WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Аналогічна буддиському переказові про Шамбалу давньо-руська легенда (у редакції старообрядців – "бігунів") про град Великий Кітеж в районі ярославського Поволжя на березі озера Світлояра біля впадіння у нього ріки Сіта. Збудований він був в 1165 – 1167 рр. великим князем володимирським та суздальським Георгієм ІІ Всеволодовичем, сином Всеволода Юрійовича Велике Гніздо, і зруйнований монгольським ханом Батиєм: "... И невидим будет Большой Китеж вплоть до пришествия Христова, что и в прежние времена бывало, как свидетельствуют жития святых отцов, патерик Монасийский (Синайский?, — О.Г.), и патерик Скитский, и патерик Азбучный, и патерик Иерусалимский, и патерик Святой Горы, а эти святые книги, в которых писаны жития святых отцов, согласны в том, что сокровенная обитель не едина, но есть много монастырей, и в тех монастырях множество святых отцов, точно звезд небесных, просиявших житием своим... Если какой человек обещается истинно идти в него (град Китеж, — О.Г.), а не ложно, и от усердия своего поститься, и многие слезы прольет, и пойдет в него, и обещается лучше голодной смертью умереть, а его не покинуть, и иные многие скорби претерпеть и даже смертию умереть, знай, что спасет Бог такового, что каждый шаг его будет известен и записан будет ангелом. Ибо на путь спасения пошел... Если же пойдет, и сомневаться начнет, и славить везде, то таковому закроет Господь град. И покажется он ему лесом или пустым местом. И ничего таковой не получит, но только труд его всуе будет..."lvi. Латвійський дослідник Р. Рудзітіс наводить приклад з опери Римського-Корсакова, в котрій Град Кітеж, захований від нашестя татар під землею, зображений як "країна невимовного Світла", куди потрапляє мудра та благородна дівиця Февронія, бо вона посвятила Богові Світла три свої збережені дари: милосердя, любов та сльози співстраждання. Свого нареченого князя Всеволода вона вчить любити кожну людину, бо в кожній є іскра божої краси. Якщо людина страждає, тим більше слід її приголубити, оточити небесними радощамиlvii. В сучасній російській культурі він виступає як "Город в душе" (Борис Гребенщіков), "Под небом голубым" (Олексія Хвостенко та Анрі Волохонського; в дійсності, лише переклад пісні іудейських менестрелів "Над небом блакитним", тобто "горний Ієрусалим"), "Город, полный воспоминания" (Єгор Лєтов).

Про похований в океані міфічний острів Потала ("Причал кораблів"; япон. Фударака) розповідають індуїстські та буддиські тексти. Палац далай-лами у Лхасі наділяється епітетом "Друга Потала" ("Дунзін нійбо"), бо він вважається втіленням володаря острова Потала(-ка) Авалокітешвари (зверніть увагу на компонент "-кітеш-" в цьому імені і на назву давньо-руського граду Великий Кітеж. Вірогідно, що уявлення про Кітеж принесли на Русь кангари–печеніги, які були сповідниками степового варіанту буддизму — ваджраяни (тантричного варіанту махаяни, у котрій використовуються візуалізації на Будда-аспекти)lviii. Як відомо, тюркютський каган Таспар (573-583 рр.) під впливом буддиського ченця Хуй Ліна з царства Північне Лі прийняв нову релігію, побудував храм, на його прохання було перекладено на тюркютську мову "Нірвана сутру" і значна частина тюрків прийняла буддизм, утворивши общину. Четверта грань Бугутської стели, напиисана на санскриті письмом брахмі, — знаменний пам'ятник цього часу. Проте після смерті кагана буддизм був відтиснутий у каганаті на другий план і лише через чверть віку Більге-каган спробував відродити буддизм і поширити даосизм серед східних тюркютів, але за порадою знаті змушений був відмовитися від своєї ідеї. Однак, без сумніву, тюркюти і хунни залишалися під культурно-ідеологіним впливом буддиської цивілізації долини р. Тарим, внаслідок чого, зокрема, бог неба став іменуватися Буд-Тенгрі, який наділяє своїх прихильників благодаттю, харизмою – "кут" (аналог "фарна", "слави")lix. Місіонерська діяльність буддистів на Євразійський степ була надзвичайно потужною, вони вірою в трансцендентного Будду Вайрочану (та його еманацію — Будду Шакьямуні) видали себе відновлювачами віри в Отця–Небо (Тенгрі) та його бичем на тих, хто відвернувся від Отця (уйгурів-маніхеїв).

