WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Географічна локалізація Шамбхали: Іран – Олмо чи селевкідська Сірія? - Реферат

Географічна локалізація Шамбхали: Іран – Олмо чи селевкідська Сірія? - Реферат

Археологічні дослідження Дрангіани дозволили встановити, що, наприклад, в долині між Бустом і Сеістаном тільки вздовж одного берега ріки було виявлено більше 40 великих і малих курганів, що приховували руїни стародавніх міст та поселеньxxxiv. Власне в Дрангіані (Сакастані; Сеістані) та південно-західному Афганістані, на думку І. Дьяконова, в Дашті Марго ("простір пасовиськ–лук"), у районі Сеістанських озер та впадаючих в них разом з Гільмендом рік, що тоді представляв собою родючий степ (особливо на сході Дрангіани та заході Арахозії, біля трьох дельт ріки Гільменд і на схід від неї), склалася Авеста. Внаслідок чого традиція Авести Заратустри – це щонайперше дрангіанська традиція, в той час як південніше, в Пенджабі (П'ятиріччі) склалася індійська традиція Рігведиxxxv.

Саме в Дрангіані І. Дьяконов локалізує давньо-іранське царство Кейянідів (грецизована форма авест. Кавай, середньоперс. Кейї; пехлеві kay < *kavya, авест. kavay), від останнього представника яких, Каві-Віштаспи, запроваджувача зороастрійства, виводила свій рід династія Сасанідів.

Вважається, що ще в часи Кіра Великого саки населяли Дрангіану і цар племені аріаспів Аморг допомагав персам у війні з дербіками, яких підтримували індійські царства. За це аріаспи отримали назву "благородних" – "евергетів"xxxvi.

Саме з індо-парфянським царем Арахозії, Гандхари та Сакастану Гондофаром християнська традиція пов'язує подорож апостола Фоми в Індіюxxxvii. В "Шахнаме" Сакастан (Сістан; Німруз) вважається вотчиною богатиря Сома, переможця дракона Сувараxxxviii (пор.: санскр. Suparnaputra) та завойовника демонічної країни Каргасаран. Від саків увійшли в загальноіранське надбання їхні перекази про героя Рустемаxxxix (сина греко-бактрійської принцеси з Кабулу Рудаби та Золя – Достона, сина витязя Сома, вихованого в гнізді чарівного птаха Сімурга), який на службі у Білого дева здійснює подвиги, аналогічно тому, як здійснює свої подвиги Геракл Каллінік ("Переможець"), якого іранці ототожнювали з Веретрагною (авест. "побиваючий захист" = ведич. Врітрахан – "Вбивця Врітри", епітет Індри), пов'язаним з Мітрою. На греко-бактрійських монетах Деметрія (ІІ ст. до н.е.; сучасна наука визначає двох правителів з цим іменем: Деметрія І, сина Евтидема, який завоював Арахозію та Парапомісади, і Деметрія ІІ, який захопив Індію) відбувся прямий синтез Геракла і Мітри. Вже в епоху Сасанідів був встановлений єдиний для всього Ірану звичай - священний вогонь Атахші-Вахрам – "вогонь Веретрагни ("побиваючого захист)". Розташовувався він на масивному п'єдесталі і його зображення карбувалося на монетах. Збережена традиція цього вогню ще парфянами як спадок з часів Ахеменідів, коли існували гробниці – святилища (грец. hierothesion; парф. "багін"; сер.-іран. "башн"), де здійснювалися культові церемонії в честь предків або родичів царя, самого царя або різних божеств (Ормазда – Зевса, Аполлона – Мітри, Геракла–Артагна; за даними Мегасфена, грецькому Гераклу відповідав індійський Крішна, а Діонісові – Шіва та буддиський Херука "в тигровій шкурі та завжди з пенісом у стані ерекції")xl. Аналогічними поховальними та релігійними пам'ятниками є лише буддійські ступи. Той факт, що сама грецька назва цих святилищ відома лише в елінізованому царстві Коммагена на південному сході Анатолії (буферному між Парфією та Селевкідами), свідчить про значне визнання цього ахеменідського культу гробниць–святилищ саме греко-македонським ("йона", "явана") населенням цього царства. Цікаво, що на святилища–гробниці з часів Ахеменідів, за наказом Камбіза, у якості жертви приносили вівцю, хліб та вино. Саме пірати сусідньої Кілікії, яких у 67 р. до н.е. розбив Помпей, познайомили римлян з культом тавроктонного Мітри (Plut. Pomp. XXIV), аналогічно як іудейський месіанізм принесли у Рим іудеї, захоплені тим же Помпеєм у 63 р. до н.е. На нашу думку, в Кілікію принесли уявлення про Мітру парфянські воїни, які після розгрому їх легатом Публієм Вентидієм Бассом були розселені в Кілікії (І ст. до н.е.)xli.

