WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Бон як релігія Шамбхали - Реферат

Реферат на тему:

Бон як релігія Шамбхали

Проте також наявний інший аспект Шамбали. В буддиських трактатах зазначається, що вона навернена в буддизм "грізними бодхісатвами", до яких була "колискою релігії бон"i ( "...В ... символической биографии ... говорится, что Падмасамбхава под маской свирепого божества разрушил царство и убил его обитателей, которые были врагами Дхармы, и взял всех их женщин себе, чтобы очистить их и сделать матерями религиозно настроенных детей. Очевидно, это нельзя понимать в том смысле, что Падмасамбхава убил население всей страны и нарушил все нормы половой морали. (...) Это одна из характеристик сандхьябхаша, как и многих других древних текстов, представляет опыт медитации (подобно борьбе Будды с Марой и его воинством демонов) в форме внешних событий. Замечание, что Падмасамбхава принял образ гневного божества, показывает, что борьба с силами зла шла внутри него самого и что "познание" женских принцпов в процессе внутренней интеграции состоит в объединении двух сторон его натуры: мужского принципа активности и динамичности и женского принципа мудрости (...) Утверждение, что тантрийские буддисты пошли на кровосмешение и безнравственные поступки, так же нелепо, как и обвинение тхеравадинов в совершении отце- и матере-убийства и других подобных ужасных преступлениях. Если мы возьмем на себя труд исследовать еще живую традицию тантр в их подлинной, несфальсифицированной форме, как они существуют доныне в тысячах монастырей и скитов Тибета, где нормы чувственного контроля и чистоты поддерживаются весьма высоким образом, то мы поймем, насколько ошибаются те, кто пытается ввести Тантру в область чувственного"ii).

Далай-лама ХІV у праці "Буддизм Тібету" зазначає, що релігія бон прийшла із Шаншунга (Шанг Шунга, Жанг Жунга), що розташований був у Західному Тібетіiii, теперішній Ладакх (східна частина індійського штату Джамму і Кашмір). До VIII ст. країна Шангшунг існувала як окрема держава, що включала в себе територію довкола гори Кайласа і озера Мансаровар. Столицею його було місто К'юнглунг Нулкхар ("Срібний Палац Долини Гаруди") в долині ріки Сатледж. Звідси витікають чотири — Інд, Сатледж (які на південь від Пенджабу зливаються у єдиний священний Інд), Брахмапутра (Цангпо) і Карналі (яка вливається в Ганг, що бере початок неподалік). Починаючи з VII ст. місцеве індоіранське населення почало асимільовуватися прибуваючими сюди тібетськими переселенцями, в VIII-IX ст. Ладакх входив у склад тібетської імперії, але потім здобув незалежність і навіть підкорив Західний Тібет (Гуге). Династія буддиських Намгьялів правила Ладакхом до середини ХІХ ст., коли в 1846 р. країну захопили війська махараджі Кашміруiv.

В тібетських бонських джерелах як еквівалент "Елам (тобто) Іран" (де в якості назви Ірану використовувалося слово "таджик": ta-zig, stag-gzig, rta-mjug, stag-bzhi, rtag-gzigs) зустрічається власне "Шамбала (тобто) Іран"v, "Елам, котрий індійці називають Шамбалою"vi. В сенсі того, що тібетськими джерелами пояснюється, що "Іран – це лише багата провінція (князівство) Еламу (Олмо)", то так само частиною Еламу може трактуватися Шамбхалаvii, назву котрої, як на нас, тібетці явно отримали від індійських інформаторів, які на індійський лад передали якусь іранську назву (*xyam–bal-; де осет.-ірон. bala "група, загін" = санскр. bala "сила", "загін").

Привнесена релігія бон у Тібет була мігрантами з іраномовних земель, предківське населення яких не прийняло реформи маздаїзму, запропонованої Заратустрою ("маючий старого верблюда") та прийнятої в якості державної релігії Ксерксом (дв.-перс. Хшаярша; тібет. Shri-harsha; дв.-євр. Ахашверош) та Артаксерксом І (тібет. букв. переклад Ngang-tshul "праведні закони") (VІ-V ст. до н.е.)viii.

Аналогічно на Заході іраномовними єретиками були мідійці Атропатени (тібет. 'Od-ma-'byam-thang; 'O-ma-'byam-skya yul; теперішній Азербайджан) з їхньою релігією магів та культом коня. Сама назва країни, як на нас, свідчить про те, що географічні реалії тібетсько-шаншунського словника ("Tibetan-Zang-zung Dictionary", Delhi, 1967) описують не географічні реалії епохи Ахеменідів, а елліністичного періоду, коли селевкідський сатрап Мідії Атропат проголосив незалежність.

Символ бон-по – "правобічна", проти годинникової стрілки, свастика ("юндрунг"), а епітет релігії – "Колесо вищої свастики", gyung drung bla med kyi sheg ces)ix. Основний епітет цієї релігії – "чорна віра", "бон могил" (dur bon; рукопис № 1042 із парижського фонду Пельо присвячена особливості похоронних обрядів представників різних суспільних прошарків і зазначається, що тільки жрець бон може "викупити" душу і з усіма пересторогами доставити її на "той світ"). Так її називають суперники–буддисти, бо коли вони в VІІІ ст. проповідували в Тібеті, що світ – ілюзія, спасіння – занурення у Нірвану, а шлях до неї – нероблення вчинків ні злих, ні поганих, бо "чорні хмари та білі хмари однаково закривають від нас сонце", людина перебуває мовби в могилі, то жерці–шени релігії бон, звертаючись до людей, говорили: "Не слухайте базікання махаяністів: вам серце підкаже, де чорне, а де біле"x.

