WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Проте християнська ортодоксальна традиція дає, звісно, інше бачення практики "шамбалістів": "Саме в Тібеті, у "Шамбалі" буддизм був сприйнятий у своєму тантричному різновиді як практика ритуального контакту із силами темряви. Цей стрімкий поворот до тантризму, у бік чародійства, всіляких забобонів та затуманеного символізму помітний у північному буддизмі (Махаяні, — О.Г.) з VІІ століття. Відтепер вважається, що "замість довгого ланцюга перероджень людина може досягнути нірвани через одне коротке таємне заклинання – дарані. Так вироджувався буддизм із філософської системи у звичайне чародійство"(Токарев С.А. Религия в истории народов мира.—М., 1964, с. 452.)" xxii.

З Індії у Тібет вчення про Калачакру (тібет. "Дуйнхор"; свято "Дуйн-хор" буддисти школи гелугпа відзначають в травні) було принесене вченим монахом–пандітом Соманатхою, учнем якого був Бро-лоцзава ('Brolotsaba, ІХ ст.), наступником традиції якого був тібетський історик та автор коментарів до вчення Калачакри Будон-Рінчендуб (1290-1364). Також учень буддиського реформатора Цзонхави/Цзонкапи (Tsong-kha-pa, 1357-1419) був інший відомий коментатор Калачакри — Кхайдуб-Гелег-Балсанг (Mkhas-grub dge-legs dpal-bzang, 1385 -1438), автор багатотомного коментаря до Калачакри ('Grel-chen) і, як правило, всі подальші коментарі базуються на цій традиції.Історію поширення Калачакри до XV ст. розповідають "Блакитні Аннали" ("Дубтер-онбо", Deb-ther sngon-po, 1478), автором яких є Гой-лоцзава Шоннубал ('Gos-lotsaba gshos-nu dpal, 1392-1481). Про поширення ідей Калачакри в самому царстві Шамбхала розповідає Падма-Карпо ('Brug-padma Dkar-po) в праці "Chos-'Byung Bstan-Pa'i Padma Rgyas-Pa'i Nyin-Byed", уривки з якої перевів відомий угорський дослідник Ш. Чьома де Кьорьоші. А Klong-rdol bla-ma ngag-dbang blo-bzang (народ в 1719 р.) дає короткий опис царства Шамбали і поширення доктрини Калачакри.

Тібетологи вважають Калачакру однією зі складних систем буддійської тантри, що належить до класу Аннутара-йоги (тіб. RNAL-'BYOR BLA-MED RGYUD), найвищого типу йоги. Вважається, що практикуючий її досягає вищого рівня свідомості – "бодхі" і стає буддою в найкоротший період часу — вже в цьому житті. Калачакра-тантра поділяється на "зовнішню" ("екзотеричну"), "внутрішню" ("езотеричну") та "альтернативну". Тібетський вчений Геше Джампа Тінлей пояснює, що у "зовнішній" Калачакрі міститься ретельне пояснення зовнішнього світу, бо він тісно пов΄язаний зі світом внутрішнім. Начебто, вона описує колообіг галактик, рух планет, астрологію тощо. У "внутрішній" міститься знання про внутрішній світ – "канали", "енергії" і т.ін. для використання в духовній практиці. Але основне положення Калачакри міститься у її "альтернативній" версії, котра є головною основою стосовно до "зовнішньої" та "внутрішньої". Описи ж країни Шамбали, її історія і пророцтва про грядучу Шамбалінську війну – стосуються виключно "зовнішньої" Калачакри-тантриxxiii.

В російській науці класичною працею стосовно містицизму Калачакри є праця Ю.М. Реріха "До вивчення Калачакри", що доступна в багатьох перевиданнях та мережі Інтернет. Зокрема в ній зазначається, що існують і скорочені версії та коментарі вчення — Калачакрамулатантри, авторство яких приписується різним царям Шамбхали (наприклад, у ламаїстському зведенні буддиської доктрини "Канджур" такий шамбхалійський "короткий курс" Калачакри має заголовок "Бхагаван-Ваджрапанігухьябхідешатантрараджа"xxiv.

Однією з важливих церемоній тібетського буддизму є "Посвячення Калачакри". Її завжди проводить сам далай-лама. Ритуал складений в ХVІІІ ст. Далай-ламою VІІ (за версією ХV ст.). Спочатку здійснюється очищення місця, де буде створюватися мандала Калачакри, потім – медитаційні танці на цьому місці та підношення, саме Посвячення – коли двадцять монахів будують мандалу (розміром два на два метри) з тонкого кольорового піску та ритуал зруйнування мандали. Також відбувається восьмого числа третього місячного місяця "Дуйнхор-цам" – Цам їдама Калачакри – у вигляді ритуальних танців тібетських ламxxv.

Їдам Калачакри зображаєься наступним чином: тіло його – синього кольору, він має чотири обличчя (біле, червоне, синє і жовте), три пари плечей, з кожного плеча виходять дві руки, що закінчуються чотирма долонями (всього – 24 руки). Його біла ліва нога – зігнута і наступає на Ішвару. Його права червона нога – витягнена і наступає на червоного Камадеву. Його довге волосся зав'язане у вузол на маківці, прикрашеній коштовністю, що виконує бажання, та півмісяцем. На ньому ваджарні ("алмазні") прикраси та тигрова шкура (!) довкола талії. Великі пальці його рук – жовтого кольору, вказівні – білого, середні – червоного, мізинці – зеленого. Голову прикрашає Ваджрасаттва, що знаходиться між язиків полум'я п'яти кольорів. Оголена партнерка, прикрашена п'ятьма символічними прикрасами та обнімаюча їдама, Вішваміта – жовтого кольору. У неї 4 обличчя і 8 рук, з трьома очима на кожному обличчі. У неї права нога зігнута, а ліва випрямлена, що символізує її союз із Калачакроюxxvi.

