WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Іранці зберегли пам'ять про якусь релігійну реформу часів Ахеменідів, пов'язану з царською скарбницею. Власне книга "Денкарт" (ІХ ст.) розповідає, що цар Ірану Дара, син Дари, наказав, щоб дві копії "Авести" (написані золотом на 12 тис. бичих шкір) були заховані: одна – в царській скарбівниці (ganj-i sapikan), а друга – у бібліотеці (diz-i nipist "фортеці написів"). Під іменем Дара зороастрійці розуміли іранського царя, який володарював до походу Александра Македонського, який, начебто, і спалив ці текстиcxx. Власне чи не виступає під іменем Дара головний скарбівник і "візир" Кіра Великого Дмура-Шенраб? Вражає і те, що коли кодифікатор "Авести" в епоху Сасанідів верховний жрець (магупат) зороастрійців Картір (відомий ще своєю перемогою над пророком Мані) приступив до своєї діяльності, то носив він титул саме "херпата" (сер.-перс. від дв.-іран. "хазарапат"), рівного в часи Сасанідів дворецькому та начальнику тюрми.

Як пише М. Бойс, рік завоювання Кіром ІІ Вавилону (539 р. до н.е.) був витлумачений в епоху Селевкідів, коли про реалії епохи Ахеменідів вже мали тьмяне уявлення, як рік одкровення Пророка, якого ототожнили із Заратустрою (якому тоді, начебто, минуло тридцять років)cxxi. Зокрема, можливо, що Шенраб навів для легітимізації боротьби Кіра давньо-іранське передання про вбивство демонічного Ажі-Дахака, "змія Дахака" з Bawri- (< Bābiru-) — "Вавилону" героєм Траетоною (Ферідуном), що, в результаті, потрапило в "Історію вірмен" Мойсея Хоренського, де мідійський цар Астіаг фігурує під іменем Ажі-Дахака, що так викликає здивування у І. Дьяконова (див.: cxxii), і що як мідійський цар Каштаріті/Фраорт в 678 р. до н.е. повторив цей подвиг, піднявши всі іраномовні етноси проти нового Ажі-Дахака — Ассірії, так, на черзі, персам визволитися від сваволі новітнього узурпатора (аналогічно мідійський партизан проголосив себе новим Каштаріті/Фраортом, піднявши в 522-521 рр. до н.е. повстання проти Ахеменідів)cxxiii.

Аналогічне зображення "начальника десяти тисяч" ("хазарапата") Мітрідата перейшло на кушанського царя Канішку, що ми бачимо на його статуї з Матхури (див.: cxxiv). Хоча Канішка прославлявся буддистами як зразок праведного правителя, який керується дхармою (Канішці належить заслуга проведення собору буддистів у Кашмірі і з його діяльністю пов'язані такі буддиські світочі, як Ашвагхоша, Васумітра і Нагарджуна), у дослідників є всі підстави вважати, що він притримувався традиційної для іранських етносів форми маздаїзму. На своїх монетах кушани "ери Канішки" (78 – 298 рр. н.е.) поряд з царем у діадемі зображали індуїстського бога Шіву Махішвару (Mahasvara "Великий Господь") та його їздового бика Нанду, а саме Шіву іранці ототожнювали з Мітрою (кушан. "Мііро" та "Міоро"), атрибутом якого був бик. Поряд з цим кушани карбували зображення безбородого безіменного "царя царів" в діадемі і верхи на коні. Поряд був напис "Великий Спаситель" ("Сотер Мегас")cxxv.

Індуси іменували кушан тускарами (tuskara, tushara, tukhāra, turuska), а китайці – "ту-хо-ло". Страбону вони були відомі як асії і тохари (ХІ, 8.2), Помпею Трогу – асіани і тохари (вищезгадані китайцями "усуні"). Вони в І ст. до н.е. захопили Східний Іран, Согдіану, Бактрію, Північний Інд та Афганістан, а саме за праведного Канішки кушани (тохари) вели війни з китайцями за Східний Туркестан (Уйгуристан, Синцзян), захопили басейн ріки Тарим та змусили племена за Жовтою річкою платити данину та давати заручниківcxxvi

