WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

У римського письменника Плінія Старшого наявна оповідь про острів Тапробана (Цейлон) на південь від Індії (Plin., NH, VI, 84-91). Начебто на нього потрапив у часи Клавдія вільновідпущеник збірника мита в районі Червоного моря Аннія Плокама, який вивчив місцеву мову і спонукав царя Тапробани надіслати чотирьох послів у Рим для встановлення дружби. У Римі посли розповіли, що на їх острові розташовано 500 міст, а між ними і найближчим мисом Індії лежить блаженний острів Сонця (Solis insula – VI, 87). У Страбона аналогічна благодатна країна (Makaron nesos) називається Мусікана (Strabo, XV,1,34), а у Евгемера – Панхея (Diod., II, 55 – 60). Про аналогічний Сонячний острів на схід від Ефіопії (десь на стику сучасних Сомалі та Кенії), до якого 4 місяців шляху, оповідає Діодор у легенді про торговця Ямбула. Подорож чужинців на острів є як своєрідною очищувальною жертвою для народу, що живе на побережжі, так і запорукою блаженства для жителів самого острова (Diod., II, 55, 2 – 6). Відповідно казковий руський острів Буян може вважатися давньо-єгипетською (через посередництво олександрійських коптів-христян, для яких це були лише казкові образи) ремінісценцією: Буян < дв.-єгип. P'-iw-n-imn "Острів Амона" (пор. з дв.-рус. Святогор, який лягає у домовину і кришку якої він не може зняти і дв.-єгип. swt-hr "сет-гор" (Сет і Гор спочатку були лише верхньоєгипетськими богами) > "цар" та царем-богом Осірісом (wsjr), якого заманюють у домовину; також В'яч. Вс. Іванов наводить групу ранніх коптських запозичень у слов'янську мову, як-от "ящір(-ка)", "голуб", "сир", "троян/творог", але визнає, що місце, час і шляхи запозичень залишаються науці невідомимиlxiii).

Цікаво, що ще у 800-х рр. до н.е. єврейські вихідці з Єгипту осіли у північних районах центру східного побережжя острова Мадагаскар та на острові Сент-Маріlxiv. А надалі так вплинули на континентальне населення в межиріччі Замбезі та Лімпопо, що воно само повірило, що їхні предки з їх штампованою керамікою були і вони, їхні нащадки тепер, є легендарною біблійною країною родовищ золота та коштовностей — Офір. В результаті виникає могутня торгова імперія Зімбабве на чолі з правителем, який носив титул "мономотапа" (від "мвене мутапа" — "володар рудників"). Геолог К. Маух, який вперше описав циклопічні будівлі Зімбабве, вигукнув: "Я не думаю, що буду далекий від істини, якщо припущу, що руїни на пагорбі є копією храму Соломона на горі Моріа, а будівля на рівнині — копією палацу, в котрому цариця Савська зупинялась під час візиту до Соломона"lxv. Дійсно, назва гори Морія перегукуються з іменем єдиного бога зімбабвійців Мварі.

Ведичні легенди аріїв розповідають, що первинно островом Ланкою та океаном Сагара володів бог Кубера Вайшравана, тобто син мудреця Вішраваса (сина ріші Пуластьї), та дочки ріші Бхарадваджі Деваварніні. Він був зроблений за благочестя богом підземних багатств та колісниці Пушпаки, здатної літати у повітрі. Його зведеним братом був ракшас Равана (символічний образ тамілів), який підступно вигнав Куберу з Ланки (з того часу Ланка стала називатися Таміл Ілам, тобто "Тамільский Елам (!)", на відвоювання якого у аріїв–сингалів тепер претендують дравідомовні таміли). Кубера переселився в Гімалаї, заснував столицю Алаку, побудовану божественним будівничим Вішвакарманом. Кубері належить чарівний сад Чайтраратха, що перебуває біля підніжжя світової гори Меру, його слуга Манібхадра — бог торгівлі, його дружина — чарівна Ріддхі, принцип процвітання, його друг — бог Шіва, який навчив його таємниці Тантри та йоги. Його свита — це якші, кіннари та гухьяки, його народ — "ітараджана" — "інші люди" (або "пуньяджана" — "чисті люди"), що змушує згадати "антиподів" — за грецькою міфологією, жителів Південного материка.

Як стверджують буддійські тексти, вигляд Шамбали залежить від духовного стану її спостерігача. Скажімо, одна й та сама річка для богів наповнена нектаром, а для людей – водою, для зголоднілих демонів – гноєм і кров'ю, а для деяких істот – це місце, де вони живуть. Тому Шамбалу нелегко визначити.

