WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Б. Чунг вважає на основі буквального співставлення моральних доктрин, що бон виник в результаті синтезу конфуціанства і махаяниxix. Проте однакові етичні ідеї притаманні будь-якій релігії: робити добро, правильно поводитися, боротися зі злом.

Вищезгаданий італійський тібетолог Дж. Туччі вбачав у боні елементи індуїстського шіваїзму, для яких, як і для бонців, священною є гора Кайласа (6174 м), місце перебування Шіви зі своєю жоною Парватіxx. Д. Снеллгроув у книзі "Дев'ять шляхів Бон" наполягає на індійській (тобто брахманічній, а отже, старшій за буддизм) версії походження бон-по, настоюючи, що послідовники буддиської школи ньїнгмапа усвідомлювали це, а ортодоксальні бонці втратили знання про витоки своєї віри. Начебто, перший цар Тібету Ньяті цзанпо веде свій родовід саме від героя "Махабхарати" Панду, предка пандавів (за "Віденським жалрабом", rGyal rabs bon gyi abyunggnas).

Самі послідовники ньїнгмапа (Nyingmapa) вважають, що вони і бон-по (Шанг-шунг Ньян-гьюд) — це дві лінії чистої традиції Дзогчен ("Велика Досконалість", rdos-pa chen-po), яка зародилася в Середній Азії (Уддаяні, o-rgyan) і вперше проголошена Нірманакайєю Гараб Дордже (dGa'-rab rdo-rje, санскр. Прахеваджра), а потім поширилася в Індії його учнем Манджушрімітрою. Останній передав буддиську версію своєму учневі Шрісімху, котрий, в свою чергу, подав їх Падмасамбхаві, Вімаламітрі та Вайрочані-перекладачеві.

Бонська ж лінія Традиції Дзогчен була проголошена великими Махасіддхами, що мешкали на горі Кайлас (Гангчен Тізе) та в озерній країні Шанг Шунг, та принесена в Тібет учнями Г'єрпунг Нангжер Лодпо (Gyerpung Nangzher Lodpo). У VIII ст. за намовою тібетського короля Трісонг Децана останній король незалежного Шанг Шунга Лігміг'я (Ligmigya) був підступно вбитий із засідки, коли залишив свій палац Кьюнг-дзонг (Khyung-lung dngul-mkhar) на озері Данг-ра на півночі Тібету, а мешканці навернені у віру буддиської школи Дригунг Каг'ю.

Тому вважається, що очорнення бон-по здійснювалося виключно буддистами-індійськими шовіністами (і підхоплене їх китайськими єдиновірцями). Самі ж тібетські буддисти (чос-па) вважають, що спільно з бон-по вони утворюють "внутрішнє коло" (nang-pa) Традиції, в той час як індуїсти, джайни, мусульмани та християни — "зовнішнє коло" (phyi-pa) цієї єдиної сакральної премордіальної Традиції.

А. Франке, маючи на увазі існування тібетського передання про "великого вчителя Есе", співставляє бон з християнством. У легендарній біографії засновник тібетської релігії бон-по Шенраб починає проповідницьку діяльність з хрещення у святому озері за участю людей, богів і нагів, проповідував притчами, серед яких такі: "Ті, котрі не здатні зрозуміти повчання, схожі на горох, що кидається на скелю", або "Ти будеш бажати ліпшого іншому, якщо ти хочеш добра для себе". Особливим ритуалом жертвопринесення є переламування жертві (тваринам, а інколи і людям) кісток ніг тощоxxi.

Р.А. Стейн, навпаки, ототожнив бон і даосизм, йдучи за традицією визначення тібетськими ламами всіх небуддиських та неконфуціанських релігій як "даосизм" (в сенсі "народний культ"). Начебто чарівники і маги всіх країн світу, в тому числі й даоси, таємно збираються у тібетській печері Цзан, щоб об'єднати вчення бон-поxxii. "Бон-по, особливо чорне бон-по, в багатьох випадках нагадують даосів", — зауважила свого часу мандрівниця А. Давід-Неель. Серед даоських священників, як і серед бонських, є групи "білих" і "чорних". І "чорні", або "чорноголові", даоси, зодягнені у чорне, як і "чорні" бонці, теж здійснюють обряди пошанування духів померлих, супроводжені жертвопринесенням тварин. Та й сам засновник доосизму Лао-цзи створив свою працю "Дао де цзин" під час мандрів на Захід, де він навернув у даосизм "західних варварів". Навіть самі монголи, які безпосередньо сусідять з тібетцями та китайцями, власне називають і ламаїзм, і бон-по одним словом — "бон-по", а словник Х. Єшке перекладає ім'я Шенраб саме як Лао-цзи...xxiii

Не можна погодитися з автором дисертації "Релігія Бон і проблеми сакралізації влади в тібетській державі VII – IX стт" Дм. Бураєвим (Улан-Уде, 2001), який, слідом за Н.Л. Жуковською, настоює, що бон-по є лише інваріантом шаманістських культів Євразії та що версії про іноземне походження (або принаймні впливи) бон-по у самих бонських авторів є прагненням довести пріоритет своєї релігії перед буддизмом в походженні, доктрині тощо, задля чого навмисне викривлювалися фактиxxiv. Але, по-перше, ті ознаки, які належать, за Дм. Бураєвим, шаманізмові (= родоплемінним культам), в дійсності можуть належати й зовсім іншим типам релігій (як-от віра у різних духів, впадання у транс, поділ світу на три сфери, культ неба, культ домашнього вогнища, культ гір, культ великих кам'яних насипів — la btse, монг. obo тощо), а по-друге, біографія засновника бон-по не є скалькована із життєпису Будди Шак'ямуні, а містить паралелі з життєписами Зараташтуштри і в деяких місцях навіть прояснює ті місця (наприклад, пророчий сон про битву армій Півдня і Півночі), які не зрозумілі в контексті життєпису засновника зороастризму. Твердження про те, що "шаншунгська писемна мова" є штучною і відносно пізно створеною мовою (в противагу санскриту буддизму) взагалі є абсурдним з лінгвістичного погляду (він є західно-гімалайським діалектом мови кінаурі, що належить до тібето-бірманських мов зі значними іншомовними запозиченнями з іранських мов Середньої Азії). Шангшунгці користувалися алфавітом sMaryig, котрий став основою тібетського письма dbus-medxxv.

