WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Гер-огли — володар Чамбулі мастон - Реферат

Гер-огли — володар Чамбулі мастон - Реферат

(таблиця Н. Аллена)

Також епос "Манас" відкриває перед дослідниками певний міфо-епічний закон, за яким у євразійських міфах та епосах імена героїв тотожні етнонімам (як "героїчним", так і історичним).

Імена героїв епосу "Манас"

Назви родових підрозділів у сучасних киргизів

Чубак — один із 40 витязів (чоро) Манаса

ак-чубак, бай-чубак (плем'я черік)

Кошой — один із воєначальників Манаса

кошой (плем'я солто)

Ештек — дядя Манаса з боку матері

ештек або естек (батько Солто — родоначальника племені солто)

Жамгирчи — син Ештека

жамгирчи (плем'я солто)

Мусбурчак — союзний Манасу хан

мусбурчак (плем'я сару)

Кокчо — союзний Манасу хан

кокчо-уулу (плем'я барги)

(таблиця за даними С. Абрамзона)

Але якщо більшість дослідників вважає, що носії цих імен були особами, які насправді існувалиxxi, то на наш погляд образи героїв в дійсності виступають символами героїчного минулого всього етносу.

В киргизькій народно-генеалогічній легенді Манас, син Жакипа, ототожнюється з біблійним праотцем одного з колін — Манассією, внуком Іакова, що цілком відповідає біблійному свідченню Іакова: "Їх (Манасію і Єфрема, внуків Іакова) будуть називати моїм іменем так само, як Рувима і Семеона називаюить іменем моїм" (Буття, 48:1-6). Нащадки Манассії населяли Сирію та Самарію і були переселені ассірійцями в Месопотамію (т.зв. "десять втрачених колін"). Цікавий звичаєвий факт з киргизького обряду жертвопринесення барана — під час розчленування туші сухожилля стегна не можна відокремлювати ножем, а тільки за допомогою зубів — є прозорим натяком на "божественний знак" боротьби Іакова з Ангелом — пошкодження сухожилля стегна. Також "Манас" зберіг передання про втрату і набуття героєм Манасом племені двоюрідного брата Бакая, сина Бая, який став його старшим радником. Їх батьки Бай і Жакип розділилися і Бай перекочував у Кашкар і Тібет, а Жакип повернув до Алтаю. У північно-східній Індії біля підніжжя Тібету мешкає монголоїдне плем'я "кукі" (інколи називають себе "бакай чете" – "діти Бакая"), яке в 2005 р. було визнане провідними іудейськими вченими за нащадків "коліна Манасії" і їм надано ізраїльське громадянствоxxii.

В "Бамсі-Бейрек", огузькому варіанті "Алпамиша", герой заручений зі своєю нареченою ще з колиски, але проте його наречена — богатирська діва, і він добуває її шлюбними змаганнями з нею (тобто наречена влаштовує "вибір нареченого") і лише після перемоги батько героя платить за наречену величезний калимxxiii. Думається, що саме цей мотив спричинив ототожнення еллінізованими туранцями свого епічного героя із грецьким Гераклом, який бореться на змаганнях за наречених – Іолу та Деяніру. Аналогічно змагається з богатиршею Брюнхільдою герой "Пісні про Нібелунгів" Зігфрід (Сігурд), з амазонкою Максімо візантійський епічний герой Дігеніс Акріт, з дівою Хандіт у вірменському епосі Давид Сасунський, з Настасею-поляницею — давньо-руський богатир Дунай. Очевидно, що й царю персів Кіру Великому іраномовна цариця массагетів Томіріс запропонувала саме таке "змагання", якого він не витримавxxiv (відгомін про цю колізію між царицею Ойсулу — "Місяць красуні" та іранським полководцем Кайсаром, який полонив її сина Кунбатира — "Сонце-героя" наявний в узбецькому дастані). Каракалпацький епос "Кирк киз" ("Сорок дівчат") знає героїчну царівну-красуню Гюль-аїм, котра на чолі загону амазонок разом зі своїм коханим, хорезмійським принцом Арсланом, рятує народ від іга калмицького хана Суртайша і володаря кизилбашів (персів) Надір-шаха. Укріплене місто дів-богатирш – Мевалі (< Мерв?; пор. з тим, що родом з Мерву — предки Гер-огли). Також грецький історик Ктесій (кін. V — поч. IV ст. до н.е.), що жив при дворі перських царів, розповідає про хоробру царицю саків Заріну, яка в узбецькому дастані виступає як кохана богатиря Стріанга. Таджицький епос "Гуруглі" знає діву-богатиршу Заріну Зарнігор ("Золотописану"), дочку переможця девів Сугдина (тобто согдіанку). Узбецький історик Абуль-газі (1603—1664) у книзі "Родовід туркмен" оповідає про сім дів, які підкорили собі туркменський народ ("іль") і були в ньому правительками. Перша з них — висока красуня Алтун-Гозекі, дочка Сундун-бея і дружина Салор-Казана-алпа, а друга — Барчін-Салор, дочка Кармиш-бая і дружина Мамиш-бека. У узбецькій поемі "Алпамиш" остання — дружина головного героя епосу, її могилу шанують на березі ріки Сир-Дар'ї. У азербайджанській "Книзі мого діда Коркута" наявна схожа на Алтун-Гозекі правителька Бурла-хатун, яка є дружиною головного героя Салор-Казана (див.: xxv).