Як розповідає Ю.М. Реріх у вищезгаданій праці про Калачакру, існує цілий корпус літератури т.зв. "описів шляху (lam-yig) до Шабхали". Один із них у "Танджурі" (священна посудина, що наповнена текстами) названий "Калапа-аватара" (Ka-lapar 'jug-pa), автором якої є Атмогханькуша (Don-yod Lcags-kyu) і був перекладений з непальської мови на тібетську. Але найбільш відомим є "опис шляху" третього панчен-лами Лобсан Еши (Blo-bzang dpal-ldan Ye-ces, 1740-1780; хоча дехто приписує авторство ламі Stag-Tshang Ras-Chen, XVIII ст.), опублікований проф. А. Грюнведелем (в Аbhandlungen der Коn. Вауеrischen Аkad. der Wissenschaften, vol. III, 3, Мuenchen, 1915). Також у фондах Гімалайського науково-дослідного інституту виявлено анонімний опис Шамбхали на західно-тібетському діалекті, яка базується на праці "Grel-Chen" Кхайдуб-чже і на коментарях до неї панчен-лами Лобсан-Чойчжі-Жалцанаlxvi.

Легенди розповідають про неймовірно важкий шлях в царство Шамбхали навіть для високоосвічених монахів-подвижників. Але можливе навіть благодатне посвячення в таємниці Шамбали без її відвідування. Так, наприклад, пандіт Цілупа з Орісси, учень Пррашантрамітри, під час подорожі на високій горі зустрів в образі прочанина будду Манчжушрі (або Авалокітешвари чи царя Шамбхали), який на знак його подвигу на ниві пізнання посвятив його у таємниці тлумачення Книги Могутності та у знання всіх бодхісатв. У Східній Індії Цілупа передав своє знання учневі Пандіту Ачарьядеві, родом з Баренти (північна Бенгалія), який як великий адепт Калачакри отримав ім'я Dus-shabs-pa Chen-po. В текстах Таранатхи останній називається Піто Ачарья і вважається таким, що приніс із Шамбхали книги про Калачакруlxvii.

У вченні буддійських шкіл Кагю та і Ньїнгма хранителем доктрини Шамбали вважається Трунгпа тулку — великий вчитель тібетської школи Кагю. Його одинадцятим втіленням був Чогям Трунгпа Рінпоче (1939 – 1987), верховний настоятель монастиря Сурманг. Після еміграції з Тібету він засновує на Заході ряд проповідницьких центрів та університет Наропи, згодом об'єднані в єдину федерацію — Ваджрадхату. З благословення глави школи Кагю Шістнадцятого Гьялви Кармапи запроваджується т.зв. програма "Шамбала тренінг" як своєрідний полегшений варіант буддизму для людей західної цивілізації. Після смерті наставника Ваджрадхату очолив його наступник Томас Ф. Річ (Осел Тедзін), а потім — верховний глава школи Ньїнгма Ділго Кхенце Рінпоче, хоча духовним авторитетом "шамбалістів" вважається (з титулом "саванг" – "володар землі") старший син Чогьяма Трунгпа — Сакйонг Міпан Джампал Трінлей Драдул Рімпоче (1962 р.), народжений в Індії, в місті просвітлення Будди Бодхагаї. Він заснував найбільший медитативний центр пропаганди Шамбали — "Дечен Чйолінг", а в 1995 р. був офіційно зведений святійшеством Пенором Рінпоче на трон як Сакйонг — правитель Шамбали (цей же титул носив його батько) і визнаний втіленням самого Міпама Джамьянга Намгяла Гьяцо, легенди тібетського буддизму ХІХ ст.

i Трунгпа Ч. Шамбала: Священный путь воина / Пер. с англ. Предисл. К.Р. Джимиан. – К.: София; М.: ИД "Гелиос", 2001. – С. 20.

ii Иванаускайте Ю. Путешествие в Шамбалу / Пер. с литов. – М.: София, Гелиос, 2002. – С. 9 – 10.

iii Трунгпа Ч. Шамбала: Священный путь воина / Пер. с англ. Предисл. К.Р. Джимиан. – К.: София; М.: ИД "Гелиос", 2001. – С. 20— 21.

iv .Торчинов Е.А. Даосизм: Опыт историко-религиозного описания. – СПб.: Лань, 1998. – С. 203 – 204.

v Эйдлин Л.З. "Персиковый источник" Тао Юань-мина // Народы Азии и Африки. – 1963. — № 6. – С. 112.

vi Эйдлин Л.З. "Персиковый источник" Тао Юань-мина // Народы Азии и Африки. – 1963. — № 6. – С. 108 – 109.

vii Цит.за: Эйдлин Л.З. "Персиковый источник" Тао Юань-мина // Народы Азии и Африки. – 1963. — № 6. – С. 109 – 110.

viii Шамбала – это не миф... / Автор – сост. Н.Е. Ковалева. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2002. – С. 13.

ix Гуляев В.И. К вопросу об азиатских влияниях на древние цивилизации Центральной Америки (Современное состояние вопроса) // Археология Старого и Нового Света / Отв.ред. Н.Я. Мерперт, П.М. Кожин. – М.: Наука, 1966. – С. 261.

x Гуляев В.И. К вопросу об азиатских влияниях на древние цивилизации Центральной Америки (Современное состояние вопроса) // Археология Старого и Нового Света / Отв.ред. Н.Я. Мерперт, П.М. Кожин. – М.: Наука, 1966. – С. 262.

Loading...

 
 

Цікаве