Б. Кузнєцов (B.I. Kuznetsov, "Who was the Founder of the Bon Religion," in Tibet Journal, Vol. I, No. 1, Dharamsala 1975) переконливо довів маздаїстську (іранську) її основу, котра, крім того, потрапила у тібетський варіант махаяни, чим, власне, й надала йому колориту.

Ба, більше! На основі бонських джерел, як от "Тібето-шаншунського словника", "Біографії Шенраба" ("Зерміг"), "Історії буддизму" лами Таранатхи та трактатів бонських священників тощо, було встановленно, що міфічній Шамбалі тотожний Іран (Елам, Іламту, аккад. hal-ta-am-ti "високе місце", звідки виводили свій рід іранські царі Ахеменіди) — тібет. "Олмо" (тібет.'Ol-mo lung-ring "Олмо Довга Долина"; дв.-перс. "Уваджа", араб. "Хозі" > "Сузіана"; самоназва Еламу – "Хатамті"). З причини, що Північно-Західний Тібет (Шашун чи Шаншун) в районі гори Кайласи був заселений емігрантами з Персії та різними туранськими (саксько-масагетськими та юе-чжі) іраномовними племенами, його теж у тібетській традиції називали Олмо –"Іран" та Шашун – "Сузіана". Проте назва "Елам" потрапила в Тібет з явно семітомовних джерел , в той час як у давньо-перських написах вже епохи Ахеменідів еквівалентом терміну Елам є Ūĵa/Ūvja (Уджа/Увджа), що потім дало серед.-перс. Хужастан і ново-перс. Хузестан, грец. Сузіана.

Центр Олмо-Ірану — у Пасаргаді (тібет.Bar-po-so-brgyad; дв.-іран. Pasargadai < *pasārkagriš "за (pasā) горою Аrkagriš"xxvi), біля Парси (грец. Персеполя, тепер – "Тахт-і Джемшид", "Трон Джемшида"), поряд зі "Священною дев'ятиповерховою горою бонської свастики" ("юндрунг"; gyung drung )" – Юндрун-Гуцег (тепер – гора "Кух-і Рахмат" – "Гора Милосердя") xxvii.

Також шанували якусь таємничу "гору Свастики" як Кшахарату (іран. *xšaharat-, де xšθra- "владний") за народження на ній легендарного засновника індо-іранської династії Кшахаратів, що були махакшатрапами (великими сатрапами) в місті Чукша (тепер Чач) при індо-сакському царі Таксіли Мауесі (Моге; μαυο = māh "Місяць" = санскр. chandra) з Удьяни (80 р. до н.е.; тепер — Кафірістан), правили завойованими землями до кінця IV ст. н.е. та вели непримириму боротьбу на південних кордонах історичної Арьяварти із шудріанськими республіками, сепаратистами та південними дравідійськими царствами. Найвідоміший представник Кшахаратів – Ліак Кусулакxxviii (тібет. Lyi-ak Gtsul-yak), послідовник еллінізованого культу Шіви(Рудри)–Мітри–Аполлона та автор багатьох коментуючих сутр. Його заслузі належить навернення вогнем і мечем до віри в Шіву довколишніх шудріанських етносів, котрі з часом в нових умовах взяли участь у формуванні циганської цивілізаціїxxix.

Саме у Пасаргаді народився засновник бону Дмура (dMu-ra) — Тонпа Шенраб Міво (Sang yang rgyal-ba gshen-rab mi-bo-kun-las rnam-par rgyal-ba; "Світлий, переможець, кращий із жерців, перевищуючий повністю всіх людей"; слово "шенраб" означає "найдосконаліший жрець-шен", а ім΄я Мівоче може вважатися тібетським витлумаченням іранського "мобед" – "жрець").

Назва "бон-по" походить від тібетського bon-pa "читати напам'ять". Щодо назви бон, то, на нашу думку, тібетці переклали ним (bon-pa "читати напам'ять") авестійське sanh- "розказане", "оповіщене", "повідомлене" (пор.: Євангелія – "Блага Вість"), близьке за звучанням відомому тібетцям індійському слову на означення церковного об'єднання буддистів "сангха". Послідовники "розказаного" об'єднані у "сама" (samā – "слухання", "захоплення від сказанного"), вони слухають особливого виду музику і танцюють під неї, внаслідок чого ставали особливо спроможні сприймати потік божественних енергій – "сполядати Лик Улюбленого", що приводить людину в стан "секіна" ("спокою") – "приємний стан екстазу" (пор. з іудейським "шехіна" – "сусідство" ≈ слов. "миръ" – "спокій" і "сусідська община"), що є символом божественної присутності на землі, іманентності Бога творінню ("шехіна" позначала жіноче начало Бога; пор. з індуїським поняттям "шакті"). Не дивно, що саме ця індо-іранської генези позиція стала основою руху дервішів (суфіїв) — реакції іранського духу на семіто-арабізм ісламу.

Loading...

 
 

Цікаве