WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Шамбхала у ведично-буддійській традиції - Реферат

Реферат на тему:

Шамбхала у ведично-буддійській традиції

Про існування царства Шамбхали (санскр. "Дійсно щаслива", тібет. Деджунг, bde 'byung "джерело щастя") індусам повідомила ще "Бхагавата Пурана" та санскритська енциклопедія "Вахаспатья". Шамбхала називається також "Країна дев'яносто шести", тобто за кількістю міст, що оточують її столицю Калапу (санскр. "Складена з частин"). За даними індуських джерел, ця країна знаходиться десь на схилах Гімалаїв, біля Бхутану (Бутану, де її називають "Ксембала" ) та Тібету або в окрузі Нгарі Західного Тібету. Біля неї у Західному Тібеті землі Арівархи розташована священна гора Кайласа.

Багато буддиських текстів містять ретельні, але не чіткі, описи досягнення Шамбали (Шамбхали). Чи слід їх приймати буквально, чи метафорично — думки розходяться. Наявні тексти, в котрих дається детальний опис самого царства. Наприклад, згідно з "Великим коментарем до Калачакри" буддиста Міфама (ХІХ ст.) царство Шамбхали розташоване на північ від ріки Сіта та розділене вісьмома гірськими пасмами. Столиця правителя Калапа (санскр. "складена з частин"; у "Матсья-пурані" наявний варіант назви — Катапа), начебто, розташована у формі великого кола на вершині гори Кайласи, що знаходиться в центрі країни. На південь простягається сад Малайя, а в цетрі – храм Калачакриi.

Тібетський монах Манлугпа (ХІІІ ст.) написав перший путівник у Шамбалу, вибравши точкою відліку свій дім, від якого слід рухатися по напрямку в Ладак(х)у, потім у країну Хор, потім повернути у країну Согпо (Монголію) і приблизно років через два можна досягти Шамбалиii.

Проте якщо в іранських (таджики) варіантах переказів правителем Чамбулі Мастон був богатир Кер-оглу, то в тібетських легендах вищезгаданий цар–воїн Гесер (ХІ ст.) із Лінги (провінція Кхам на сході Тібету) лише керувався духовним наставництвом містичної, перебуваючої у "тонкому світі", на "небесах", Шамбали, і навіть не здійснював туди подорож – його зв'язок із царством був духовнимiii.

У ваджраяні буддизму (не плутати з ваджраяною індуїзму!) першим правителем Шамбали вважається Чандрабхадра або Сучандра ("Добрий Місяць"; тібет. Давасамба або Дава Самбо, кит. Сюй-Чженьцзюнь) з північного Кашміру, яким мати завагітніла неприродним чином від перлини, що впала їй за пазуху із дзьоба золотого фенікса (пор. із зачаттям українського героя Котигорошка, давньо-індійського Кітта-Хари.).

У китайському варіанті Сюй-Чженьцзюнь, володар країни Дежюнг (Шамбхали; також можна тут згадати легендарну країну — "святилище Безсмертних" даосів Тебу, загублену десь між Тхуанем і Тібетом, де пасма сніжних вершин приховують вузькі долини, пересічені стрімкими потоками і водопадами), у віці 136 років разом зі своїми домашніми, півнями та собаками із Західної гори вознісся на небо. Він залишив нащадкам 130 віршів, що досі використовуються для ворожіння.

В даоській антології "Юнь цзі ці цянь" розповідається, що "щасливі землі" розташовані між "славними горами" і що верховний правитель небес (шан ді) послав туди досконалих людей ("чжень жень"), безсмертних, для повного набуття Дао та для допомоги "земним безсмертним" ("ді сянь") підготуватися до вищої форми безсмертя — вознесіння на небо. Таких земель нараховується 72 і до кожної приписаний певний "безсмертний"iv. Окрім того, вважається, що даосизм буквально був привнесений із Індії з її уявленням про праведну країну у Гімалаях. Про генетичну тотожність даосизму та індуїзму свідчить наступний підбір фактів:

1. Брахман — єдина вища реальність. Світ не реальний, бо мінливий, не стійкий і не вічний.

За даосизмом, всесвіт перебуває у постійному русі та циклічній зміні: „Дао — глибока (основа) всіх речей" („Дао де цзін", 62).

2. Брахман, на противагу феноменальному світові, незмінний.

„Змінюючись разом з часом, Дао зберігає (в той же час) свою постійність. Йдучи за (постійно мінливими) речами, воно саме незмінне" („Гуань-цзи", 37); „Ось річ, у хаосі постаюча, перше неба і землі народилася! О беззвучна! О позбавлена форми! Самотньо стоїть вона і не змінюється. Скрізь діє і не має перепон. Її можна вважати матір'ю Піднебесної" („Дао де цзін", 25).

3. Брахман вічний.

„Дао вічне і безіменне" („Дао де цзін", 32); „(Воно) існує (вічно) як-от нитка, що не закінчується, і його дія невичерпна" („Дао де цзін", 6).

4. Увесь світ — лишень еманація Брахмана. Тобто, Він — першопричина.

„Дао народжує одне, одне породжує два, два породжують три, а три породжують всі речі" („Дао де цзін", 42); „Дао — це те, посередництвом чого створюється тьма речей" („Хань-Фей-цзи", 20); „Дао — основа всіх речей" („Гуань-цзи", 30,1).

