WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Іранський маг Гістасп передрікав знищення Риму надісланим з неба великим царем Helios basileus, котрий отримає перемогу посередництвом вогню, після чого встановиться панування Сходу над Заходом (Justin., Apol., I, 20,1; I, 44,12; Lact., Inst. div., VII, 14 – 17; Clem., Strom., VI, 43,1)lxxxiv.

Аналогічне пророцтво про царя, посланого сонячним богом (Or. Sib., III, 46-62, 652, 702-709)lxxxv, наявне і в ІІІ книзі "Сивіллиних оракулів", що приписується вавилонській (або з малоазійської Ерітреї) Сивіллі і датується ІІ – І ст. до н.е. Нерон, крім усього, ще й проголошував себе послідовником Сірійської богині (Suet., Nero, 56) — тобто шанованої і сірійськими Селевкідами Атаргатіс–Астарти, дружини семітського сонячного бога Хаддада (аналога Мітри). Тим самим він певною мірою проявляв наступність від тих народних рухів Імперії (рухи сірійця Евна — "Милостивого" в 138 – 132 рр. до н.е., Сальвія і Афініона в 104 – 101 рр. до н.е., "діонісійців" Спартака та Марія, де в першого жінкою була пророчиця Діоніса, а у другого, прозваного "Новим Діонісом" та "третім засновником Риму", жінкою була пророчиця – сіріянка, а також "любимчиків Венери-Афродіти Переможниці", ототожненої з Атаргатіс та Ісідою, — Сулли Фелікса Фауста та Гая Юлія Цезаря), які під покровом Сірійської богині мріяли про державу Справедливого Сонця за аналогією із сакральною монархією Селевкідів (наприклад, тронні імена вождів повстання сицилійських рабів були Антіох і Тріфон)lxxxvi.

Якщо під гнітом Птолемеїв іудеї сподівалися на доброго царя з династії Селевкідів, та ще й коли виявилися в ситуації обирати ототожнення свого монотеїзму (Саваоф – "Бог воїнств") з пропозицією монотеїзму Птолемея ІV (Діоніс) чи Антіоха ІІІ (Зевс з епітетом "Гіпсіст" – "Найвеличніший"), не дивно, що 200 р. до н.е. вони (не без впливу своєї вавилонської діаспори, яка, як і малоазійські євреї, використовувала для означення бога Яхве грецьке слово "Гіпсіст", яким вавилоняни пояснювали бога Ваала) радісно вітали владу останнього. Але зрештою Іудея впізнала в новому правителі, який на місці іудейського вівтаря встановив вівтар Зевса Олімпійського, де приносилася в жертву свиня, пророкованого в "Сивіллиних книгах" "мужа, одягнутого в пурпур, гордого, несправедливого, запального, народженого блискавкою"lxxxvii.

Не дивно, що християни побачили цей же образ антихриста (лже-месії) і у мітраїсті Нероні (також мітраїстам були імператори Коммод, Юліан "Апостат", Авреліан, Діоклетіан, Галлерій і Ліциній. Останні три в 307 р. на знак своєї історичної зустрічі в паннонійському Карнунті посвятили храм Мітрі в якості покровителя верховної влади). Співпадіння між обома культами — "... і ті, і інші визнавали існування небесного блаженства, у вищих сферах і населеному демонами потойбіччі, що міститься у підземних глибинах; початок своїх традицій вони виводили до древніх откровень, а початок історії — до потопу; зрештою, вони вірили у безсмертя душі і майбутню винагороду, в останній суд і у Воскресіння померлих при кінцевій пожежі всесвіту"lxxxviii — християни пояснювали "вивертами диявола" для спокушування нестійких.

В іудаїстичній традиції Лжемесія виступає як народжений з каменю або кам'яної баби Армілус (Armilus; слово на івриті не має значення, можливо, що латинізм, пор.: armialusia "вид військового плаща", armilla "браслет", "кільце", Armilustrium "площа в Римі на Авентинському пагорбі, де щорічно в 14 день листопадових календ, тобто в листопаді, приносилися жертви та освячувалася зброя", armillum "винний посуд", "глек, котрий носять на плечі", а приказка ad armillum redire "повернутися до старих звичок, знову братися за своє" < arma "військове спорядження", "щит"; Армілус зустрічається не в "Торі", а тільки у "Мідраш-Агаді" і пишеться через "алеф рейш мем ламед вав самех", а між мем и ламед — йуд), що є прямою паралеллю до народженого зі скелі войовника Мітри (за деякими неосаббатіанцями Армілус народиться саме в Празі як маленький голем під каменем, закладеним якимись "Азіатськими Братами"). Він — косий і кульгавий. На чолі десяти царів Армілус піде війною проти Ієрусалиму і вижене іудеїв у дику місцевість, і туди ж виженуть язичники всіх іудеїв зі своїх країн. Іудеї будуть страждати від голоду в печерах та баштах. Центром культу Армілуса стане статуя його матері. Мессія бен Йосеф буде боротися з Армілусом, але буде переможений, і тоді Месія бен Амі-Ель разом з Елійяху (пророком Іллею) повстануть і переможуть Армілуса, воскресять бен Йосефа та всіх померлих.