Також слід додати, що, на нашу думку, саме багатоголові Змії Гориничі символізують у руських билинах буддизм — в Кизилі зустрічаються зображення багатоголових буддійських монахів, які летять на перший буддійський собор, також багатоголові монахи літають довкола Будди на фресці в Кумтурі. Саме ваджраяна практикує у своїй обрядовості "габалу" (теж санскритський термін) — посудину з людського черепа (померлої природним чином, цнотливої і яка свідомо не вбила жодної живої істоти), обробленого золотом, для пиття червоного напою, символізуючого кров ворогів і злих духів (походить з традиції шіваїстського тантризму, де Шіва в іпостасі Кали Бхайрави, іпостасі "Великого Часу" п'є з чаші-черепа паруючу кров, танцюючи на трупі власного сина Ганеші — слоноподібному Ганнопатхі). Рашид-ад-Дін розповідає, що в особливих випадках степовики клялися цією золотою чашею і проливали з неї кумис на землю (саме так чинив Токтай-бек перед Джамухою). З черепа князя Святослава Завойовника печенізький хан Куря виготовив саме таку чашу – "габалу". Її зображення на триножнику карбував на своїх монетах князь Володимир Святославович. Чому? Бо чашу – "габалу", "славу", згідно з літописом, "перейняв" у печенізького богатиря у поєдинку Ян–Кирило Усьмович Кожум'яка. На місці поєдинку, за переказом, засновано місто Переяслав.

Також буддисти-печеніги, як на нас, занесли на Русь такий таємничий, засвідчений у "Слові о полку Ігоревім", термін "карна", що походить із санскритського "каруна" – "активне співстраждання", що, поряд із мудрістю, є одним зі стовпів віровчення махаяни – "великої колісниці" буддизму, а також одним з чотирьох божественних станів, що досягаються через відмову від особистих становлень; можливо, що для слов'ян з їхньою надзвичайною дієвістю та любов'ю до життя буддійське поняття "потала" стала синонімом загибелі "руського духу"). Вже й не дивно, що імена апостола буддизму у тюрків монаха Хуй Ліна та священників-бахси стало презирливим ("хуй", "біси") для русичів, а уявлення про прихований рай Авалокітешвари ("Град Великий Кітеж") невідоме на території півдня Русі і лише, вірогідно, з'явилося в Північно-Східній Русі за умов переходу частини тюрків-буддистів у християнство.

Шостий панчен лама Лобсан Балдан Еше (в ХVІІ ст.) писав: "Відпливаючи на кораблі від згрупування Рамешварі (південь Індостану) у південному напрямку, рухаємося до двіпи (острову) Сінгала (Цейлон), потім прибуваємо у землю Сінгала. Звідти корабельним шляхом у південному напрямку досягаємо гори Потали"lx. Морко Поло у своїй оповіді згадує, що на острові Цейлон християни і мусульмани шанували гору Адама, де, начебто, є і сам гріб Адама (уявляння це, начебто, походить від єгипетських коптів), а сингали називають цю гору Саманала і шанують як місце поховання "Согомоні Буркана", історія життя якого, розказана Марко Поло, тотожна переказові про Будду. Півстоліття пізніше арабський мандрівник Ібн Баттута згадує про гору як місце, де є відбиток гігантської ступні "Адама, батька нашого".

„Психонавтичну" подорож на острів Потала буддиста-упасіки (мирянина) Шантівармана описує в ХVІІІ ст. Таранатхаlxi.

Про таємниче царство „віри індійської" розповідає у „Хоженії за три моря" тверський купець Афанасій Нікітін (1476-1782 рр.). Називається воно Шабат і має тісні контакти із персами, Хорасаном, у ній наявна іудейська колонія, від Цейлону розташоване на відстані місячного шляху, а від Пегу (Мартабанська затока Андаманського моря) — двадцяти днів шляху. Н. Листопадов на основі аналізу даних ототожнив Шабат із могутнім буддійським королівством Аракан (Ракхапура) на південному заході Бірми (Аргіра у Птолемея). Саме тут зберігалася одна з двох прижиттєвих статуй Будди („Маха Муні"), яку спорудили на знак відвідин царства самим Просвітленим у супроводі 500 монахів на запрошення правителя Сандатурія-Повелителя місяця і сонця (викрадена бірманцями в 1784 р.). Цікаво, що крім буддиських титулів, цар Аракану мав і мусульманський „Каліма-шах", а державною мовою була перська. Кордоном між Араканом і Бенгалією була ріка Нааф, яка, на думку гебраїста І. Маркона, тотожна ріці Шамбатіон, де жили „нащадки Мойсея" і яка, згідно з листом середньовічного автора Іллі Пісаро, знаходиться в Індії (наприклад, існує уявлення. За яким бірманські народності каренів та мізо/чінів є нащадками одного зі зниклих колін Ізраїлевих. Що навіть тепер дозволяє їм приймати іудаїзм та емігрувати в Ізраїль). Останнє співставляється з буддиським уявленням про те, що з-під світової гори Меру витікає ріка, в якій замість води тече сок плодів дерева, що росте довкола гори і називається Джамба („Яблунева"), а вся земля людей („острів-континент"), яку вона омиває, — Джамбудвіпа. Самі ж араканці стверджують, що походять від племені ракшасів, що мешкали біля південного підніжжя гори Меру, а в колискових піснях для принцес король Аракану буквально називається володарем острова Джамбу (по-бірманськи — Зебу). Цікаво, що аналогічно називалося й інше буддійське царство в дійсно острівній Індонезії, яке араби називали Забедж, індуси — Сабодж, китайці — Сань-фо-цзиlxii.

Loading...

 
 

Цікаве