WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Семітська версія Шамбхали - Реферат

Семітська версія Шамбхали - Реферат

Даний фінікійський міф з причин побутування аріїв на Близькому Сході тотожний з індоарійським переданням про богиню Тару ("Зоря"): дружина наставника богів Бріхаспаті Тара була захоплена богом Місяця Сомою, що викликало війну між двома класами богів – девами та асурами. Верховний бог Брахма повернув Тару чоловікові, але вона вже була вагітна від бога Соми і народила божественного Будху ("Мудрий"), персоніфікацію планети Меркурій. Будху був одружений на богині жертвопринесень Ілі Судьюмні, донці Мітри-Варуни, і мав від неї сина Пурураваса – першого царя Місячної династії, дружина якого — лебедина апсара Урваші (колізія їх взаємин тотожна давньо-українській казці про Діву-Лебідь та узбецькій поемі "Гуль і Санубар"), пір'я якої спалив чоловік і потім змушений шукати її у далекому царстві нагів-зміїв. Цікаве в цьому сенсі братство давньо-індійських зодчих-каменярів (дв.-інд. "шайлалака"), які пов'язані з культом нагів. Також родоначальник тюрків – огузів Огуз-каган є сином Ай-каган ("Місяць-каган"), а відома Османська династія теж є "Місячною" (тадж. "мохі осмон" – "ясний місяць") і походить з туркменського племені кайи, котре, у свою чергу, є потюрченим монгольским племенем кай.

Аналогічну генеалогічну колізію засвідчила й Біблія. Другий син Іакова-Ізраїля Нефталія звабив наречену свого брата Іуди Фамарь, яка від цього народила сина Переза, який став предком царського роду Давида та Ісуса Христа. За це Нафталія був позбавлений права "первородства" (Буття, 25:22; 38).

Також єгипетська традиція знає переказ про те, що богиня неба Нут, дружина сонячного бога Ра, завагітніла від бога землі Геба, внаслідок чого народжуються боги Осіріс та Сет та їхні сестри-дружини Ісіда і Нефтіда, і після певного прокляття на невірну дружину та її потомство (що проявилося у неможливості Нут розродитися у певний календарний період та вбистві Сетом Осіріса), сонячний Ра сходить в утробу Ісіди і народжується як бог Гор.

Таким чином Пуруравас тотожний Мелькарту, Іла – Астарті, Демарунт – Будху, Дагон – Сомі, Бріхаспаті – Небові, Тара – наложниці Неба (Анат?).

Згідно з ваджраяною Тара, родоначальниця тібетців, народилася від сльози бодхісатви Авалокітешвари. Аналогічно від сльози бога Ідзанакі народилася богиня сонця Аматерасу, родоначальниця японського імператорського роду ("око/сонце" > "сльоза/промінь"> "життя"). Також напрошується паралель з близькосхідною богинею Ішхарою, витоки якої можуть бути суто індоєвропейські: Ішхара ~ хетт. ešhahru "сльози, кров" < дв.-інд. asram "сльози, кров" (хетт. ešhar "кров" ~ дв.-інд. asrk "кров")xxviii. Саме їй віддав перевагу герой Гільгамеш, відкинувши поклоніння семітській Інанні-Іштарxxix і ставши одним з адептів "каменярства" ("споруджувачів муру").

Таке ж генеалогічне передання існувало у франків: жону короля сікамбрів Клодіо (Хлодіона) викрав "звір Нептунів, на Квінотавра подібний" ("Хроніка Фредегара", ІІІ,9). Після її повернення народився син двох батьків Меровей, засновник династії Меровінгів, у тілі якого об'єдналися сакральна кров титанічної стихії та королівська, яку виводять з іудейського коліна Веніаміна ("син правої сторони", "син півдня"), останнього сина Іакова і єдиноутробного брата Йосифа Прекрасного. Саме з коліна Веніаміна походять ізраїльський цар Саул та апостол Павло (Рим. 11:1).

Двоприродність Меровея передалася його синові Хільдеріку, який відзначався надзвичайною похітливістю і безчестив дочок франків (найвірогідніше, користувався "правом першої ночі"), за що зазнавав переслідувань від змовників і змушений був рятуватися в гостях у імператора Маврикія (ще один "традиційний сюжет", за яким правителя радо приймають у Царгороді; пор.: полянський князь Кий, прийнятий імператором, та Хілдерік, ім'я якого може етимологізуватися як "Прут/Палиця-король"). Від шлюбу Хільдеріка з невірною жоною тюрінгського короля Базиною народився наймогутніший володар франків — Хлодвіг. Якось, під час пограбування християнських святинь, йому до рук потрапила велика чаша для причастя з церкви міста Реймс, але на прохання єпископа цього міста, святого Ремігія, вона була повернена і з часом саме від нього король і франки прийняли хрещення в католицьку віру, на відміну від решти германських етносів, які дотримувалися аріанської єресі ("Хроніка Фредегара", ІІІ, 16, 20-21). Як наслідок, у католицькій традиції Франція отримала назву "старшої дочки Риму".