Російський квазі-буддист М. Реріх, що відвідав Тібет, так характеризує релігію бон: "...Цікаві монастирі бон-по – чорної віри, ворожої Будді. Справжня чорна месса за всіма правилами люциферіан. Ходіння навспак, обернені ритуали, на місці Будди видумана особа з тими ж біографічними деталями. Покровитель чорної віри теж царського роду і супроводжений подібними ж атрибутами... Якщо буддисти обходять храм зліва направо, то бон-по роблять це у зворотному напрямку. Якщо свастика буддистів повернута за сонцем, то у бон-по вона повернута у зворотну сторону... Вони дуже привітні до іноземців, бо вірять, що іноземці не мають нічого спільного з буддизмом... Це не таємна секта, і тібетці розповідають, що зараз число їх знову зростає. Ці люди ... мають таємничих богів свастики. Це нагадує доісторичні часи, первісну релігію вогнепоклонників – друїдів, котра тут знизилася до неосягненно дивних богів свастики. Замість священного "ОУМ" вони застосовують "А"... Цікаво б дослідити походження бон-по, що небудь знайшлося б із друїдів та древніх вогнепоклонників..."xi. Тут М. Реріх віддає данину посталій в 1915 р. теорії Х. Юнкера і Шарпентьє (Карпентьєра) про те, що тохари та юе-чжі — це переселені в глибини Центральної Азії кельтиxii. Так, Й.Покорни та П. Кречмер підтвердили північноєвропейське походження тохар, у мові яких засвідчене слово laks "риба", яке одного походження з нім. Lachs, укр. "лосось" та ін. Саме лосось зустрічається тільки в ріках, що впадають у Атлантичний океан, звідки піднімаються в ріки для нересту ікри, а в ріках, впадаючих у Середземне та Чорне море, він невідомийxiii. Досі ця версія про побутування кельтів в глибинах Азії залишається популярною: начебто в 6000 р. до н.е. пракельти ("тохари") мешкали в районі Аральського моря і відповідно їх нащадки з рудим волоссям та зеленими очима простежуються серед центральноазіатських уйгурів. Начебто, сам Чінгізхан, який характеризується сучасниками рудим та із сірими очима, нащадок цього могутнього індоєвропейського етносу. Дослідники посилаються на те, що індуїстські "Пурани" та "Брахмани" розповідають про таємничі царства на північ від Гімалаїв з культурою, аналогічною ведичній. Серед них — Uttara Kurusha, описана як духовний рай, навернена у буддизм Буддою Кашьяпою (у індуїзмі Кашьяпа — великий ріші, восьмий Адітья, мешкаючий на небесній горі Меру), який проповідував ще до пришестя Будди Сідхартхи Гаутами (власне "Кашьяпа Міра" — "Озеро Кашьяпи" називався Кашмір). Начебто саме тут виникло кельтське письмо "огам", сліди якого археологи виявляють у Тохаристані та на деяких артефактах з Японії (занесених "тохарськими буддистами")xiv.

Начебто, з'явився бон-по за правління першого тібетського царя Ньяті-цзанпо (gNya khri btsan po; Ньякхрі; де "нья" – "шия", "ті" – "трон", цзанпо" – "володар"), котрий народився в 417 р. н.е. (рік дерева-миші)xv. Хоча за бонськими переданнями, саме бонські жерці запросили його з міфічної країни Побо на царство в Тібеті. Він завоював для них Північно-Східний Тібет (Сумпа)xvi.

За легендами, він мав незвичайну зовнішність: очі, як у птаха, брови з бірюзи (бірюза як втілення життєвої сили першою з΄явилася при створенні світу), зуби, як біла черепашка, вуса, як у тигра, між пальцями рук і ніг перетенки, як у гусака (тут, можливо, перераховуються тотемічні клани племені цих "варягів" Тібету). Він був сином бога Яблхадагдург, який живе на високому Небі Лха та отримав у володіння 13 небес (пор. з ведичним Індрою). Матір΄ю його була цариця Зеніту (моуцхун) або "птаха мочхацхун". Місією Ньяті-цзанпо було побороти космогонічного білого бика–яка, зооморфне втілення добонського божества Ярлхашампо, прозваного "лха володарів Тібету", якого шанували тібетці–шазадонмари ("їдці м΄яса з червоним обличчям")xvii.

Першим дійсно науковим дослідженням про бон-по в європейській науці є монографії Г. Хофмана "Quellen zur Geschichte der Tibetischen Bon Religion" (1950) та "The Religions of Tibet" (London: George Allen and Unwin, 1961). Італійський археолог Д. Туччі присвятив ряд праць дослідженню ролі бонського поховального ритуалу в долині ріки Ярлунг (притоки Цангпо-Брахмапутри) — "The Tombs of the Tibetan Kings" та "The sacral character of the kings of ancient Tibet". Наступні заслуги у дослідженнях належать професору Лондонського університету Д. Снеллгроув (книга "Дев'ять шляхів Бон"), Ю.М. Реріху (цикл статей), тібетцю Гебшей Лодрою - "Історія монастиря Брайбун" (1974), Р. Гарду і Шангьє Тандару ("The Twelve Deeds: A Brief Life Story of Tonpa Shenrab, the Founder of the Bon Religion", New Delhi: LTWA, 1995), Б. Кузнєцову та М. Гумільову (ряд праць та статей), які також є авторами спільної статті "Бон — древня тібетська релігія"xviii.


 
 

Цікаве

Загрузка...