WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Згідно з бонською традицією, відбулося "три цикли поширення бон" у трьох вимірах: на верхньому рівні богів (девів, лха), на середньому – людських істот (мі) та нижньому — демонів (нагів, клу). У верхньому Шенраб збудував храм "Пік, що є Міцність Лха" і відкрив мандалу "Всепереможний Простір". Там він дав вчення Сутр і зробив наставником Дампа Тогкара. У вимірі нагів збудовано було храм "Континент Ста Тисяч Гесерів, що є Міцністю Нагів" та відкрито мандалу Матері Чистого Лотоса. Тут запроваджено вчення "Праджняпараміти Сутри" та дано настанови про природу розуму.

У вимірі людей Шенраб здійснив у бік континентів рух еманацій, спрямованих на благо живих істот. Центром цього рівня є країна Олмо Лунгрінг на захід від Тібету і має форму квітучого восьмипелюсткового лотоса. В центрі – гора Юнгдрунг Гутсег – "Свастика Дев'яти Пірамід (Шляхів)", з під якої течуть чотири ріки у чотири сторони світу.

Як зазначається, Шенраб "... оголосив про дев'ять шляхів вчення Бон, Щоб відкрити небесні ворота для живих, Щоб змести ворота зруйнування для померлих (пор. з біблійним "ворота пекла не здолають його"! – О.Г.), і вести життя дорогою свастики"xxxix.

З 779 р. н.е. бон-по довелося протистояти буддизмові ("чос"). Зокрема верховним бонським жерцем був Дрангпа Намха, батько засновника буддизму – ньїнгма Падмасамбхави. Він хоча явно і визнав буддизм ("чос") та що Будда Шак'ямуні лише впроваджує вчення Шенраба, учнем якого той був під іменем Сангва Дуспа — Гухьясамаджа (gSang-ba'dus-pa, санскр. Guhyasamaja) у минулому втіленні, але таємно продовжував відбувати бонську практику, поширювати вчення сутри (mdo), тантри (rgyud) та дзогчен (rdzogs-pa chen-po, "велика досконалість") або упадеші (rnan-ngag). Учень Падмасамбхави Вайрочана займався перекладом бонських текстів з мови друш. Надалі бонські тексти переховувалися у вигляді Терм (gter-ma), бо в ІХ –Х ст. бон зазнав тотальних гонінь. В ХІ ст. розпочалося відродження бон, викликане знайденням текстів Шенчена Лугі, нащадка Шенраба. В 1405 р. було засновано верховним патріархом бону Ньямед Шераб Г'ялтсеном монастир Менрі, який разом із монастирем Юнгдрунг Лінг став найважливішим у бонській традиції.

Показовим є факт, що в часі відкритого протистояння буддизму та бону останній настоював на марноті як будь-яких скульптурних зображень трансцендентних істот, так і символічних споруд: "Яка користь може бути від статуй, зроблених із глини та каміння, навіть і коштовного? Тебе обманули, Великий!... Скажи, Великий, що це за дивна споруда (мається на увазі ступа, — О.Г.)? Верх її вимазаний пташиним послідом, посередині — дурнуваті потовщення, біля підніжжя розкидано собачі екскременти, люди ж підходять і падають ниць біля неї?... Скільки праці і золота витрачено цілком на некорисну споруду! Якісь злі індуси знову обманули тебе, Великий...". Звісно, опоненти буддизму були зображені в буддиських джерелах як жахливі м'ясники та недолугі магиxl.

Бон-по зазнав два періоди переслідувань. Перший — на часі правління восьмого царя Тібету Дрігум Цзанпо, а другий — за великого царя-буддиста Трісонг Детсана вже у VIII ст.. В опох випадках жерці заховали свої книги в різних місцях Тібету та Бутану, які виявили в Х ст. як "приховані скарби"(gter-ma). Інші ж тексти передавалися в "усній традиції" snyan-rgyud. І лише шангшунгський мудрець Тапіріца дозволив своєму учневі Г'єрпунгпа (Gyerpungpa) записати їх у вигляді настанов (man-ngag, санскр. "упадеша"). Інші тексти були надиктовані пізнішими жерцями в екстатичному стані, як от сам життєпис Шенраба Зі-рджід (gZi-brjid), надиктованний Лодан Ньїнгпо (bLo-ldan snying-po, народився1360 року).