i Шифман И.Ш. Культура древнего Угарита (ХІV – ХІІІ в. до н.э.) – М.: Наука, 1987. – С.91.

ii Никольский Н.М. Этюды по истории финикийских общинных и земледельческих культов: 1. Текст С=Eqreny. — Минск: Госиздат БССР, Редакция политич. лит-ры, 1947. — С.32.

iii Никольский Н.М. Этюды по истории финикийских общинных и земледельческих культов: 1. Текст С=Eqreny. — Минск: Госиздат БССР, Редакция политич. лит-ры, 1947. — С.85.

iv Никольский Н.М. Этюды по истории финикийских общинных и земледельческих культов: 1. Текст С=Eqreny. — Минск: Госиздат БССР, Редакция политич. лит-ры, 1947. — С.102.

v Аверинцев С.С. Софія—Логос: Словник. — К.: Дух і Літера, 1999. — С. 128—129.

vi Абдуль-Ахад Даууд. Мухаммад в Библии / Под ред. и со вступ.ст. А.В. Полосина. - М.: Умма, 2005. – С.39-48.

vii Генон Р. Царь Мира / Пер. с фр. – Коломна: КЦ "Лига", 1993. – С. 48 — 49, 62 – 63.

viii Крістева Ю. Полілог / З франц. — К.: Юніверс, 2004. — С.371.

ix Мозес С. Ерос і Закон: Біблійні читання / З франц. — К.: Дух і Літера, 2003. — С. 92.

x Мень А. Магия. Оккультизм. Христианство: Из книг, лекций и бесед. — М.: Фонд им. А.Меня, 2003. — С.59—61.

xi Цвєтков О. Бог Живий і Бог мертвий / З рос. // www.gallart.narod.ru/tsvetkov-bog.html

xii Гумилёв Л. Страна Шамбала в легенде и в истории // Гумилев Л.Н. Древний Тибет / Сост. И.В. Мамаладзе. – М.: ДИ-ДИК, 1993. – С. 298 – 303; Гумилёв Л. Страна Шамбала в легенде и в истории //Золотой грифон: Новое евразийское обозрение. – М., 2001. – № 3. — С. 46; вперше опубліковано в: // Азия и Африка сегодня. – 1968. — № 5.

xiii Иванов В.Ф. Православный мир и масонство // Православный мир и масонство: Сб. очерков. – Житомир: СМП "Житомир-РИКО-ПРЕСС-РЕКЛАМА", 1995. – С.3.

xiv Brown D.F. The Hexagonal Court at Baalbek // American Journal of Archaelogy. – 1939. – Vol.XLIII. – N 2, April-June. – P.285—288.

xv Hrozny B. L'invasion des Indo—Europeens en Asie Mineure vers 2000 av. J.C. // Archiv fur Orientforschung. — 1929. — B.I, H.3. — S. 273-299.

xvi Луна, упавшая с неба: Древняя литература Малой Азии / Перев. с древнемалоаз.языков, вступ. ст. и коммент. Вяч.Вс. Иванова. — М.: Художественная литература. 1977. — С.44-49.

xvii Ардзинба В.Г. К истории культа железа и кузнечного ремесла (Почитание кузницы у абхазов) //Древний Восток; Этнокультурные связи. — М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1988. — С. 282.

xviii Топоров В.Н. Хетт.—лув. kamrušepa : Мифологический образ // Древняя Анатолия. – М.: Наука, 1985. – С.111.

xix Топоров В.Н. Хетт.—лув. kamrušepa : Мифологический образ // Древняя Анатолия. – М.: Наука, 1985. – С.115.

xx Бонгард-Левин Г.М., Грантовский Э.А. От Скифии до Индии: Загадки истории древних ариев. – М.: Мысль, 1974. – С.54 – 55.

xxi Циркин Ю.Б. От Ханаана до Карфагена. — М.: Астрель; АСТ, 2001. — С.130—131.

xxii Бегун В.Я. Рассказы о "детях вдовы" / 2-е изд., дополн. – Минск: Наука и техника, 1986. – С. 19 –22.

xxiii Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.228.

xxiv Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.227.

xxv Бегун В.Я. Рассказы о "детях вдовы" / 2-е изд., дополн. – Минск: Наука и техника, 1986. – С. 19 –21.

xxvi Циркин Ю.Б. От Ханаана до Карфагена. — М.: Астрель; АСТ, 2001. — С.17.

xxvii Стефанов Ю.Н. Мистики, оккультисты, эзотерики. — М.: Вече, 2006. — С.232.

xxviii Иванов В.В. Древнеиндийское asram "слёзы, кровь" и хеттское eshahru "слёзы" // Езиковедски изследвания в чест на акад. Ст. Младенов. — София, 1957. — С. 477-484; Постовская Н.М. Изучение древней истории Ближнего Востока в Советском Союзе (1917 — 1959 гг.). — М.: Изд—во АН СССР, 1961. — С. 340.

xxix Гуцуляк О. Гільгамеш як "архітектор буття": Спроба прояснення сутності епічного образу // Зарубіжна література в навчальних закладах (Київ). — 2001. — №. 6. — С. 42 — 45.

Loading...

 
 

Цікаве