WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біловоддя — затоплене царство: від Єноха до Гільгамеша - Реферат

Біловоддя — затоплене царство: від Єноха до Гільгамеша - Реферат

Відомо також, що нащадків у хана Сартака не було, а мав він лише одну дочку, яка прийняла православ'я під іменем Феодори і була в 1257 р. видана заміж за білозерського (з 1277 р. – ростовського) князя Гліба Васильовича (пом. 13.12. 1278 р.), якому народила трьох синів — Дем'яна, Михайла і Романа. У Кирило-Білозерському монастирі у глибокій старості помер (16.01. 1616 р.) Семен Бекбулатович (Саїн Булат) з династії астраханських ханів. Він був правителем залежного від Москви Касимівського улусу (з центром у Городку Мещерському на р. Ока), якого Іван Грозний спочатку зробив замість себе великим князем (1575-1576 рр.), а потім тверським князем (11576-1596 рр.), пережив опалу за часів Бориса Годунова і примушений прийняти чернецтво Лже-Дмитрієм І. Останній касимівський хан Сеїд-Бурхан прийняв християнство під іменем Василя і переселився до Москви. З причини, що прямий спадкоємець Сеїд-Бурхана, всі нащадки якого були християнами, загинув під час стрілецького бунту 1682 р., ханство було приєднане до Росії.

Вірогідно, що в середовищі охрещених татар існувала легенда про нетривале праведне царювання в Орді їхнього знаменитого єдиновірця.

Крім того, "біловодський здвиг" в середовищі християн Алтаю в кінці ХІХ ст. породив в середовищі тубільного населення на початку ХХ ст. нову, синкретичну релігію — "ак янг" ("біла віра"), відому в науці як "бурханізм". Іноді бурханісти називають свою релігію "молочною вірою", а єдиновірців — "ак-тамаші" ("білогруді"), на відміну від "кара-тамаші" ("чорних"-шаманістів) та "сари-тамаші" ("жовтих"-ламаїстів). Главою нової релігії був священик (ярликчі) Тирий Яшітов з роду кипчаків, який отримав титул "Ак-емчі" ("Білий лікувальник"), шестикутний "Алтай з білими квітами" проголошувався землею благодаті, а грядуче пришестя на білому коні приписувалося Золотому Прекрасному Цареві Ойроту-Бурхану, який перед цим посилав своїх синів-богатирів. Одне з провідних місць в культі належало молодим дівчатам, а ті ж північні алтайці, які залишилися вірними традиційному шаманізмові, про появу послідовників "білої віри" говорили як про прихід на Алтай Цар-дівиці (Кис-каан).

При дослідженні генези "білої віри" (бурханізму) ряд вчених констатує факт причетності до цього саме алтайців-вихідців з монгольських та бурятських буддиських навчальних установ, де, як відомо, тоді ж сформувалася концепція про благочинну країну Шамбалу з об'єднанням її послідовників в середині монастирів у своєрідні "Шамбалін Дацани". Останній факт проаналізовано у праці бурятського вченого Бадзара Барадійна (1878-1937).

Легенда про благочестиве християнське царство на Сході безпосередньо пов'язана з іменем апостола Іоанна, сина Зеведеєвого та Саломеї, сестри Діви Марії, про якого у Європі побутувало передання, що він не помер, але таємно живе десь на землі і мусить дочекатися часу, коли, згідно з його пророцтвом, ненадовго зацарює антихрист – "звір, що виходить із безодні", котрий буде походити з коліна Данового (Ієремії 8:16; коліно це не числиться серед спасенних, Об'яв. 7:5-8). Іоанн викриє його і дасть всім віруючим істинне тлумачення своєї книги Об'явлення. Остання в своїх історичних реаліях (69 р. н.е.) мала за основу надію на визволення від римської окупації (у вересні, 9-го едула 70 р. легіони Тіта Флавія розгромили іудейських інсургентів у Єрусалимі) шляхом вторгнення в Палестину парфян, в державі яких месопотамські іудеї-емігранти мали автономні князівства. Сучасні есхатологічні надії породили уявлення, зокрема російських православних-катакомбників, що після впадіння московської патріархії в єресь сергіанства та морального занепаду зарубіжної та істинно-православної російських церков, Божим Промислом Церква Христова відродиться як Філадельфійська, або Ново-Новозавітна церква, через збереженого Першоієрарха святого Апостола Іоанна Богослова, автора "Об'явлення": "Ублажим Иоанна приснопамятного, от земли восстающего, и земли не отступающаго, но жива суща, и ждуща страшное Владыки Второе Пришествие", — говориться в Акафісті Іоанну,

