WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Божий молот на язичників Давид – Іоанн - Реферат

Божий молот на язичників Давид – Іоанн - Реферат

Реферат на тему:

Божий молот на язичників Давид – Іоанн

Вольфрам фон Ешенбах у своєму творі про Парцифаля розповідає, що анжуйський (!) лицар Гамурет (батько Парцифаля) їде в якусь країну Барука у Вавилон і бореться там з Помпеєм, племінником Навуходоносора:

Но расскажу тебе о Клингсоре:

В самом Неаполе рожден,

В терра де Лабор он сел на трон.

Он — отпрыск знатнейших фамилий.

Дед его — неаполитанец Вергилий —

Чуть ли не с детства волшебником слыл,

Да, он великим кудесником был.

Клингсор же в Капуе был князем.

Як бачимо, часи і персоналії тут змішані, але даний текст демонструє нам реальне тогочасне світо- і часовідчуття автора книги (а отже, і його читачів): історія — симультанне явище, все повторюється, все має єдину парадигму.

Боротьбі анжуйського рицаря з нападником довкола Вавилону, під час якого Персеваль знайомиться зі своїм братом Фейрефісом, мавританським рицарем–язичником (і батьком пресвітера Іоанна; фламандська поема "Moraien" XIV ст. розповідає про те, як лицарі Ланселот та Вельвейн, шукаючи Парцифаля зустрічають дивного рицаря-мавра, який є братом Парцифаля від кохання батька з чарівною негритянкою; також французький роман "Іпомедон" розповідає про те, як два молочних брати влаштовують боротьбу на березі моря), відповідає колізія іншого епосу – "Флуар і Бланшефлор" (написаний в 1147-1149 рр. для прославлення шлюбу французького короля Людовіка Молодого та Альєнори Аквітанської, які прийняли участь у Хрестовому поході; епос сучасний романам Кретьєна де Труа та Васа): лицар – мавр, син еміра Флуар очолює оборону Вавилона від Йонаса Гандрійського. Флуар є коханим полонянки його батька, християнської герцогині з Іспанії Бланшефлор д'Ольнуа, і обом їм неминуче загрожувала б страта, якби не подвиг Флуара. Але інтрига полягає ще й в тому, що Флуар і Бланшефлор виявляються батьками ... угорської принцеси Берти, матері імператора Карла Великого. Таким чином, син Флуара-Фейрефіса Іоанн (явно названий в честь героїчного суперника батька Йонаса, що цілком у тогочасних середньовічних традиціях!) виявляється дядьком французького королівського дому Піпіна Короткого. Крім того, у Кретьєна де Труа ім'я Бланшефлор носить дружина Персефаля, в той час як у Вольфрама фон Ешенбаха герой не знає плотської любові, що є умовою досягнення Грааля.

Іспанський автентичний роман "Про рицаря Сіфара" ("El caballero Zifar", 1300 р.) розповідає про життєві колізії могутнього рицаря Сіфара, який перебував на службі в індійського царя. Проте через заздрість придворних, а також тому, що служба йогоє для царя дуже дорога, бо будь-який кінь під ним через десять днів падає. Сіфар залишає Індію зі своєю дружиною Грімою та двома малолітніми синами Гарфіном і Робоаном. Дорогою, як справній рицар, він здійснює подвиги на турнірах та святкуваннях, але й губить свою сім'ю: Гарфіна викрадає левиця, Робоан заблукав у невідомому місті, а Гріму викрадають пірати. Але їй вдається порятуватися і на кораблі, яким кермує сам немовля Ісус, дістатися до Галапії, де засновує монастир, в котрому живе дев'ять років. Сам Сіфар зі своїм зброєносцем Рібальдо допомагає королеві Ментону боротися проти ворогів. Сіфір, вважаючи себе вдівцем, заручується з принцесою, а після смерті її батька стає королем. Так здійснюється пророцтво, за яким предки Сіфара були могутніми королями, але втратили своє царство після того, як один з них виявився негідником, але попередня велич буде повернена його родові, коли в ньому з'явиться рицар, доблесть якого перевершить негідність його предків. Через певний час в Ментону прибуває на кораблі Гріма, а потім Сіфар знаходить і обох своїх синів. Далі в романі знову виявляється паралель з героями епосу про Грааль. Вирослі сини Сіфара перемагають бунтівного графа і спалюють його на вогні як зрадника, а попіл викидають в озеро. Але води закипіли, не бажаючи приймати останків злочинця, і з дна озера почулися грізні голоси. Саме озеро оточене певною таємницею, біля нього відбуваються поєдинки невідомих рицарів, раптово виникають міста і замки, а серед вод інколи з'являється прекрасна дама, котра заманює в глибини його тих, хто раптом побачив її. І далі розгортається чарівна історія цієї Дами Озера, яка нагадує Фею Озера, виховательку Ланселота у французькому романі (у германському романі Ульріха фон Цацікховена про Ланцелота розповідається про те, як тирана Пант, правителя Геневісу, вбивають васали і його дружина з маленьким Ланселотом рятуються в лісі, але хлопчика викрадає озерна фея, яка виховує його на острові жінок, що нагадує виховання давньо-грецького героя Ахіллеса як дівчинки). Остання частина роману про Сіфара розповідає про подвиги Робоана, котрий після дивних пригод і перемог одружується на вдові імператора Тігріди (Овідій згадує Тігріду в 3-й книзі своїх "Метаморфоз") і успадковує його престол. Саме в Робоані ми можемо бачити французького героя Гамурета, який, одружившись із вдовою, стає королем.