Отже, перед нами два визначення міфічної країни – Чамбіл (узб. "сосновий перевал") і Талас (пор.: дв.-тюрк., азерб., tala, киргиз. talaa, узб. dala, монгол., манчж. tala, якут. tolon "степ", "поле", "поляна", "квартал", "частина гірського поселення"; монгол. dala, dalan, dalyn "загривок", "потилиця", "гора", "ряд пагорбів", "гряда", "висоти у вигляді валів", < фраб. tell, tall "пагорб"; топонім "тал", як зазначає Е. Койчубаєв, має дуже широке, майже необмежене поширення в Казахстані та Середній Азії, переважно вказуючи на рельєф місцевості – підвищення, пагорб). В Киргизії, поряд з горою Манас (4482 м), що належить до хребта Алатау, наявна ріка Талас, що протікає по днищу котловини Таласської долини, а на її берегах розташовані сучасні міста — киргизький Талас і казахський Джамбул (парадокс той, що місто не має стосунку до топоніму Чамбіла – Шамбала, а назване в 1938 р. на честь казахського народного поета – акина Джамбула Джабаєва). Власне вважається, що Джамбул відомий з 5 ст. як місто Тараз або Талас, а в 10-12 стт. була столицею Караханідів.

Талас, поряд з наявним тлумаченням Чамбіл "сосновий перевал", ми співставляємо з тадж. dolon "гірський прохід, перевал, долина" (синонім: kutal, афг. kotal, перс. kotel) та з перевалом Долон через водороздільний хребет між Кочкорською та Наринською котловинами у Киргизії та хребтами Долона там же і Долонабулак у Таджикістаніxxvi.

Тут слід додати, що терміни "... киргиз (у китайських джерелах – "цзіліцзісі" < "цзегу", а більш рання транскрипція – "гйєгу / гйєгунь / гьяньгунь, — О.Г.) є назва правлячого роду цієї (південносибірської, — О.Г.) держави, а хакас ("хаас / хааш"; більш рання форма імені *kafaш / *kaŋaш, qanash ~ у китайській передачі "ге'ечжі" у "Сінь Тан шу" і у монгольській "канкас" у "Таємному сказанні"; у китайських джерелах епохи Тан пізніші хакаси відомі як "сяцзяси / цзянькунь / хегуси " < старокит. xiajasi / hegesi / gat kat sie, — О.Г.) – всього населення, маючого змішану етнічну і навіть різну мовну приналежність"xxvii, в той час як тюркомовна його частина іменувала все населення Давньо-хакаської держави "хоорай / хонгорай" ~ монгол. "хор" – "народ, маса, люди" Останнє ми співставляємо з вищезгаданим іменем управителя в країні Бумба, першого побратима Джангара – Хонгор !.. "... Таким чином, етнонім "хааш (хаас)"... є ... переданням першопочаткового "хашха (хасха)" ... Термін "хашха (хасха) загальнотюркський і позначає білий колір (підкреслення наше, — О.Г.). З давньо-тюркського часу звучання його залишилося без змін".. "...Виник же термін "хакас" — знову слідкуємо за китайськими першоджерелами ("Сінь Таншу" і "Таншу хечао") — після змішання киргизів із дінлінами" xxviii. Останніх, свого часу підкорених та асимільованих гуннами, ряд етнологів (Г. Грумм—Гржимайло, Л.Гумільов, С.Кабанов, О.Маенчен-Хельфен) вважає індоєвропейським етносом (як вже вище зазначалося — ефталітами-хіонами-"білими гуннами") за расовою та мовною ознакоюxxix. Зокрема дінліни (їх іменем китайці називали Саянські гори) характеризуються наступними ознаками: ріст середній, часто високий, щільна і міцна статура, продовгувате обличчя, колір шкіри білий, русе волосся, ніс видається вперед (цю ознаку вони передали хуннам, що, навіть, було ознакою, за якою китайці легко влаштовували геноцид стосовно зкитаєзованих хунну), прямий, часто орлиний, світлі очі. Психічний склад їх відзначався войовничістю і настільки розвинутим індивідуалізмом, що дінлінам ніколи не вдавалося створити власної держави. Вони жили невеликими общинами, займалися полюванням та рибальством і охоче продавали свої мечі, постачаючи найманців китайським князькам. Формою шлюбу була моногамія, релігією — культ героївxxx. Щоправда, сам Г.Е. Грумм-Гржимайло етнічно атрибутував дінлінів ... і як киргизів, і як тангутів, і як усунів, і як кетів (остяки), і мань китайських літописів, і "чорні поло, маючі ряд європеоїдних рис, а також племена цзелян, яо-мяо, воні, йє-жень, путе і мосо"xxxi.

В археологічному стосунку описані китайцями дінліни, на думку Л. Гумільова, можуть бути співставлені з носіями "афанасьєвської культури" Саяно-Алтайського регіону (до 2000 р. до н.е.). Вони мали "різко" виступаючий ніс, порівняно низьке обличчя, низькі очниці, широкий лоб, але від сучасних європеоїдів відрізнялися ширшим обличчям, чим подібні з представниками верхньопалеолітичних черепів Західної Європи, тобто кроманьонцями в широкому розумінні цього расового типу. Нащадками "афанасьєвців" були племена "тагарської" культури, що дожила до III ст. до н.е., після чого вони прийняли в себе монголоїдні домішки и створили "таштикську" культуру. Л.Р. Кизласов і А.П. Смірнов вважають їх саме уграми, виводячи останніх із Саянxxxii. Як пише А.П. Смірнов, ".. військові загони дінлінів ходили в далеке Прикам'я і тут частково могли залишитися. Проникнення сибірського елементу продовжувалося і пізніше, в епоху п'яноборської культури... До цього ж часу п'яноборської епохи має стосунок і проникнення у Прикам'я сарматських племен"xxxiii. Саме у складі угорської орди західна приіртишська гілка дінлінів дійшла в V ст. аж до Кавказу, де стала відома як народ сабір і постачали найманців Візантії та Ірану.

Loading...

 
 

Цікаве