Тож цілком кушани могли розглядати себе спадкоємцями імперської традиції завойованих ними земель, котра йде від династії Ахеменідів. З часом вони індіонізувалися, перейшли з бактрійської мови на пракріт, посилено сприяли буддизму махаяни. Саме кушани та скіфи завдяки завоюванню долини Гангу Самудрагуптою (330 – 380 рр.) дійшли аж до Індокитаю та Малайзії, де заснували династію Тан та державу Фунань на території сучасної Камбоджі (4 – 5 ст.). Ії засновник іменувався кхмерами як Тьєн-чу Чан-тан ("індієць Чандана"), родом з кушан, або ж Каундінья, індійський брахман, який заснував царство там, де впала його стріла. Від шлюбу з нагинею Сому (тобто богині Місяця) він заснував династію. В одному з варіантів міфу замість цих двох персонажів фігурують герой сонячного походження Камбу Свайямбхува і апсара гори Меру. В 357 р. династія Тан направила посольство в Китай.

Оскільки Єгипет завоював наступник Кіра ІІ його син Камбіз (Камбуджія) ІІ, то цілком вірогідно, що цар використав таланти найвищого сановника, сина іудейки Мітрідата-Шенраба для виконання певної ідеологічної місії в щойно підкореній країні (див. спеціальне дослідження про Єгипет під владою Ахеменідів:cxxvii). Можливо, у розв'язанні гострого на той час конфлікту між єгипетськими жерцями овноголового Амона та єврейськими поселенцями на острові Елефантина (з часу зруйнування Ієрусалиму Навуходоносором ІІ в 587 р. до н.е.) з їх культом цілопалення баранаcxxviii. Персами було знайдено компороміс, за яким іудеї продовжували поклонятися Яхве (Йахо), але не здійснювали цілопалення. В елефантинському рукописі наявне ім'я мага Мітрасараха та мідійця Атарпарана з області Нісейя. Свідком у справі стосунків між персами та іудеями виступав також іранець Мітра, син Мітраязниcxxix. У Мемфісі було засновано храм Мітрі, де, зокрема, є вотивне зображення бика з аккадським написом "Мітра — мій батько". З цього ж святилища походить зображення мідійця в стані ритуального "плачу"cxxx

Лінії Ахеменідів розділилися на нащадків Кіра І і Аріарамна, синів Теіспа (Чішпіша, Čišpiš; в 670-х рр. до н.е. захоплює елламське місто Аншан), сина Ахеменаcxxxi (можливо, що він ще й вождь кіммерійців Теушпа, який у 678 р. до н.е. знищив владу Ассірії в Курдистаніcxxxii і сином якого був знаменитий руйнівник грабіжник храму Артеміди в Ефесі Лігдаміс-Дугдамме; про перебування кіммерійців та скіфів у Передній Азії див.:cxxxiii). Сама офіційна династія Ахеменідів наступна: Ахемен (700 – 675 рр. до н.е.), Чішпіш (675 – 640), Кір І (640 – 600), Камбіз І (600 – 559), Кір (559 – 530), Камбіз ІІ (530 – 522), Бардія (Гаутама Смердіс) (вбитий 29.9. 522), Дарій І (522 – 486), Ксеркс (486 – 464), Артаксеркс І (464 – 423), Дарій ІІ (423 – 404), Артаксеркс ІІ (404 – 359), Артаксеркс ІІІ (359 – 339), Арс (338 – 336), Дарій ІІІ (336 – 331).

Цілком можливо, що за аналогією до старших Ахеменідів (Кіра та Камбіза), які мали "власного" пророка Шенраба (Мітрідата – "пастуха царських буйволів"), молодші (nautara) Ахеменіди (Віштаспа-Гістаспа і Дарій), які були за володарювання старших Ахеменідів сатрапами Парфії, "завели" собі "свого" "вчителя Арти (праведності)", яким і став Заратустра (Заратуштра, Зороастр, "власник старого верблюда"), і традиція вважає його молодшим братом ахеменіда Віштаспиcxxxiv. Заратуштра з клану Спітамідів ("сяючих в атаці", "білобрисих") зруйнував традиційний для індоіранців (і для послідовників Шенраба-Мітрідата) культ жертвопринесень ("айшма") і запровадив культ "ашаванів", тобто тих, хто обрав істину, живе згідно з "благими помислами, словами, справами"cxxxv. В. Матвєєв пропонує інтерпретацію імені Заратуштра як "Золотий Сіріус (Тіштр)"cxxxvi:

Зорі сяючій Тіштрії

Помолимося щасливій,

Що створена Ахурою,

Головою та наглядачем,

Бути для всіх решту зір,

Як людям – Заратуштра.

