WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біле царство в контексті етнічної історії Євразії: усуні – тохари – юе-чжі - кушани - Реферат

Біле царство в контексті етнічної історії Євразії: усуні – тохари – юе-чжі - кушани - Реферат

Реферат на тему:

Біле царство в контексті етнічної історії Євразії: усуні – тохари – юе-чжі - кушани

За "езотеричною" традицією під Біловоддям слід розуміти землі Північно-Східного Тібету – Амдо (древня назва – Сумпа) зі столицею Сілін (кит. Сініен), де розташоване Цо Нон ("Синє озеро"; монг. Кукунор; кит. Цінхай). Власне через цю країну проходив Великий Шовковий шлях.

Назву "Біловоддя" ми співставляємо з монгол. "цаган усун", тюрк. "ак су" ("біла вода"; пор.: "... В районі м. Кучі немало річок на ім'я "акан", "акин", "агин" — "потік води, річка" з "ак"... Аксу — велика ріка на Тянь-Шані, одна зі складових р. Тарим, і місто на цій ріці — окружний центр провінції. Старий Аксу китайці називають Веньсу — "теплий, затишний нічліг; тепла, затишна стоянка, готель"..."), тобто землею войовничого племені усунів (усуні – європеоїдні вихідці із степів на захід від вигину ріки Хуанхе). Згідно з переказами, спершу жили в Монголії і над ними царювала династія Нань-доу-мі. Вони в 160 р. до н.е. під ударами хуннів пересилилися в Семиріччя та на Тянь-Шань, де асимілювали частину північно-східних (туранських) іранських племен саків (саків-ісседонів і саків-хаомоварга або амюргійські з значним тюркським домішком, що в результаті призвело до утворення "західних тюрків", а етнонім "усунь" зберігся у племінному поділі казахів), а потім поглинули і частину юе-чжів (масагетів–тохар), внаслідок чого постав єдиний "сакоусунський" ("усунь-ісседонів") етнос.

В 21 р. до н.е. сакоусуні завоювали північну Киргизію та Південно-Східний Казахстан, розгромили Греко-Бактрійське царство. Частина юе-чжів–тохар, на думку Дж. Шарпайтьє (Карпентьєр), була асимільована сарматами (дахами ?), внаслідок чого постав іраномовний етнос аорси (aorsi > asii > asiani > усуні), носії, за І.В. П'янковим, прохорівської та сусловської археологічних культур (IV-II ст. до н.е. i II ст. до н.е.-І ст. н.е.; поширені на півночі і на заході на Південному Уралі, Нижній Волзі та Нижньому Дону, а на півдні під іменем дахів — до Східного Прикаспію, Хорезму та Ніси), нащадками якого є осетини–дігорці, а в Туркестані тохари асимілювали іраномовних саків і стали називати себе arsi. Вважається, що ім'я "аорси"-"білі, світлі" нащадки сарматів принесли у верхів'я Волги, де фіксуються етноніми з коренем "арс-/ерз-" (комі "комі-ерзя"; чув. "ар", татар. "арі" – "удмурт"), "арські князі" (в руських літописах XV ст.).

Начебто саме сянбійська (прамонгольська) назва "усуні" – "білі" (*uosuen < дв.-кит. *o-swen) була народноетимологічним витлумаченням сусідами етноніму asuen, asiani – самоназви великого конгломерату північноіранських племен Кавказу, Поволжя та Євразійських степів, що відома як асії – асіани ще античним авторам, Страбону (ХІ, 8,2) та Помпею Трогу. "... Цей етнонім, — відзначає Е.А. Грантовський, — достатньо рано засвідчений серед сарматів, а також достатньо надійно визначається у деяких особових іменах з Північного Причорномор'я, причому в оформленні, яскраво вказуючому на сармато-осетинське діалектне середовище". Асії–сармати Центральної Азії були носіями карабулаксько-ворухської культури підбійно-катакомбних поховань під курганами в Північній Бактрії.

Власне в Помпея Трога наявна фраза "асіанські царі тохар" (де тохари = юе-чжі / юе-ші китайських літописів; кит.арх. da-"iwan "країна Давань" < *Taxwar "тохари"; Б. Луфер трактував, що етнонім є китайською передачею північно-іран. sgwied-di < Sogdoi; Ю. Реріх вважає, що "юе-чжі" – це лише назва одного з племен тохар: кит. "юе-чжі" < кит. архаїч. прочитання *ngiwat-tsie < тохар. got-ti ~ gut-ti ~ goti ~ geti ; або. на думку Е. Пуллібленка, кит. арх. *Ywati, тобто плем'я ятіїв, яких Птолемей (VІ, 12) розташовував поряд з тохарами; тобто мова йде про гілку іраномовних массагетів – "великих гетів / гватів", сарматське плем'я getal, що відкочувало в межі Ганьсу у Західному Китаї та у ІІ ст. до н.е. повернулося на захід, вказує на явну взаємодію цих двох народів. А отже, і про спільність світобачення та міфовідчуття.