5. У Брахмані все виникає, існує і зникає.

„Дао незмінно є всеохоплюючим ..."; „Воно — те, посередництвом чого речі речі народжуються і вдосконалюються" („Гуань-цзи", 49).

6. Брахман не доступний словесному описові.

„Дао, котре може бути виражене словами, не є постійне Дао" („Дао де цзін", 1); „Про Дао розповісти не можливо" („Чжуан-цзи"); „Дао — це те, що не можна виразити словами, воно недоступне нашим очам і вухам" („Гуань-цзи", 49).

Також китайці епох Тан (Тао Юань-мін Цянь, Ван Вей, Лю Юй-сі, Хань Юй, Ші Цзянь-у, Цао Тан, Чжан Цзе) та Сун (Су Ші, Ван Ань-ші, Чен Да-чан, Ван Ші-пен, Фан Хуй) знають чудову країну "Персикове джерело" (куди потрапив рибалка Хуан Дао-чжен; він вдосконалювався в горах у даоському вченні, потім виїхав невідомо куди на білому олені; в іншому варіанті його імя – Лю Лінь-чжи, друге ім΄я – Лю Цзи-цзі, праведник з Наньяну в 310 р.н.е., що мандрував у горах Хеншань), яку пізніше ототожнювали з даоським храмом Таохуагуань в Дінчжоуv. Згадує таку ж країну і Лао-цзиvi

Начебто, саме в ній врятувалися древні від безчинств імператора Цінь Ші-хуанді. Їх керівниками були Си Хао – "Чотири Сивих", котрі заховалися на горі Шаншань біля Лояна в провінції Хенань. Також у "Ле-цзи" Чжан Чжана описується міфічна країна на далекій півночі: "... Коли Юй розмежував води і землю, він заблукав і забрів у країну на північному березі північного моря невідомо на скільки тисяч десятків лі віддалену від Цічжоу – серединної області. Країна називається Чжунбей – далека північ, і не видно їй ні кінця, ні краю ... І на всі чотири сторони це рівнина, оточена гоами. А в середині тої країни стоїть гора Хулін, що по вигляду своєму нагадує "даньчжуй" – "глек для вина". На вершині її круглий отвір і називається він – Печера б΄ючої води. Звідто бере початок ручай, що називається Священним джерелом. Він пахучіший, ніж орхідея, і солодший густого вина. Він поділяється на чотири потоки,що збігають з гори і розтікаються скрізь, по країні. Там лагідна природа і нема хвороб, а люди невередливі та поступливі, не сваряться і не вступають у бійку. Вони м΄якосердні та ніжної тілобудови, не зазнайкуваті, не заздрісні, старі і малі завжди разом. Нема у них володаря та чиновників, чоловіки не відокремлюють себе від жінок, нема там ні сватівства, ні весільних подарунків. Живуть вони біля води, не орють і не сіють. Там тепле повітря, і вони не тчуть і не носять одяг. Доживши до ста років, вони помирають, у них нема ранньої смерті і не буває хвороб. І народу там стає все більше, і вже нема йому числа. Там веселощі та радість, там не буває ні дряхлості, ні старості, ні печалей, ні горювань. Там у звичаю любов до звуків пісень, люди ходять, взявшись за руки, і співають один за одним, і цілими днями не стихають їх голоси. Коли вони зголодніють або змучаться, тоді п΄ють зі Священного джерела і тоді сили і прагнення їх приходять до узгодження та спокою. Якщо вип΄ють надто багато, то хмеліють і протрезвляються лише через десять днів. Вони купаються у Священному джерелі, і шкіра їх стає гладкою та блискучою, а приємний запах зберігається десять днів. Чжоуський Му-ван, будучи на півночі, проїжджав через цю країну і затримався в ній на три роки. А повернувшись у Чжоуський дім, він так затужив за цією країною, що зовсім втратив себе. Він не пив вина, не їв м'яса, не кликав наложниць, і тільки через декілька місяців повернувся до попереднього стану"vii

Образ Сюй-Чженьцзюня у китайців склався пізно — у ранньому середньовіччі (Х ст.), коли, як вважають, склалися уявлення і про таджицького Кер-оглу (Гургулі) та буддиського Сучандру.Китайці відносять його до групи Сянь ("Безсмертний") чи Тяньсянь ("Небесний безсмертний"), які, начебто, мешкають у святих глухих місцинах в горах (сам ієрогліф "сянь" складається з двох – "чоловік" і "гора", і згідно з тлумаченням давніх словників означав людину, що відійшла в гори) та серед озер. Особливість безсмертних – їх постійні перелітання на журавлях "хе" ("сяньхе"). Одночасно "безсмертні" називаються "дажень" – "велика людина" (пор. з шумерським титулом царя "лугаль" – "велика людина").

Сучандра вважається втіленням бодхісатви Ваджрапані ("рука (яка тримає) ваджру – булаву"), який у свою чергу є еманацією будди Акшобхьї ("Той, хто не обурюється"). Останній має власний рай Абхіраті ("Насолода"). Іконічно Сучандра зображався так: його права рука доторкається землі (пор. із вищезгаданими зображеннями Кшітігарбхи та Аполлона), а царство Шамбхала має форму лотоса (лотос у другій руці тримає той же таки Кшітігарбха).

Loading...

 
 

Цікаве