WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Цей же титул, за тібетськими хроніками, у 841 р. носили правителі "окраїнної області замерзлої крижаної країни, усмиренної буддою Авалокітешварою"xxxii.

Восьмий цар Манджугошакірті (санскр. "Прославлений (як) Манджугоша (бодхісатва мудрості)") дозволив посвячення в Калачакру всіх жителів Шамбали. Починаючи з нього, царі Шамбали отримують титул "Куліка раджа" ("Цар общини"; тібет. "Рігден" — "Володар роду (общини)" і кожен править по 100 років:Манджугоша (або Пратітакаїка, Grags-pa ring-ldan ring, 277-177), Пундаріка (Padma-dkar, 177-77), Бхадра (Bzang-po, 77 до н.е.-23 р. н.е.), Віджетрі (Rnam-rgyal, 23-123), Сумітра (Bshes-pa-gyen Bzang-po, 123-223), Ратнамудра (Rin-chen phyang, 223-323), Вішнугупта (Khyab-'jug Spas-pa, 323-423), Сур'якірті (Nyi-ma Grags, 423-523) і Парібхадра (Shin-tu bzang, 523-623). Після останнього став "куліка-раджею" Самудравіджая (Rgya-"mtsho rnam-rgyal; 624 р. н.е.; правив 182 роки, до 806 р.), за часу якого виник ісламxxxiii.

Його наступником був Дурджай (Джалга; Rgyal-dka правив 221 рік, 806-1027 рр.). Начебто певний час Самудравіджая та Дурджай були співправителями. Після 12-го царя Сур'ї (Nyi-ma, 1027-1127) трон займали Вішварупа (Sna-tsogs-gzungs, 1127 р.), Чандрапрабха (ІІ) (Zla-Ba'i 'Od, 1227 р.), Ананта (Mth'a-Yas, 1327 р.), Бхуміпала (Sa-skyyong, 1427 р.), Шріпала (Dpal-skyong, 1527 р.), Сімхавікарма (Seng-ge Rnam-rar gnon, 1627 р.); за іншими даними – Сімха, а Вікрама-Сімха став царем у 1727 р.xxxiv, Махабала (Stobs-po-che, 1827 р.), Аніруддха (1927 р.), Нарасімха (2027 р.), Махешвара (2127 р.), Анандавіджая (2227 р.), Прасіддха (2327 р.), Махачакрін (Макрічихен; Рудрачакрін 2427 р.)xxxv.

Саме автор "Пагсан-джонсан" ("Історії та хронології Тібета") Сумба-кханбо наводить дати правління царів Шамбхали з 277 р. до н.е. до 1027 р. н.е. (коли царем став Сур'я – "Сонце") та імена всіх 25 царів xxxvi . Після 25-го царя "левячий трон" займе Махачакрін – "Грізний благородний" (варіант імені – Рудрачакрін), якого шануватимуть Індра та інші боги. Його майбутня місія – викорінення мусульманського вчення в світі, створене демонічним асурою Бішлімлі (від араб. "бісмалла" – звична ісламська формула "В ім'я Аллаха!"; іслам тібетці називають "ла-ло"). Саме в цього спасителя переродиться, начебто, панчен-лама Балдан-Еші.

Цей грядучий месія Майтрейя живий і перебуває, начебто, на четвертому небі "сфери пристрастей", що називається Тушіта ("Задоволення") в очікуванні належного моменту для свого майбутнього народження. Іконографічно він зображається сидячим на лотосовому троні, але на відміну від решти медитуючих будд, одна з його ніг вже спущена на землю, він вже готовий зійти з трону і прийти на допомогу усьому сущому. А отже, до Майтрейї можна звертатися з молитвою в надії на допомогу. Він повний співстраждання як майбутній будда і володіє надприродною силою божества, тому може допомагайти і негайно. Тому він одночасно є й божеством щастяxxxvii. Буддисти школи гелугпа ("жовтошапочників") відзначають всередині найурочистіше свято — Майдарі-хурал, свято Майтрейї. Його позолочену статую виносять з храму, розміщують на колісниці і розпочинається урочиста хода, символізуюча сходження на землю Будди Майтрейї, який благословляє весь світ. В японському езотеризмі престолом грядучого Майтрейї вважається гора Коясан, де поряд з Грядучим Буддою живуть всі праведники, оскільки вона — "Чиста земля Таємничої Величі" ("Міцугон-дзьо-до"). Тому паломництво вищої японської аристократії на гору Коясан є обов'язковим і сприятливим є поховання біля її підніжжяxxxviii.

