WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Божий молот на язичників Давид – Іоанн - Реферат

Божий молот на язичників Давид – Іоанн - Реферат

Дослідники вважають, що тут наклався спогад хрестоносців початку ХІІІ ст. про героїчну боротьбу грузинського царя Давида ІV Будівничого, який у битві біля Дідгорі 15 серпня 1121 р. розгромив мусульман. У війську Давида була і тисяча франкських рицарів–тамплієрів. Внучка Давида цариця Тамара правила в 1184–1212 рр., а її син Георгій ІV Лаша (1212 – 1223) домовився з канцлером князівства хрестоносців Антіохія Галтерієм про допомогу у боротьбі з ісламом. Але цьому завадило вторгнення в Грузію монголів Чінгіз-хана. Сестра Георгія ІV і наступна цариця Грузії Русудан у листі до Гонорія ІІІ повідомила про причини неможливості виконати братом обіцяної допомоги та просила допомоги у боротьбі проти цих "замаскованих християн", "єдиновірців" християн, бо в них на знаменах – косий білий хрест (тобто білий сокіл монголів; також сучасники-мусульмани називали монгольського хана "мухібб ас-саліб" — "люблячий хрест", а тотем орла на його прапорах ототожнювали з Хум(ой) — птахом Феніксом). Зокрема, начебто, за даними "Libro del Conoscimiento" ("Книги пізнання", 1345 – 1350 рр.) гербом превітера Іоанна був чорний хрест (його кінці – у вигляді квітки лотоса) на білому тлі з двома золотими єпископськими жезлами по боках (надто нагадує сарматські піктограми).

Папа Гонорій ІІІ у листі до всіх архієпископів Франції розповідав, з посиланням на кардинала Пелагія, про те, що "... з-за океану ... цар Давид, який названий священником Іоанном, богобоязливий чоловік, вторгся зі збройними силами в Персію і після перемоги над перським султаном зайняв та підкорив всю країну за 24 дні ...Звідти він просунувся ... на відстань всього 10 днів шляху від ... Багдада. Під такою загрозою султан Халапії, родич братів султанів Дамаску і Вавилону, наказав повернути свої війська, кинуті на християнську армію, що облягала Дамієтту, проти вищеназваного царя... Далі у листах рицарів–тамплієрів можна прочитати, що саме цей цар Давид підкорив у країнах Сходу біля Персії одне царство з 300 містами, не рахуючи фортець та таборів, та інше царство, в котрому, крім 300 замків, є ще 66 річок і котре розділене на 40 частин, та зібрав 100 тисяч воїнів... До того ж повідомлялося, що в його війську 40 царів і 60 архієпископів та єпископів... Коли цар Давид та його війська почули, що впала Дамієтта (5 листопада 1219 р., — О.Г.), вони повернули через морські острови, бо так їм було зручніше, а всі чутки, котрі про них поширювалися раніше, припинилися". Тут слід зазначити, що папа Гонорій ІІІ чітко розрізняє грузинське царство і царство Давида – Іоанна.

Мешкаючий певний час на Близькому Сході француз Жак де Вітрі (латинізована форма імені — Якобус Вітріакус; надалі — кардинал і автор "Ієрусалимської історії") в одному з листів 1221 р. назвав саме "царем Давидом" монголо-найманського хана Кушлук-хана (ворога мусульманського хорезмського шаха), який певний час був християнином-несторіанином, але через напучування жінки став ідолопоклонником.

Інший дослідник, Л. Гумільов, зокрема у монографії "Пошуки вигаданого царства", наполягав, що причиною чутки про антимусульманську державу на Сході був розгром військ сельджукського султана Санджара "ополченням" центральноазіатських племен, об΄єднаних монголомовним кіданським (кара-китайським) гурханом Елюєм Даші (пом. в 1143 р.) у Катванській рівнині в 1141 р. та те, що верховенство гурхана визнали хорезмшахи, а правителі Кашгару, Самарканду, Бухари і Темрезу стали платити кара-китаям данину. Башкири, зокрема, вважають, що саме кіданського (кара-китайського) походження їхнє знамените катайське плем'я.