П
роте на протилежному кінці Євразійського континенту існує аналогічний рицарський роман, на що досі не звернули увагу дослідники. Це — яванська "Повість про махараджу Пуспу Віраджу (Біспу Раджу)", яка є малайською інтерпретацією індуїстського оригіналу, який не дійшов до нашого часу. Тут розповідається про те, як цар Пуспа Віраджа з жінкою Камалаксаною та синами Джаєю Індрою і Джаєю Чендрою були вигнані з Міста Слонів (Нагара) через підступи брата царя Антараджі. Діти під час мандрів пропадають, але їх рятують рибалки. Поки цар кидається на пошуки дітей, а в цей час його жінку викрадає капітан корабля. З часом Пуспа Віраджа стає царем Прикордонного Міста (Саманта Пура), а невпізнані ним його сини — пажами в палаці. Якось зі столиці Деканського царства прибуває корабель. Доки капітан бенкетує з царем, обидва сини оберігають корабель, де й перебуває їх мати. Жінка, побачивши уві сні, що якийсь молодий чоловік дарує їй дві білі лілії, прокидається, виходить з каюти і цілує своїх дітей. Моряки, не розібравшись в ситуації, доносять на пажів цареві. Розлючений цар засуджує всіх трьох до страти, але перед самою стратою впізнає у приречених свою дружину і синів. В мусульманській версії махараджа іменується Алі, його дружина — Хайнан, сам же Алі іменується падишахом або царем Шаму (Сирії). Той факт, що сторожі воріт, щоб відтягнути кару, розповідають історії про невинно страчених (деякі з них тотожні історіям з "Панчатантри"), зближує з відомим уже аль-Масуді (Х ст.) циклом історій про перського героя Бахтіяра, невинно звинуваченого в домаганнях дружини царя (пор. з іранським переказом про Сіявуша), де сім візирів розповідають історії для того, щоб відтягнути страту. Бахтіар народився від царської пари, яка була вигнана в ліс молодшим братом царя. Зрештою батько Бахтіяра був обраний царем країни, де бездітний купець усиновив хлопчика. З часом Бахтіяр потрапляє в палац, стає улюбленцем царя і головним візиром, але проти нього плетуть інтриги інші візири і, зрештою, йому загрожує страта. Молодий візир відстрочує її, розповідаючи історії, доки цар не дізнається від купця, що Бахтіяр його власний син.

Як свідчить єпископ Акки Жак де Вітрі у листі від 18 квітня 1221 р. до папи Гонорія ІІІ, справжнім іменем індійського царя Іоанна було Давид, в той час як в народі він іменувався "священником (пресвітером) Іоанном". Проте й ім'я Давид видається не власним, бо інформатори одразу ж конкретизують: "Будучи наймолодшим серед своїх братів, подібно до Давида, святого царя Ізраїлю, він був звеличений над всіма та коронований на царство волею Провидіння". Західна традиція власне так визначає цього східного правителя — "Johannes presbyter, divina gracia Dominus dominacium omnium, quae sub coelo sunt ab ortu solis usque ad paradisum terrestrem" ("Пресвітер Іоанн, Божою милістю Володар всіх володарів, котрі тільки є під небом від сходу сонця до земного раю"). Він також наділений епітетами "молот для язичників" та "викорінювач вчення невірного Магомета та його закону". В нього – три війська. Одне з них він спрямував у країну Колаф, підвласну братові султана Єгипту, інше – до Багдада, а третє – до столиці Курдистану Мосула, котру європейці середньовіччя ототожнювали з Ніневією. "... І вже стоїть він на відстані не більше 15-ти днів шляху від Антіохії та поспішає прийти в Землю Обітовану, щоб побачити Гріб Господній та відновити Святу державу. Але раніше він намірений, якщо на те буде воля Божа, в ім'я Христа підкорити країну султана Іконія, Калафію і Дамаск, а також всі розташовані між ними землі, щоб не залишати позаду себе жодного ворога". Те ж саме свідчив про "індійських християн, які називаються грузинами" невідомий рицар-хрестоносець у листі до архієпископа Безаносона: "... Їх цар благородний, йому 16-ть років, за силою та доброчинністю схожий до Александра, але тільки не по вірі ... Цей юнак везе із собою останки своєї матері, могутньої цариці Тамари, котра при житті дала обітницю здійснити паломництво до Ієрусалиму і просила свого сина у випадку її смерті привезти її останки до Гробу Господнього. Син зважив на прохання матері, хоче виконати її обітницю і доставити її тіло у Святе місто, чи то за згодою або всупереч волі язичників". Начебто це прибуття в Ієрусалим мусить відбутися на свято Пасхи 3 квітня 1222 року.

Loading...

 
 

Цікаве