Калачакра — це також хронологічно–календарне "колесо часу" у його циклічному сприйнятті, воно пов'язується з буддиським вченням через ідею безкінечності часу, безкінечного ланцюга перероджень, замкнутого "колеса буття" з його шістьма світами. Вона охоплює собою малі 12-річні цикли, об'єднані у більші часові одиниці – 60-річні цикли. Калачакра як календарна система була введена у Тібеті в 1027 р. самим пандітом Соманатхою і вважається запозиченою у китайців, де його запровадження приписують Цінь Ші-хуанді в 2697 р. до н.е. (Японія запровадила його в 604 р.н.е., в Монголії – в ХІІІ ст.). В Індії проповідь Калачакри була розпочата тільки в Х ст. Цілупою (або Пітопою, Махакалачакрападою), котрий попав чарівним чином у Шамбхалу і там був посвячений. Повернувшись, він виклав це вчення вмахасіддхові (великому йогові) Наропа (935 – 1040), який став засновником в Індії монастиря Ламаюру білої богині Аптші секти дрікунг-кагью. За бонською хронологією в Індії трактати "Калачакри" були перекладені в 994 р. (967 р.н.е.).

Деякі дослідники співставляють калачакру з індуїстською астрономо-астрологічною доктриною Калавада та її іранською формою — зерваністською доктриною. "Кала" — "вищий принцип; відпочатково суще", як зазначає Ю. Реріх, а також система часових періодів у Калаваді перегукуються з одним із викладів Калачакри, її Аді-Буддою — вищим космічним принципом або відпочатковим Буддою та з її системою часових періодівxxvii. Традиція Кали (не плутати з Калі!) — "Кала-бхарата" виявляє паралель праслов'янському "Коловрат" (інд. Калавада ~ укр. Коловід, а семантично: *kala > *čelo "верх, чоло(-вік)").

Узагальнено, Калачакра, Шамбхала і мандала — образи спонтанного суспільства, яке "... спиралося б на вільну, радісну приналежність кожного його члена як частки до того самого універсального тіла"xxviii, "... у відношенні до якого ми формуємо уявлення не як люди або емпіричні суб'єкти, а як такі, що освітлюються єдиним світлом і беруть участь у єдиному, не руйнуючи його єдності"xxix.

Основний трактат цього вчення входить у перший том розділу "Томда" в книзі "Ганджун" ("Ганчжур", одного з розділів тібетського канону буддійської літератури, кодифікованого у ХІV ст. тібетським вченим Будоном, 1230 – 1304 рр.). Начебто, вчення "Калачакримулатантри" пояснив цареві Сучандрі (Давасамбі) сам Будда Шакьямуні біля ступи Дханьятаката на півдні Арьяварти у 878 р. до н.е. (рік Води-Вівці; за тібетським варіантом Будда жив у 915 – 835 рр. до н.е., в той час як за індійскою традицією – в 623 – 549 рр. до н.е.; за європейськими вченими – 564/3 – 484/3 рр. до н.е.; щоправда, індійський проповідник буддизму Атіша, який жив у 982 – 1054 рр., провів у 1051 р. хронологічні підрахунки, за якими Будда Шакьямуні народився в рік землі-корови – в 2216 р. до н.е., а нірвани досяг в рік землі-дракона – в 2137 р. до н.е.). Повернувшись у Шамбхалу, цар записав почуте з вуст Будди і написав до нього коментарі з шістдесяти тисяч віршів. Через декілька століть цар Шамбхали Бадмагарв написав сутру "Цаме свігю" (dri med'od), а в Х ст. пандіт Цілупа/Зулуба (tzi lu pa) відвідав Шамбхалу і там вивчив напам'ять ці тексти та поширив їх у Індії. Цікаво, що ці твори містять у собі т.зв. "зурхайське" (rtzis) літочислення, яке ввів у 806 р. 11-й цар Шамбхали Рігден Джалга (rgyal dk'a, Дурджайя): для отримання року "ери Джалга (Калачакри)" слід від року хіджри Мухаммеда (якого тібетці називають "медовий розум") відняти цифру 182 xxx.Тобто до 624 р. хіджри добавлявся 403 р. ери Калачакри, в результаті отримувався 1027 р. (вогню-зайця) за шестидесятирічном циклом "рабджун", коли 12-м царем Шамбхали став Сур'я (Nyi ma)xxxi.

Згідно з легендою, сім царів Шамбали передавали тантру Калачакру від батька до сина (помер Сучандра, у 879 р. до н.е., а наступного року царем став Індра) кожен правив по 100 років, від 877 до 277 рр. до н.е.) і стали відомі як сім Дхарма раджа (санскр. "Царі вчення"): Сучандра (Zlabzang, 977-877), Індра(Lha-Dbang, 877-777), Теджасвi (Gzi-grjin-can, 777-677), Чандрадатта(Zla-Bas byin, 677-577), Девішварі (Lha-Dbang-phying, 577-477), Вішварупа (Sna-Tshogs gzugs, 477-377) та Індрата (Lha-Dbang-ldan, 377-277).

Loading...

 
 

Цікаве