Держава Сі (Західне) Ляо (1124/1130–1213 рр.) цього останнього кіданського принца з конфуціанською освітою та поклонінням богові сонця Шіквану (евенк. "сігун", "шігун", япон. "сьогун", манчж. "сун", солон. "шігун", негідал. "сівун", ороч. "сіу", орок. "сіун"; за переказами евенків-едянів, дочкою бога сонця Тиргакчан/Даркпекчан була дівиця Кіда/Кеда, в якій ми вбачаємо епонім кіданів), якого арабський історик Ібн аль-Асір (пом. 1233 р.) називає адептом Вчення Світла (маніхейства; "Глава церкви та її небесний прообраз – Ісус-Сяйво"), охоплювала тільки казахське Семиріччя, частину Джунгарії та південні схили Алтаю, столицею був Баласагун у верхів΄ї ріки Чу біля Іссик-Куля. Спадкоємці Елюя Даші на троні були вже несторіанами (Ілія, Чжулху–Юрій). Але Л. Гумільов винятково зосередився на антиісламському аспекті ("том, что было на самом деле"), що, на жаль, зробило його ракурс погляду надто вузьким. Із джерел він обмежився власне подальшою "раціоналізацією" образу царства пресвітера Іоанна, запропонованою ще в 1249 р. монахом–міноритом Вільгельмом (Гільомом) Рубруком (Рубруквіс; насправді ж він — фламандець Віллем Рейсбрук), який їздив послом до монголів і, зіткнувшись з розповіддю про каракитаїв, співставив їх із відомим у Європі царством пресвітера Іоанна: "...Саме в той час, коли Франки взяли Антіохію (в червні 1098 р.), єдиновладдя у північних племен належало одній особі, на ім΄я Кон-хам (на думку Л. Гумільова, тут мається на увазі імператор Ляо, де "кон" – "провісник", а "хам" – "хан", — О.Г.). Цей Кон був каракатай... Ці катаї жили у певних горах, через котрі я переправлявся, а на одній рівнині між цих гір жив якийсь несторіанин–пастух, чоловік могутній і володарюючий над народом, названий Найман (за Л. Гумільовим, "наймани" — "восмиродові", тобто монгольське визначення кіданів, — О.Г.) і належний до християн–несторіан. Після смерті Кон-хама цей несторіанець проголосив себе королем, і несторіани назвали його королем Іоанном, говорячи про нього вдесятеро більше, ніж було згідне з істиною. Саме так чинять несторіани, прибуваючі з тих країн: з нічого роблять великі розмови".

Крім того, Л. Гумільов у своєму дослідженні не оригінальний, бо вперше в російській післявоєнній історіографії саме І. Магідович звернув увагу на ототожнення царства кіданів з царством пресвітера Іоанна: "... Підставою до виникнення цієї дивної легенди послугувала історично доведена крупна подія у Середній Азії. В 1141 р. війська середньоазіатського мусульманського правителя, турка-сельджука, султана Санджара (так званий "останній великий сельджук") були розбиті на північ від міста Самарканду кара-китаями (кіданями)... Але західноазіатські християни змішали каракитаїв з кереїтами, правителі котрих ... прийняли християнство несторіанського толку. В середині ХІІ ст. християнський правитель кереїтів називався (точніше величався) китайським титулом Ван-хан". Марко Поло (гл. LXVI – LXVIII) зауважує, що саме Ван-ханом називали "попа Івана" (у монгольській вимові — Унекан, Умкан, Унхан) і розповідає про війну в 1203-12043 рр. між ним та Чінгізханом, в якій "піп Іван" був убитий на рівнині Тендук (Тандук, Сендук, Рендук; насправді ж кераїтський Ван-хан втік до монголів-найманів і був вбитий ними, а його син Сангун загинув у полоні у правителя Кашгарії).

Отже, вважається, що в європейській геополітичній уяві ХІІ ст. співвіднеслося царство "царя-священника Іоанна" з відомим європейцям фактом наявності представників єресі, засудженої на соборі в Ефесі (431 р.), — християн–несторіан (quos Nestoriana haeresis ab ecclesia separavit) у Центральній Азії. Доктрина Несторія про те, що "у Бога нема матері" була прийнята "Церквою Сходу" на двох соборах – в 486 та 497 рр. На соборі в Біт-Запаті несторіанство було проголошене панівним віросповіданням перських християн, в тому числі й прихожан метрополії в середньоазійському Мерві. Патріархія несторіан містилася з 499 р. у Ктезифоні, а потім у Багдаді, а з 987 р. католікос затверджувався халіфом. В 1142 р. несторіани уклали унію з яковітами (монофізитами). До того ж несторіани були дуже толерантними до інакше віруючих, вважаючи, що глибинне "пошкодження" інших релігій не здатне змусити зникнути з людської душі тому світлові, котрий був даний їй при творенні. Відповідно популярним був несторіанський текст "Ганнат Бассуме" (VIII-IX ст.), де здійснюється така інтерпретація: Зевс або Гермес відповідають Мессії іудеїв, Песіотану магів, Брахмі і Будді індусів, Белові халдеїв, Тенгрі тюрків, Багуру (синові неба) китайців тощо.

Відомим авторитетом несторіан, але Отцем Церкви (як католицької, так і православної) є прп. Ісаак Ніневійський (більше відомий як Ісаак Сирін), який не визнавав Вселенським Собору, скликаного в 553 р. у Константинополі, де, зокрема, було піддане анафемі вчення Орігена про передіснування душі. Саме Ісаак Сирін наполягав, що Євангельські тексти про пекло слід розуміти не дослівно та не у фізичному значенні. Геєна для нього — це стан, а не матерія, "зовнішня темрява" — це не місце, а "стан без радості від істинного пізнання і контакту з Богом", "плач і скрегіт зубів" означають внутрішнє і духовне страждання. Справжні муки у пеклі — не фізичні, а докори сумління ("... така геєнська мука: воно є розкаяння"), коли людина нарешті усвідомила, що самочинно зреклася любові Бога, і покаяння, яке там прийде, буде важким стражданням (в той час як католики стверджують, що після смерті тіла душа взагалі не здатна покаятися). Ісаак Сирін вірить у "чудесний кінець", бо "співчутливий Творець" не може створювати розумних істот тільки для того, щоб безжально накладати на них нескінченні страждання. Геєна — це лише місце для очищення, яке допомагає здійснити Божий намір, "щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди" (1 Тим. 2:4) (детальніше про це див.:).

Loading...

 
 

Цікаве