Проте в дійсності в нових політично–етнічних реаліях парфянськими Аршакідами було здійснено вражаючу підміну: всі особи, місцевості та події, що стосувалися Північно-Східного Ірану, отримали нове ототожнення на північному заході — в Північній Мідії (Атропатені): "...мідійські маги були більш грунтовними у своїй діяльності – вони розташували і всіх каві (представників легендарної династії Кейянідів, — О.Г.), і пророка на свою батьківщину і навіть ототожнили свою країну (Мідію, — О.Г.) з Аірйанем-Ваеджа, міфічною прабатьківщиною іранських народів"xlii, своєрідним "земним раєм", створеним богами. З цієї країни витікають дві ріки – на захід Араг (Ранха; ведична Раса) і на схід – Вех (Вангухі) ("Бундахішна", ХХ, 7,13). Авестійська Арйана Веджа (Арйан Ведж, Еран Веж, Aryān∂m Vaēĵah- "Арійський простір") тотожна ведичній Ар'яварті ("Країна аріїв"), яку брахмани потім співставили з Великою Північно-Індійською рівниною (від західного моря до східного і від Гімалаїв на півночі до гір Віндх'я і Сапура на півдні), аналогічно до того, як вищезгадані маги поставили знак рівності між Арйана Веджою та Мідією. Ріка Раса, поряд з Кубхою, Круму і Гоматі, у "Рігведі" (Х, 75,6) вважаються притоками Індуxliii

Шумерські епічні пісні, як вказує І. Дьяконов, повідомляють про високу цивілізацію Аратти "за сімома горами" на схід від Еламу — цивілізації, відмінної від протоіндської культури (Мелухха, Мелаха шумерських джерел). Вчений ототожнює Аратту із землями передгір'їв Копет-дага (Ахал-Етек, в історичній області Парфії) та оазисами Афганістануxliv (наприклад, ассірійці знали "гори золота" Arallu-Урал, а шумери словом Arali називали "межу світу на півночі", "потойбіччя"xlv). Я. Васільков та С. Нєвєльова вважають, що Аратта існувала чи то в районі Пенджабу і Сіндуxlvi, В. Саріаніді — в Бадахшані, бо основним товаром цієї країни був лазурит, де його добували і продавали в Урук.xlvii. С. Мамедова у своїй праці "Про походження шумерів" прийшла до висновку, що Аратта була розташована південніше Урмійського озера (в долині Мійяндоаб), тобто на території сучасного іранського Азербайджануxlviii і незалежно від неї з цим поглядом солідаризується Д. Рол, вбачаючи назву країни в пізнішій аккадській інтерпретації, перейнятій індоєвропейцями-маннеями (предками вірмен) — Урарту (Ур-Арату, Ар-Арат)xlix.

Проте дослідники проблеми Аратти не звернули достатньо уваги на відомі археологічній науці факти, а саме тотожність образів гліптики і сфрагістики Сіро-хетто-мітаннійського кола (Кархеміш, Нузі), Месопотамії, Східного Ірану (Шахдад-Гіссар ІІІ) та Бактрійсько-Маргіанського ареалу (зокрема, Гонур-І). Зокрема, серед інших фактів, мова йде про образи: 1) "гаруди-керуба" (часто зображався на лазуритних амулетах) — птахоголового антропоморфного крилатого божества, припадаючого на коліна та зі зброєю ("зміями-блискавками") за плечима (потім трансформувався у двоголового орла-"духа-генія", зокрема виступаючого у іранській традиції як образ демонічного Ажі Дахака; у шумерському епосі "Гільгамеш і Гора безсмертного" розповідається про те, що бог сонця Уту подарував героєві сім амулетів із зображенням змій, які "знають шлях в Аратту". Ці амулети слід встановити всередині Гори безсмертного) та 2) "володарки левів" — стоячої анфас жіночої фігури (іноді оголеної чи напівоголеної або в довгих до п'ят спідницях), головою у профіль, з руками, складеними на талії, а довкола неї стоять леви або козли. Їх принесли в Маргіану та Бактрію на початку ІІ тис. до н.е. племена, які були не завойовниками, а колонізаторами — вони прийшли сюди родинами, з домочадцями, дружинами, дітьми, з усім домашнім скарбом і релігійними уявленнями та традиціями. Власне В.І. Саріаніді вважає даних переселенців вихідцями з арійсько-хурритської держави Мітанні (від хетт. miti-, mitta- "червоний" > Мідія "Червона (країна)"; євр. naharaim, дв.-єгип. naharina)l.

Loading...

 
 

Цікаве