WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Географічна локалізація Шамбхали: Іран – Олмо чи селевкідська Сірія? - Реферат

Географічна локалізація Шамбхали: Іран – Олмо чи селевкідська Сірія? - Реферат

"... У давнину була країна Аньсі. Так вона називалася у китайських джерелах. Інша її назва – Парфія. Це найкрупніша держава, суперник Риму на сході. Деякі дослідники вважають, що китайська назва походить від імені засновника династії Арсака ... (Аршакидів) ... Але сам Арсак, виявляється, проголосив себе царем у місті Асаак ... власне місто Асаак з його основою "Ас" дало ім'я Аньсі з тією ж основою "Ас", "Анс" ... Вічний вогонь у місті Асааці згадується Ісидором Харакським ... Саме місто розташовувалося в області Астауена, що містить ту ж основу "Ас". По сусідству розташована інша область Парфії (її древнє ядро) – Парфієна з гробницями царів (обожнених предків). Місто , де знаходилися гробниці, так само назване. Це Парфавніса або Нісая ... Нісая – грецька назва... Стара Ніса і Нова Ніса – ці назви дожили до сьогодні. Городища розташовані під Ашхабадом. Саме слово "Ашхабад", або "Асхабад", означає "місто любові". Як виникла ця назва? Невідомо. Я допускаю, що корінь той же: "Ас". Пізніші зайшлі тюрки лише переосмислили його. Можливо, що "місто любові" за змістом відповідає призначенню гробниць і храмів Ніси і сусіднього Асаака: пошанування обожнених предків (любов до них), тобто поклоніння богам. І у еддичному циклі асси – і боги, і предки одночасно" xxiii. В середньовічному Ірані династію парфянських Аршакідів називали "ашканідами" ("ашканіан"), а від самого етноніму "парфяни" залишився іменник "пехлеван" — "богатир".

Тут слід додати, що компонент "аш-/ас" часто зустрічається у цьому регіоні: Астрабад, Ашназ в Ірані, Аш-Кара, Астара у Талиші, Аштарак у Вірменії, Ашкала на захід від Тбілісі тощоxxiv.

"... Милі чотири від Канпура, на скелястому правому березі Гангу, у темному і майже дрімучому лісі, є чудові руїни. Це залишки деяких величезних древніх міст, побудованих один на руїнах іншого... Джаджмоу стоїть на місці рідної сестри і суперниці своєї Асгарти - міста сонця. Асгарта, за словами древніх хронік в Пуранах, побудована синами сонця, два століття після взяття царем Рамою острова Ланки, тобто за 5 000 років до Р.Х. за літочисленням брамінів...Про древнє місто Асгарт і його сумний кінець "Пурани" розповідають наступну легенду. Судаса-ріші був священним главою духовенства "брахматмою", а його брат — Агасті — махан-кшатрієм (великим царем-воїном) Асгарти. За відсутності обох, царством керувала махарані (велика цариця), яка була колись "кумарікою" (Дівою Сонця) у храмі "Сур'я-Нарі" (Сонця-Природи). Її краса заполонила царя; і ось у момент її принесення себе в жертву на вівтарі вогню (тобто релігійного самоспалення), він, скориставшись древній звичаєм, який давав право царям рятувати індійських весталок від смерті, вимагає її собі за дружину. До нього вже раз явився інший претендент на її руку, цар Гімавата, але вона відмовилася від пропозиції, обираючи смерть у полум'яних обіймах чоловіка-бога, священного вогню. Поганьблений за-гімалайський цар поклявся помститися. Через багато років, коли Агастіцар був на війні в Ланці (Цейлоні), його переможений суперник ... зробив набіг на Асгарту. Цариця захищала своє місто із хоробрістю відчаю; але зрештою місто було взяте приступом. Тоді, зібравши всіх "дів Сур'ї" з храмів, жінок і дочок своїх підданих і власних дітей, всього 69 000 жінок ... цариця закрилася у величезних підземеллях храму Сур'ї-Нарі і, наказавши спорудити священні вогнища вздовж усього підземелля, згоріла на них разом з іншими жінками і всіма скарбами міста..."xxv.

А якщо ще додати гіпотезу про те, що ці топоніми пов'язані із семітським "аштар", богинею Іштар, біблійною Есфір, на честь котрої ставили кам'яні обеліски (пор. із кам'яними стовпами-гермами на честь бога Гермеса)xxvi та співставити з еддичним міфом про народження предка богів-асів з соляного стовпа, який облизала священна корова Аудумла (та семітським міфічним мотивом про перетворення жінки в соляний стовп біблійна жінка Лота), то отримаємо доволі цікаву концепцію...

В іудейській традиції нащадки Аса ("Цілителя") — це ессеї, які, за свідченнями Плінія, мешкали біля Мертвого моря per millia saeculorum — "тисячі років".