Держава усунів у тібетських джерелах називається Аша. Те, що деякі дослідники (І. Маркварт, Г. Халоун, Е. Пуллібленк) заперечують ототожнення усунів та асіанів, не може прийматися в силу того, що мова йде про два діалектно-етнографічні конгломерати одного сакоусунського етносу: усуні мешкали в Семиріччі і на Тянь-Шані, а асії (асіани) далеко просунулися на південь.

За китайськими джерелами, спершу юе-чжі (носії пазирикської археологічної культури) контролювали весь сучасний Монгольський степ з центром в оазі Дуньхуан і данниками їх також були сюнну (хунни). Тільки після поразки від хуннського шаньюя Маодуня (176 р. до н.е.) та його наступника Лаошана частина юе-чжів ("да-юе-чжі" – "великі юе-чжі"; розмовляли варіантом тохарської мови району Куча – Карашахр – Турфан, т.зв. "тохарська А і Б") відкочувала на захід і завоювала країну Дася, землі на північ від ріки Вей (Оксус, Амудар΄я) та біля Тяньшаню, де й зустрілася з усунями (асіанами), що займали територію між Лоулань (Лобнор) та Алтаєм та були данниками хуннів. Надалі юе-чжі – тохари в 140 р. до н.е. витіснили з Бактрії в Согдіану саків, столицею став Цзяньшічен (Цзяньші < Канда, тобто Мараканда, Самарканд, за Хенеда Тору), а володар титулувався "ябгу".

Саки (саки–тіграхауди, кангюй), що протистояли сакоусуням, змушені були перейти на південь в Герат і зайняти південно-східний Іран, названий з того часу (120-ті рр. до н.е.) Сакастаном (Сеїстаном). Зрешою останні встановили контроль над парфянським царством і вели запеклі війни з тохарами (кушанами). Певна частина усунів (асіїв) виступала в цій війні як союзники парфян, інша — як союзники тохар. Зрештою, саме усуні іранізували тохар (кушан). Друга частина тохар об΄єдналися з тібетцями цян у Наньшані, де стала називатися "малі юе-чжі". Місто їх Куча стало з ІV ст. н.е. крупним центром буддійського світу. Назва "тохари" збереглася в тібетців в якості назв поколінь (Thd-dkar ~ Phod-dkar ~ Tho-gar), а тохаромовні елементи серед тібето-памірського регіону наявні ще в ІХ ст. н.е., а військові підрозділи тохар в районі озера Лоб-Нор згадуються в Х ст.

Глава держави усунів титулувався "гуньмо", столицею було місто Чігу (Місто Червоної Долини) на південному березі острова Іссик-Куль. З 125 р. до н.е. усуні були союзниками Китаю у боротьбі з хуннами. В 42 р. до н.е. хунни розгромили усунів і ті під натиском жужан відступили із Семиріччя до Тянь-Шаню, де згадуються писемними джерелами до 59 р.н.е. В ІV ст. Аміан Марцеллін (16, 9,4) згадує ворогів Сасанідів "евсенів" чи "еусенів". Востаннє усуні згадуються у звіті посланника Дун Діна, який відвідав їхню столицю "Місто Червоної долини" в 435 р. В той час усуні зазнали жорстокої експансії аварів (абхірів, апар-апурум), яких ототожнюють з жуаньжуанями ("повзаючими комахами") китайських хронік, керміхіонами (іран. "керм" – "черв, тутовий шовкопряд" і "хіон" – варіант етноніма гунни) середньоазійських джерел.

Згідно з китайськими літописами, в період панування юе-чжів–тохар в Бактрії-Дахя найбільше звеличилося їхнє князівство Гайшуан (kjweisiang < kusāna) — "кушани" (*kiwei-siaŋ). Побіжно можна згадати, що даний етнонім Б. Грозни, автор дешифрування анатолійської клинописної писемності, вважав одним із етнічних визначників прахамітської традиції Західної та Центральної Азії, а саме: нубійські "кушити", вони ж у єгипетських джерелах — "куш", у ассірійських — "кусу", у вавилонських — "каші"; каспійсько-загроські "кассіти", які у ассіро-вавилонських джерелах виступають як "кашшу", у грецьких — "коссеї" або "кіссії", у джерелах з Нузу — "кушшухаї"; південнокаспійські "каспії" або "каспіани"; кавказькі "касси" — добувачі олова-"кассітероса"; північно-кавказькі "касоги" (чер-касег > черкес, де kaseg — "орел"), від етноніму яких деякі дослідники виводять поняття "козак" (арабські джерела свідчать, що в середовищі черкесів існував особливий військовий стан "кашаки", "кешаки", "к-ш-к"); хеттська держава-місто Кушшар (Куссар); напівкочові "каскіти", які по-хеттськи називалися "гашгаш", по-ассірійськи — "каская"; місто тохар Куча; хіндустанські "кушії", від яких отримали назву гірський хребет Гіндукуш, Кашмір (по-грецьки Каспейрія, а його жителі — "касперійці"). Останній, власне, входив до держави вищезгаданих кушан.

Loading...

 
 

Цікаве