Ортодоксальний Бон-по слід відрізняти від "реформованого", "трансформованого" та "нового" його варіантів. Реформований (mu-stegs dbang-phyug-pa'i grub-mtha' 'khyar-ba bon) Бон-по був тантристами (індусами-шіваїтами), які прибули з Кашміру, щоб умилосердити духа померлого царя Дрігум Цзанпо (Gri-gum btsan-po). Також пізніше постав "видозмінений бон" (bsgyur bon), який проголосив вигнаний із сангхи індійський пандіт в Кашмірі. Він зодягнувся у блакитний одяг (sham-thabs sngon-po-can), написав єретичні книги і заховав їх у землі, а через декілька років урочисто "виявив" ці тексти і проголосив їх священними книгами Бон-по. Потім під час переслідування з боку царя Трісонг Децана бонський жрець Рінченчок (Rin-chen mchog) і його послідовники перефразували буддійські тексти і видали їх як новознайдені тексти бон-по (наприклад, відома буддиська мантра "Ом мані падме хум" звучить у них як "Мух ме пад мані мо"). Аналогічно вчинили в Х ст. у Верхньому Цангу Шенгур Луга (gSen rgur klu-dga') і Дарьюл Дролаг (Dar-yul sgro-lag) стосовно буддиської "Праджняпараміти (Yum rgyas)", трансформувавши її в Khams-chen. Вони видали текст як сховище предків "Білі Води" (Chab dkar) Бон Здійснення ('bras-bu'i bon). В XIV ст. постав на сході Тібету "новий Бон" (bon gsar-ma), в якій вважається, що буддиський праведник Падмасамбхава в Уддаяні (o-rgyan) отримав посвячення в Дзогчен від самого Самбхогакаї Шенла Одкари (gShen-lha 'od-dkar). Пізніше він багато що передав в Тібет на збереження в спеціальних "термах" для наступних поколінь бон-по. За легендою, Падмасамбхава, уддіянський принц, здобув прихильність та любов індійської принцеси Мандарави і разом з нею втік в Тібет. Коли царське військо нагнало втікачів і спробувало знищити їх вогнем, посеред бурхливого полум'я утворилося чисте озеро, внаслідок чого втікачі врятувалися. Подружжя довго прожило в Тібті і проповідувало дзогчен, аж поки самі не перетворилися в чисте веселкове світло і стали небожителями. Мандарава зображується на танках в танці на місячному дискові. У її правій руці — стріла (символ довгого життя), прикрашена стрішками п'яти барв (символів бон-по), та дзеркало (символом відпочаткової "пробудженості"). У лівій — посудина з нектаром безсмертя, що виконує усі бажання. На згині ліктя лежить тризубець-кхавтванга, символ присутності її праведного мужа Падмасамбхави.

Божества ортодоксального бон тотожні іранським. Наприклад, "Мудрий Бумкхрі" (Sangs-po 'Bum-khri), "Володіючий язиком блискавки", "Цар буття" – це Мазда Ахура ("Мудрий Господь"; бонці пояснювали його санскритським іменем бодхісатви мудрості Манджушрігоша; китайці називали головного бога Тібету Асюло, тобто "Ахура"; символи – орел і зубчаста корона, аналогічно до того, як Ахура Мазда зображався у вигляді диска з орлиними крилами та орлиним хвостом, а голова прикрашена зубчатою короною, що запозичено іранцями від зображень ассірійського бога Ашшура та семітського Баал-Шаміна).

Бог-жрець "Біле світло" ('Od-kar), втіленням якого вважається Шенраб, — це Мітра (у бон символом–"троном" його є бик; паралельно з іменем "Біле світло" тібетці використовують імена Мітра і Пехар, де другий варіант – від середньо-перського Міхр "Мітра"), якого іранці теж наділяли визначенням "Ахура"xli та "Кун тубзанг по" – "Всеблагий"xlii.

Бонська богиня Сатріг Ерсан (Sa-trig Er-sangs), "мати вічної сфери". Трон Сатріг — "могучий лев, складений із світлих та сяючих дорогоцінностей"xliii. Сатріг — це Шутрук, еламський еквівалент іранської Ардвісури Анахіти (де "анахіта" — "непорочна, тібетський переклад якого "ерсан" – "чиста"), що увібрала в себе багато від уявлень про Астарту–Іштар (див.: xliv), яка зображалася стоячою на леві або бикові. Еламський її аналог – богиня перемоги і "оберега палацу богів" Нарунда, сидяча на троні, прикрашеному левамиxlv.

"... На сузіанських печатках епохи розписаної кераміки ... гори поєднуються із збраженнями левів або аналогічних їм істот. Іноді леви підтримують гори, і в цих випадках між левами з'являються корови або бики або "волохаті" трикутники (знаки вагіни, — О.Г.) з деревом всередині... Ці зображення явно належать до значно поширеної традиції пошанування "жіночого божества", пов'язаного з первісною горою, тваринами, господинею котрих вона була, та рослин. Комплекс таких ідей виявляється у релігіях сучасного Дардистану, Гіндукушу, древнього Кріту та Вавилону"xlvi.

Павзаній свідчить, що грецька богиня Артеміда, яка теж ототожнювалася у синкретичних культах із перською Анахітоюxlvii, зображалася у супроводі барса або лева (Paus.V,5). Також на троні з левом або левами зображалася малоазійська Матір богів Кібела – Атаргатіс — Ангдістіс , Μητρ Άνγδισση або Άνγδξεος, яку Страбон ототожнив з римською Реєю Сільвією (Х, 3:12), її епітет походить від назви гори Діндім – Ζιζιμμηνή (Zidzimmene)xlviii. Мармурова статуя в Римі зображає Матір богів на біжучому леві, на сірійській монеті з Ієрополіса вона сидить на спокійно йдучому левові. На світильнику в музеї Сіракуз богиня зображена сидячою на йдучому левовіxlix. Також, як правило, поряд з Матір'ю Богів зображалися Гермес Кадмілос (покровитель корибантів) та Кора – Персефона. На колонізованих греками землях Північного Причорномор'я в перших століттях н.е. теж було популярним зображувати малоазійську богиню Кібелу з левами — вона або сидить чи стоїть на леві, тримає лева на колінах або лев сидить біля її трону. Вважається. що лев тут є астральним символом, адже Кібела управляла ще й небесними світиламиl. ЇЇ чоловік Аттіс тільки в Боспорі ототожнювався з іранським Мітрою та фрігійсько – фракійським Сабазієм та зображався як пастух із флейтою, сидячий на скелі. Вважається, що він презентує тут сонце – "пастуха" зірli. М. Понграч здійснив цікавий аналіз зображень левів, що прикрашали царські трони та нагрудні знаки, і прийшов до висновку, що в єгипетській та загалом східній традиції вони символізували "горизонти" (наприклад, "скелі", що оточували та охороняли долину Ніла)lii.

Loading...

 
 

Цікаве