Отже, як вважає П. Глоба, власне те, що у Римській імперії значна частина "внутрішнього пролетаріату" та "зовнішній пролетаріат" (варвари, в даному випадку Персія з її сасанідською реставрацією) належали до єдиного фіасу (thiasos — "культова асоціація" ~ євр. marzeah) і сповідували релігію DEUS SOL INVICTUS MITHRA і до неї схилялася значна частина "правлячої еліти" (та й культурні елліни відчували значний пієтет перед перськими "магами"), спричинило надривний пошук "відповіді" на "виклик" (іранізацію Імперії)lxxxix. І дійсно, не інакше як дарунком з небес був вищезгаданий прихід гуннів з рівноконечним хрестом на своїх прапорах та вірою в Отця Небесного (у латинській передачі — Йовіса Патера, тобто Юпітера), внаслідок чого стало можливим завоювати на свій бік ту частину "внутрішнього пролетаріату", що називалася християнами. Тим більше, що першими таку акцію вчинили вірмени.

На сході, в Китаї, як на нас, бонським проповідником був Мо-цзи (Мо Ді, Меу-цан, rMe'u-tshang; 479 – 400 рр. або 475 – 395 рр. до н.е.), засновник моїзму з його культом "пошанування мудрості" та заперечення конфуціанського ритуального шаманізму. Він носив прізвище Мо та ім΄я Ді, народився у царстві Лу на початку періоду Чжаньго. За професією був ремісником-зброярем. Проте любив мудрість і його віз завжди був навантажений безліччю книг. Ранні роки Мо був конфуціанцем, але потім порвав зі "школою прислужників" та створив власний напрям. Його прихильники утворювали політичну групу зі строгою ієрархією, але за видом утворювали наукову організацію. Її главу називали "великий вчитель", а її членами були вихідці з дрібних виробників та власників. Вони вели скромний спосіб життя, вважали "власні страждання межею можливого", і "їх усіх можна було занурити в окріп або відправити на леза мечей, а, зустрічаючись зі смертю, вони не відступали назад". Основою вчення Мо-цзи була "всезагальна любов" (цзяньай), "заперечення нападів" (фейгун), "шанування єдності" (шантун), "шанування мудрості" (шан сянь), "економія у витратах" (цзеюн), "економія в похованнях" (цзецзан), "заперечення музики та веселощів" (фейюе), "заперечення волі Неба" (феймін), "бажання Неба" (тяньчжи) і "духобачення" (мінгуй). Твір за назвою "Мо-цзи" складається з 53 частин, більшість з яких – це записи слів та діянь самого Мо-цзи. Проте є тексти, написані пізнішими моїстами. Девізом моїстів було "розвивати в Піднебесній те, що приносить вигоду, та знищувати те, що наносить Піднебесній шкоду". Шляхом здійснення цього є "об΄єднання замість роз΄єднання" на основі всезагальної любові та вигоди, а також заперечення концепції "волі Неба" (фаталізму) та заміни її "зусиллями" людини, за які Небо через посередництво духів та душ предків винагороджує, бо вони є "бажаннями самого Неба". Після смерті Мо-цзи його послідовники розділилися на три школи – Сянлі, Сянфу, Ден Лін, що представляли собою вже суто філософські течіїxc.

У тенгріанській доктрині Євразійського степу Шенраб Міво вважається "восьмим бурханом ("світлим пророком") тенгріанства під іменем Мадар (Маджар) і жив він, начебто, в 597-511 рр. до н.е. і є засновником "маджарства" — "клону" небесної віри, відомої як маздеїзм (в іранців), мітраїзм (на Заході) або бон (в Тібеті) — надалі перекрученому "айярами" (арійцями)-маніхеями єретика Маздака (цікаво, що дев'ятим пророком тенгріанства вважається Аудан-Барс-Джураш, перший жрець і герой епосу "Шан талгау", він же скандінаво-германський Одін)xci.

В самому Тібеті бон теж зазнав синкретичної трансформації, увібравши багато положень буддизму, а іконографія обох релігій стала майже ідентичною, за винятком напрямку променів свастики (вправо, проти годинникової стрілки). Також замість буддійської мантри "Ом Мані Падме Хум" бонці використовують мантру "Ом Матрі Муйє Сале Ду". Бон став іменуватися "бегйур (кхйар) бон" ("видозмінений бон"), на відміну від попереднього "відкритого бону" ("брдол-бон"). Власне буддизм був лише оголошений нижчою, недосконалою сходинкою пізнання та досягнення виходу зі світу стравждань (визволення від п'яти отрут — гордині, страху, гніву, заздрощів, темряви розуму)xcii. За царя Тісрондецана (7 ст.) вельможі Мажан і Такралукон очолили репресії проти індійських та непальських монахів–буддистів, закликали вихідців з припамірських земель, які склали канон бон-по з двох розділів: 140 і 160 томів. Надалі на бон-по вплинув сформований Удьяні (Кафірістані) на основі шіваїзму тантризм.Аналогічно від злиття бону, тантризму та буддизму виникла тантриська нереформована школа (ньїнмапа) тібетського буддизму.

Loading...

 
 

Цікаве