Алтайська міфологія зберегла переказ про походження і долю "царя світу" Майтрейї. Небесний бог-творець Ульгень (тувинський Курбустан-аакай) створив з очерету і глини сімох мужчин, але восьмого створив на горі Алтин-ту і, вдихнувши у нього життя, дав йому владу над всім людським світом. Цей цар-чоловік створив жінку з очерету та землі, за аналогією до того, як це робив бог-творець, і після цього до нього надійшла собака-посланець Ульгеня з листом у зубах, в якому цар-чоловік прочитав: "Буде ім'я твоє Майдере, всім ти управляй" (від монгол. Мойдар "Майтрейя"). Доки Майдере ходив до Ульгеня запитати як оживити жінку, злий Ерлік-хан (від дв.-уйгур. "могутний володар", епітет буддиського бога потойбіччя Ями; тібет. "Чойджал" – "цар закону", зображається з темно-синім тілом) вдихнув їй душу. Чоловіки відмовилися взяти цю жінку за дружину і знову довелося втрутитися Ульгеню. З ребер одного з чоловіків він створив жінку і назвав його Таргин-нама і він став першим монахом-ламою (лама//нама), а інші стали писарями та помічниками (серед них — Шіги-міне, тобто Шакьямуні). Як цар світу Мейдере видав указ Ерлікові піти з одушевленою ним жінкою у вигнання "в землю, що перебуває між двома морями, де не світять сонце і Місяць". Проте незабаром Ерлік повернувся з вигнання, щоб красти людські душі. Він додав до плодів свої плоди, сказавши: "Хто буде мої ягоди їсти, той мене буде їсти, і я буду в нього входити". Викривши підступ Ерліка, Мейдере виганяє злочинця та перетворених ним людей, а також проганяє зрадника Таргин-нама з його жінкою в іншу землю, "жарку, де нема ні дерев, ні каменів, ні тіні". У своїх володіннях Ерлік-хан, який їздить на чорному бикові, з тризубцем у лівій руці, облаштував небо, землю, але його народ не міг продовжувати свій рід. Ерлік випрошує в Ульгеня дозвіл і за допомогою ковадла і молота починає створювати злих духів (кормес, від монгол. "хормуст" < іран. Ахура-Мазда; у тюрок і тунгусо-манчж. "Хормузд" означає зле, а у монголів — добре божествоxxxix). Між творіннями-богатирями Ерліка і Ульгеня почалася неперервна боротьба. Зрештою, від світу, який зануриться у гріхи, відвернеться небесний Ульгень, до неба здійметься Ерлік зі своїм богатирем Карашом, який під землею (!) "стоїть найближче до людей", і Караш, і господар пекла Керей-хан заволодіють людським світом. На Керей-хана з неба нападе богатир Мангдишіре (бодхісатва Манджушрі), але буде вбитий самим Ерлік-ханом. Та ж сама доля очікує і Майдере (Майтрейю): "кров Майдере, бризкнувши, окропить всю землю, хоча він і невеликий станом, і одразу ж з тіла і крові його спалахне полум'я, яке обійме всю землю і зійде на землю". Тоді небесний Ульгень зійде сам на землю, з його вуст вийде полум'я, в якому згорить Ерлік та його свита, вони будуть прокляті і скинуті у вогненні прірви пеклаxl. Окрім того, вважається, що у теперішньому людському світі істинною є віра Чанарзака (від тібет. Ченрезіг), тобто бодхісатви Авалокітешвари, в той час як прихованою і грядучою є релігія жовтотілого Майдере (Майтрейї). Сам Майдере — автор заповітної книги (бічік) про походження світу, яку він як одкровення вручає богатиреві Тюрюн-Музикай, який народився від діви Ерьке-шудюн (монгол. Дара-еке "богиня Тара"), щоб перемогти демонічне восьмиоке чудовисько-бурхана Андалма-Мууса (Андулма, Нандулма, Гал-Дулма, від імені тібетського царя Ландарми, бонця і гонителя буддизму в ІХ ст.)xli. В епосі "Алтай-Бучай" розповідається, що птаха Кан-Кереде (Гаруда) посилає героя на пошуки заповітної книги — буддиської сутри "Алтан Герал" ("Золоте сяйво"; інші фольклорні сюжети знають "Ойрат-книгу", книги "Судур", тобто сутру, "Самара", від "самира"-"напис, руна, письмо"). Зокрема, саме з золотої книги небесні три Юч-Курбустани довідуються, що Ерлік-хана може перемогти тільки наймолодший з них — Отчі (монгол. Оточі). У сенсі того, що, за деякими легендами, Юч Курбустан-кудай "Три Курбустани-божества" (у тувинців — Юч-Кайраканніг, де "кайракан" < монгол. "хайрхан"-"дорогий", їхні окремі імена — Кезер, Чінгіс і Амурсан. а узагальнено — "телекей/делекей" – "всесвіт") створили світ, повернулися на найвище небо і передали владу над світом Ульгеню та його дев'ятьом синам Тогус-бурханам, то убивця Ерлік-хана (Айбистана) Ульгень ототожнюється з небесним і молодшим з трьох Курбустанів — Отчіxlii.

За іншими версіями спасителем Майтрейєю відродиться Гесер-хан як вождь Північної Шамбали.

Буддисти ототожнюють прихід Майтрейї зі спасительною аватарою Калкі, сина Вішнуяши, описаною в індуїстській "Вішну-пурані", який встановить у кінці Калі-юги владу Девапі та Мару, що відновлять Варну та Дхарму-Ашрам, внаслідок чого настане Сатья-юга (Кріта-юга) – Білий вікxliii. Калкі є учнем Парашурами ("Рами з Сокирою"), аватари Вішну, який винищив майже всю касту воїнів-кшатріїв за те, що вони узурпували функцію жерців-брахманів. Від бога Шіви Калкі отримує білого коня, всезнаючого попугая та сяючий меч. Йдучи за птахом, Калкі знайде собі жону Падму ("Лотос"), Падмаваті, царську доньку, яка не змогла досі вийти заміж, бо всі, хто домагалися її руки, перетворювалися на жінок. Потім Калкі перейде море, не замочивши ніг, бо воно магічно закаменіє. Благословенний мудрецями Мару і Дева, які пережили всі епохи-"юги" завдяки своєму подвижництву, він вступає в битву з силами богині "темного віку" Калі, очоленими демонічними Кокою і Вікокою, які постійно будуть оживати, ледь доторкнувшись землі.

Loading...

 
 

Цікаве