О. Блаватська, до свідчень якої, проте, слід ставитися обережно, виявляла у ессеїв арійські ("буддійські") ідеї та звичаї ("Викрита Ізіда", Кн. 1). Власне в секті ессеїв (яка протистояла фарисеям та садукеям), як вважається, й виникла течія назарян (ноцрім; св. Епіфаній називає їх "непогамовними" і "вегетаріанцями"), котра з часом переросла у християнство (вважається, що християни заявили про себе вперше в Антіохії завдяки проповідницькій діяльності апостола Павла, в той час як частина назореїв, названа "евінітами"-"бідними", не прийняла цю реформацію і залишилася вірною родичам Ісуса "деспонсинам" ("людям Господнім"), яких очолював в Ієрусалимі апостол Яків (т.зв. "наасени/нахашени"), а в Едессі — апостол Фома і які заперечували божественне походження Ісуса, доктрину яких, зрештою, проголошує патріарх Несторій і яку приймає вся перська церква як більш істинну, адже саме в середовищі персів мешкали з 65 р.н.е. назорейські емігранти-послідовники деспонсинів, а також єгипетська Коптська церква, яка відмовилася засудити Несторія). Тому деякі дослідники вбачають у християнстві (назорействі, "аль-насара") "арійське" вчення, а у його засновнику — "арійський стандарт" (за "побратимом" все тієї ж мадам Блаватської І. Каганцем), представників коліна Ізраїлевого (ессеїв/назореїв/галілеян) вважають за індо-європейців, в той час як коліно Іудине (іудеї) є семітами і "отруїло" істинне християнство. "... Ессеї заохочували зацікавлення медициною та цілительством і створювали трактати про терапевтичні властивості трав та каменів. Крім того, вони надавали велику увагу тому, що на сучасній мові зазвичай називають "езотеричними вченнями", такими, як астрологія, нумерологія і подібні дисципліни, з котрих сформувалася каббала.... Вони стверджували, що наближаються останні часи і прихід Мессії неминучий..."xxvii. Йосиф Флавій зауважує, що ессеї віддавали все "на Божу волю", визнають безсмертя душі, вищою ціллю вважали справедливість, але не відвідували спільний ієрусалимський Храм, а здійснювали богослужіння окремо (хоча й передавали йому пожертви), а в житті віддавалися виключно землеробській праці і майно у них спільнеxxviii.

За деякими версіями, нащадками ессеїв є іракські мандеї (гностики), які вважають праведним пророком Іоанна Хрестителя, а Ісуса — лишень лжепророком. Саме доктрині мандеї належить уявлення про благочинну західну землю, мешканці якої настільки чисті, що звичайні люди не можуть їх бачити, а місце їх замешкання "помічене зорею", яка називається Мерикаxxix. Цікаво, що ессеї, як писав Йосиф Флавій в "Іудейській війні", притримуються тих же вчень, що і греки, стверджуючи, що праведним душам призначено в майбутньому замешкати на заході за океаном, в країні, де нема ні дощу, ні снігу, ні спеки, але яка постійно овівається м'ягким диханням західного вітру, що постійно дме з океану.

Цікаво також, що в Нісі, розташованій десь за Персією, і котру археологи досі не можуть ідентифікувати, грецька міфологія вбачала місце народження бога Діоніса. Також в Ірані існувала східна область Сагартія (Asagarta), що входила до складу Дрангіани (Сакастану; теперішній Сеістан)xxx, а частина послідовників іранської релігії у Східному Туркестані тібетцями визначалася як "аші", тобто послідовники впровадженої Заратустрою віри в благу богиню Аші (від "аші", етимологічно "арті" – "винагорода за благочестя"; аналог грецької Тюхе, римської Фортуни), дочку Ахура-Мазди та Спента-Армаїті та сестру Даени, Мітри, Рашну і Сраоші ("Яшт", 17).

Парфянський цар Мітрідат І (171 – 138 рр. до н.е.) завоював Мідію, Персіду, Вавилон, відібравши у антіохійських володарів всі землі на схід від Євфрату і відрізавши бактрійських греків від сірійськихxxxi

При цьому Мітрідат проголосив себе "філелліном". Він же виділив спорідненим парфянам сакам південно-східний Іран – Дрангіану (від назви племені зрангів, z(a)ra(n)ka, з діалектним варіантом z замість d) з її озером Кансаойа (тепер – оз. Хамун), що біля ріки Хайтумант ("багатий мостами – бродами"; грец. Етімандр, тепер – Хільменд) біля гори Ушідарна (тепер – Лар-кух, біля якого було місто, що тепер під пагорбом Сурх-даг і назване археологами "Наді-Алі ІІ"). Дрангіана стала після цього називатися Сакастан (Сегестан, Сеістан, Сістан). Саме представник правлячої династії Сакастану Суренів був наділений повноваження коронувати на царство парфянських Аршакідівxxxii. Столицею Дрангіани та пізнішої династії Суренів була Фрада (Φράδα), локалізована в районі Наді-Алі біля озера Хамун та перейменована Александром Македонським на Александрію Профтасію – "Випереджаючу" і вона, починаючи з епохи Селевкідів, порівнювалася за величчю з Александрією Єгипетською та Селевкією на Тігріxxxiii

Loading...

 
 

Цікаве