Це уявлення про безсмертя Іоанна породжене словами Ісуса Христа стосовно до апостола: "якщо я хочу, щоб він перебув, доки прийду" (Іо. 21:22). Саме прощання Іоанна з сучасниками, про що розповідає письменник ІV Епіфаній Кіпрський, відзначає таємничу містерію: він лягає живим у могилу, а учні засипають його. Коли християни Ефесу довідалися про це, то негайно розкопали могилу, але виявили її порожньою. Однак на місці могили щороку 8 (21) травня з'являється тонкий прах, що має зцілювальну силу, і поклоняються християни лише місцю погребіння апостола (але не тілу, мощів якого, як і Богородиці, не існує).

Аналогічно з Ефесом пов'язаний і переказ про воскресіння сімох отроків — Максиміліана, Іамвліха, Мартиніана, Ексакустодіана, Діонісія, Іоанна і Антоніна. Вони були пов'язані військовим побратимством і вірою, у часі гоніння Декія на ефесських християн (в 250 р.) вони переховувалися в гірській печері Охлон, де вони проводили час у молитвах і пості, готуючись до мученицького подвигу в ім'я Христа. Довідавшись про юнаків, Декій наказав завалити вхід в печеру камінням, щоб сповідники загинули від голоду. Через 170 років, за царювання Феодосія Молодшого (408-450 рр.), істинного захисника віри, вхід до печери був відкритий і блаженні юнаки встали, але не для мук, а для посоромлення невіруючих в істину воскресіння мертвих. Отримавши про це повідомлення, цар із сановниками прибув до Ефесу, де зустрів цих ще живих юнаків і поклонився їм як дивному свідченню про грядуче воскресіння. За свідченням церковного історика Никифора Калліста, цар був у спілкуванні з ними сім днів, розмовляв з ними і сам прислуговував під час трапези. Після закінчення цих днів юнаки знову заснули сном смерті аж до страшного суду і всезагального воскресіння. Святі їхні мощі (доля яких невідома після ХІІ ст.) прославлені багатьма чудами.

Власне отець Церкви Іоанн Золотоустий, котрий, як це йому було відкрито від Бога, стверджує, що святий апостол Іоанн Богослов воскрес другим всезагальним воскресінням (на відміну першого типу воскресіння — воскреслого Лазаря та епископа Симеона Богоприїмця, які були повернені до життя в своїх старих тілах, і зрештою, знову померли) одразу ж після своєї смерті, і крім небесних мешкань, своєю обителлю має на землі даровану Богом резиденцію в Гімалаях. В "Житії мучениці Ерміонії", однієї з чотирьох дочок-пророчиць апостола Филиппа, який хрестив ефіопського вельможу, розповідається про те, як Ерміонія та Евтихія вирушила в Асію пошукати святого Іоанна Євангеліста, але не знайшли його, бо Господь "преложив" його, як колись Єноха та Ілію взяв у "плоті та костях" на небо. В певному часі до святого Григорія, стурбованого єрессю савеліан, було з'явлення Богородиці та Іоанна Богослова і останній навчив Божим Тайнам віри в Святу Трійцю, відому як Неокесарійський символ віри (за даними рукопису отця О. Моленко "Апокалипсис — толкование. Гл. 2. Тайна Святого Апостола Иоанна Богослова").

Також апостол Іоанн залишається живим і чинним Першоієрархом (Архієреєм) Церкви Христової (але не всупереч, а поряд з Церквою, де першим ієрархом був апостол Петро, якому призначено "пасти вівці Христові"). Святому Григорію Неокесарійському, який був у розпачі через поширення єресі Савелія та Павла Самосатських, після ретельної молитви явилися Богородиця та Іоанн в архієрейській одежі і за повелінням Пріснодіви Першоієрарх наставив святого Великих Божих Тайн, що потім були записані самим святим Григорієм.

Loading...

 
 

Цікаве