла бути тільки в сузір'ї Лева. Його також згадано у міфі. Такий зодіак міг існувати лише в 2240—2200 рр. до н. е".

Фрігійському Наннаку/Аннаку тотожний грецький міфічний велетень Анакт (від anaks "володар"), син Геї та Урана. Він вважався найдревнішим володарем анатолійського міста Мілет, епонімом Анакторії (на побережжі Амбракійської затоки), анактами називалися у греків демони-захисники. У Ведах йому ідентичний Ангірас (етимологія якого, як зауважують дослідники, не встановлена), один із родоначальників людства, перший жрець і навчитель людей приносити пожертви богам. Ассірійці знають його як Анзу (Анзуда) — величезного божественного левоголового орла, посередника між світами, на якому їздить бог рільництва і зрошувальних каналів Нінгірсу. В ісламі Анзуд трансформувався у демонічних птахів "анка".

Імена Наннак/Аннак, Анакт та Ангірас ми співставляємо з шумеро-месопотамськими "ануннаками" — "сіменем князя" Енкі, бога мудрості (аналог біблійного Єноха, ім'я якого означає "вчитель", араб. Ідріс, арам. Дріша < араб. "дараса" – "вчений, ерудит"; пор. з хуррит. eni-/enzh-/ensh- "бог", шумер. en "ruler", пра-півн.-кавк. *?amsa, етрус. eis-/ais-, кетт. es "бог", сіно-тібет. *sijH- "to expire" > "to die"), та з мешканцями священного і першого міста Ніппура: "... Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і народила Єноха. І збудував він місто, і назвав ім'я тому містові, як ім'я свого сина: Єнох" (Буття, 4:17). Як правило, у більшості перекладів двох Єнохів — сина Сифа і сина Каїна розрізняють, відповідно, Єнох і Єнош (і останній вважається винахідником мистецтва та письма). Ніпур після загибелі було відбудовано богами "на горі небес і землі" Дуку, а їх царем став бог Вавилону Мардук, син бога Еа (Ейя, по-шумерськи — Енліль).

Ануннаки вважалися посередниками між небом і землею, добрими охоронцями від злих духів. Етимологічно Ануннаки походить від шумерського An-unna-Ki "Небо зійшло на Землю", що співставляємо з євр. nephilim "ті, які зійшли", як означалися в "Книзі Буття" "сини божі" – батьки "велетнів" (та їх нащадків "рефаїмів", "синів Енакових" у "Второзаконні", 1:28; 2:10-11; 2:21; 9:1-2), народжених людськими дочками, а в "Книзі пророка Даниїла" (4:13, 20) та апокрифічних "Книзі Єноха" і "Книзі Ювілеїв" – "Недрімаючі" (naphidem), що ворогували з іншим "народом" на ім'я Eljо. Внаслідок "всесвітнього потопу" цивілізація "велетнів" гине. Іспанський вчений Х.М. Гомес-Табанера склав мапу, на якій показано поширення "споруд велетнів" — мегалітів у Європі, на Близькому Сході та Кавказі. Порівнюючи ареал мегалітичних культур з місцями популярності звичаю влаштовувати процесії "велетнів" (у червні на свято Тіла Господнього), він відзначає, що географічне розташування обох явищ збігається. Він вважає, що поширення обох звичаїв ішло із Західного Кавказу і Малої Азії аж до Іберійського півострова, а звідси — у Британію та Скандинавію. В індоєвропейській традиції боги перемагають велетнів: у греків — гігантів, у осетин — інижів, у германців — йотунів (дв.-ісл. iotunn, англ. eoton).

Шумерський міф також знає зміну поколінь божественних істот. Мудрий і добрий бог Енкі жив на дні океану у палатах, названих Абзу (Апсу) (пор. із санскр. apas "води" та Апам Напат - "Син Вод" та з біблійним "Дух Божий ширяв над водами", Бут. 1:2). Зі свого палацу Енкі створив місто Еріду і підняв його над поверхнею вод так, що воно "засяяло, схоже на високу гору". Це було священне місто, населене священними людьми (перший чоловік був на ім'я Адап), і охороняв його Енкі (археологи ототожнюють його з пірамідальним містом-некрополем Ель-Обейдом). Прочани продовжували відвідувати його і після того, як у небесній ієрархії здійснився переворот і бог Енкі звільнив своє місце братові Енлілю (Ейя, а той передає владу синові Мардуку). "Царський список" з міста Ларси розповідає: "Коли царство спустилося з неба на землю, було царство в Ереду. В Ереду царем був Алулім і він правив 28 800 років. Потім правив цар Алалгар 36 000 років. Ереду було зруйновано, його царство перейшло до Бар-Табіру". Пізніше, все ж залишаючись первородним "місцем царственості", Ереду стало звичайним містом, а його сакральні функції перебирали на себе інші міста. Але найвідомішим став Урук (біблійний Єрех, грецький Орхоя, на місці якого тепер — поселення Варка). Із "Царського списку" відомо, що Мескіаггашер, син Уту-Сонця, став верховним жерцем і царем Урука. Він "увійшов у море і вийшов з нього з-за гір". А вже його син Енмеркар офіційно "побудував" Урук довкола храму Еанна ("Куллаб"). Потім країною володарювали пастух Лугальбанда та рибалка Думузі, які були скинуті богинею Інанною в шумерійське потойбіччя — країну Кур ("Гора"). Правителем Урука став Гільгамеш, батьком якого був демон-ліллу, а матір'ю — богиня Нінсун (яка у "Гімні Шульги" називається драконом, а її син — дикооким левом). Але Енкі з втратою верховенства не зникає, не перестає діяти. На своєму літаючому човні-магурі, який називається "Козоріг Абзу", він вирушає у подорож всім Шумером, на "чорну гору", у таємничу країну Мелухха і благословляє їх всіх. Потім Енкі замешкує у місті Ур, де "діє словом Енліля", перетворюється на дикого бика, який заволодіває дикою коровою-рікою, від чого народжуються ріки Тігр та Євфрат. Після цього Енкі розподіляє обов'язки між богами: Енбілулу (охоронець вод), "син Кеша" (охоронець риби), Ішкур (громовержець), Енкімду (будівничий каналів), Ашнана (богиня рільництва), Сумукан (володар гір і звірів), Думузі (бог пастухів), Уту (Сонце), Сін (Місяць, з особливим статусом як син Енліля і Нінліль), УтТу (богиня ткацтва), Абу (бог рослин), Еншаг (володар Дільмуну), Нінтулла (володар Магану) тощо. Від шлюбу Енкі з матір'ю-богинею Нінхурсаг народжується богиня дозрівання Нінму. Вона ж від свого батька народжує "богиню гірської країни" Нінкурру. Енкі також намагається згвалтувати свою другу дочку УтТу, але її мати Нінхурсаг проклинає свого чоловіка Енкі. Пізніше їх примирює лисиця і у божественної пари народжується чарівна богиня календарних місяців Нінті ("господиня життя/ребра"), яка відома і єгиптянам як богиня Нейт, і яку сучасні міфологи вважають прообразом біблійної першожінки Єви, створеної з ребра першолюдини Адама.

Loading...

 
 

Цікаве