("Тіштр-яшт").

Вражає, що Заратустра був невідомим еллінським інформаторам історії Персії, а саме Геродотові, Ксенофонтові та Страбонові.

Якщо Мітрідат (як син іудейки) пов'язувався із "західною" традицією (Вавилон, Єгипет, Іудея), то Заратустру "шарахнуло" в протилежний бік: він звернувся до аутентики ("грунтянства", "ревнительства старовини"), знайшовши її у надбаннях північно-східних іранських племен Середньої Азії та Євразійських степів, наслідком чого стало зближення мови "Гат" (частини "Авести", написаної саме Заратустрою) з мовою хорезмійців (тому мова Гат не ідентична давньо-перській мові ахеменідських написів). Тим самим Заратустра запропонував проміжну форму між "західноіранським" та "східноіранським" діалектами. Тим більше, що Заратустра ("Власник старого верблюда") міг видавати себе за відроджувача тієї праведної традиції, що існувала в доахеменідську епоху у двох єдиноправедних країнах — Маргіані (суч. Мари) та Чахрі (= ототожнений парфянами із Загросом) і засновник якої був тезкою Заратустри, батьківщиною якого "Молодша Авеста" вважає Арйана Веджу (за великою рікою Датья, на ріці Дареджа). Сам же історичний Заратустра (це ім'я могло бути "почесним титулом", як і Шенраб; за даними Ктесія справжнє ім'я – Оксіарт, або ж просто ім'я Спітама – "Білобрисий", що розглядалося раніше як родове: Спітама – нащадок Манушчіхра Парадата в п΄ятому коліні і предок Заратустри в чотирнадцятому) міг бути вихідцем із Східної Мідії, міста Рагу, бібл. Рагаі (Товіт, 1:14) (тепер — Рей, біля Тегерана), де він, за Авестою ("Ясна") був правителем або наставником правителя (Віштаспи? Дарія?). За Спітаму свого часу, як свідчить Ктессій, мідійський цар Астіаг видав заміж свою дочку Амітіду, що цілком можливо у сенсі пошуку самими мідянами ідеологічного протистояння персам Кірові та Шенрабу – Мітрідату.

Померлий Шенраб був спалений у Согдіані (Гава-Сугда, долина Зеравшана і Кашкадар'ї в Узбекістані та Таджикістані; столиця — Мараканда, тепер — Самарканд в долині ріки Зеравшан), яку завоював ще його учень Кір ІІ. А Заратустра був убитий якимсь Балатнарсе 25 грудня (день Хвар місяця Дей) і похований у сусідній Бактрії (Балхі; авест. Бахдіш, перс. Бахлі; сучасний Таджикістан та Північний Афганістан). Помпей Трог (Ap.Iust., I,1,2) буквально називає пророка Зороастра "бактрійським царем". Згідно з Діодором (ІІ, 2-7), ассірійський цар Нін здійснив військовий похід на Бактрію і одружився там з царицею Семірамідою (Саммурамат, правила після 810 р. до н.е.). З храму Наубехар, що біля Балхи, походить перський рід Бармакідів ("спадковий верховний жрець"), які стали першими міністрами (візирами) у халіфаті Аббасидів, які ворогували з Омейядами. Засновником останніх був намісник Сирії Муавія, вбивця халіфа Алі і лідер харіджів (суперників шиїтів), знаних своїми потягами до всього согдійського (наприклад, перша мечеть була збудована за зразком головного храму Согдіани в Самарканді). Омейядські халіфи Кордови (750-1031 рр.) та наступні за ними дрібні династії всіляко виявляли покровительство іранським містикам, внаслідок чого й розцвів суфізм (іранська реакція на арабський шовінізм в ісламі).

Loading...

 
 

Цікаве