WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Семітська версія Шамбхали - Реферат

Семітська версія Шамбхали - Реферат

Метафорою "Дух наших ніздрів", що взята з єгипетського палацового церемоніалу, у біблійному "Плачі Ієремії" (4:20) позначено царя Седекію, який спершу носив ім'я Матфанія (4 Цар. 24:17). Седекія підняв заколот проти Вавилону і після його поразки халдеї зруйнували Храм, до будівництва якого був причетний, за переказами, і легендарний засновник масонства Адонірам. Мета цього руху, за його представницею Тарою Соколовською, "...ввести людство до досягнення земного Едему, золотого віку, царства любові та істини, царства Астреї"xiii, тобто семітичної Астарти, "слави Баслу" (šm.bcl. ; Шамбали).

Із "будинком Балу", збудованим Кусар-і-Хасісом, через посередництво із храмом Зевса Кассія цікаву паралель являє храм Юпітера Геліополітана в Баальбеці. Його особливістю, як зауважує Д.Ф. Броун, є присутність "мандали" — незвичної шестигранної форми подвір'я. Власне, поширення шестигранника в якості орнаментального мотиву в мозаїці та рельєфі в імператорську епоху викликане семітично-мітраїстичним (синкретичним) впливомxiv.

Північні сусіди угарітян хатти (вважаються мовними предками абхазів) та хетти (одна з ранніх гілок індоєвропейців, що переселилася в Анатолію з українських степівxv) знають аналогічний міф про спорудження "будинку бога сонця" Істануса (Естана) у місті Ліхциніxvi. Закінчивши будівництво, бог сонця закликав богиню Камрусепу і вона стала господинею дому і покликала коваля Хасаміля — "коваля всемогутнього", який розпоров "чорну землю"xvii і виготовив їй вогнище із заліза і помістив його на коштовні статуї лева та леопарда, божественних звірів, символізуючих родючість і саму господиню звірів Камрусепуxviii. У хаттських варіантах богиня Камрусепа виступає взагалі без мені, а під епітетом Катахціпурі – "Цариця Ціпурі" і під ним відома також у спорідниних хеттам палайців Анатоліїxix. Даний міф ритуально повторювався у хеттів "чашником" під час спорудження будівель.

У вірмен, східних сусідів хеттів та палайців, богиня Катахціпурі, на нашу думку, відома як дух грози Цовінар (Цовян, "Морська"), персоніфікація блискавки або зірниці. Вона – матір близнюків Санасара і Багдасара (своєрідних аналогів шумерських Гільгамеша та ЕнКіду, пов'язаних з Інанною–Іштар). Близнюки заснували царство Сасун ("Ярість") високо в горах, заселяють його 120 сім'ями, а фортецю і місто Сасун будують з величезних глиб. Сином Санасара та красуні Дехцун, дочки царя демонів – каджів Кам'яного царства, був Мгер (Міхр, Мітра) Старший. Він прославився більше, ніж його два брати. Зокрема, Мгер звільнив від чудовиська – лева дорогу, що нею постачався Сасун хлібом (на наш погляд, символічне зображення переходу в 1620 р. до н.е. літньої точки сонцестояння з сузір'я Лева у сузір'я Рака; пор. з лев'ячими лапами слов'янського Кощерища).

Внуком Мгера Старшого був Мгер Молодший, син Давида Сасунського. Цей Мгер вступив у єдиноборство з батьком, не відаючи, що це він.Зганьблений Давид проклинає сина: прирікає на безсмертя та бездітність. Мгера Молодшого і його коня не може витримати на собі земля, через що вони ховаються у скелі і чекають зміни світу. З цим переказом співставляємо передання про давньо-руського богатиря Святогора Горинича (старий Гориня – сліпий; пор.: Кер-оглу – "син сліпого"), якого не витримує земля і який перетворився у скелю або ув'язнюється у величезній кам'яній труні, передавши частину своєї сили Іллі Муромцю. Мотив боротьби батька з невпізнаним сином вже перенісся безпосередньо у билинне коло про Іллю Муромця.

У цьому сенсі з Мгером Старшим, батьком Давида, виявляється споріднений Кощей Трипетович. Отже, Санасар = Дунай – Трипет; Мгер Старший = Кощей; Давид (не впізнає сина) = Гориня (сліпий) = батько Кер-оглу (осліплений ханом); Мгер Молодший (проклятий безпліддям) = Святогор (неспроможний) = Кер-оглу (бездітний).

У "Відевдат", другій главі праіранської "Авести", оповідається про те, як першоцар Йїма за наказом бога Ахура – Мазди створив прекрасну обитель, "відгороджену" від решти світу, десь у районі Хари Березайті ("Високої Гори"; світової гори, аналог ведичної Меру) та моря Ворукаша ("з широкими затоками"), десь на північ (пор. зі спорудженням храму Баслу на горі Ціпон – "Північній"). Там у жителів не буває ні тілесних недоліків, ні хвороб, котрі наслав на людей глава злих богів Ангра-Манью (Ахріман), "і живуть ці люди чудовим життям" . Дослідники співставляють іранський переказ з індійським про гору Меру на півночі, на березі Молочного океану, де – обитель бога Індри, його персональний рай – "Сварга", де живе останній живий герой "Махабхарати" (війни Пандавів та Кауравів) – цар Юдхіштхіра (те ж саме іранці в "Шах-наме" оповідають про царя Кай-Хосрова)xx.

"Слава Баслу" (Шамбала) – Астарта була матір'ю божественного героя, володаря міста Тіра Мелькарта (греки ототожнювали його з Гераклом). Його батьком був бог Демарунта. Міф розповідає, що верховний бог Ел під час війни між богами відібрав у Неба його наложницю (наложниця, як пригадаємо, є кульмінаційним пунктом сварки між Агамемноном та Ахіллом у "Ілліаді"!) і віддав його своєму братові Дагону (у Дагона вже був син Баал). Але ця наложниця вже була вагітна від Неба (єгиптяни і арамеї вважали Анат богинею неба, відокремлюючи її від Астарти, але самі угарітяни так не вважали, наділяючи її лише епітетом "Наречена народу") і у належний термін народила Демарунта, ворога бога моря Йама. Мелькарт одружився на гетульській принцесі, дочці царя–велетня (гараманта?) Афери (який дав ім'я континенту Африка), і їх сином був Софак – перший цар нумідійської династії. Мелькарт дійшов як до західних рубежів Африки (де встановив на обох берегах Гібралтарської протоки свої Мідні Стовпи), так і до східних рубежів світу, де спробував заволодіти містом мудреців, але це йому не вдалося. Ю. Циркін співставив фінікійського персонажа Мелькарта з грецьким міфічним Мелікертом, сином смертної жінки Іно, котра кинулася в море з немовлям на руках і обидва перетворилися на морські божества: Іно — в Левкотею, відому Гомеру ("Одіссея", V, 333—335), яка, у свою чергу, є іпостассю богині породіль Іліфії, а також шанована етрусками як Уні, яку вони ототожнювали з фінікійською Астартою, а Мелікерт — у наїзника дельфінів Палемона (часто це ім'я використовується як епіиет Геракла), на честь якого Сізіф встановив у Корінфі Істмійські ігри. Тобто, зазначає Ю. Циркін, грецька версія відтворює у видозміненому вигляді міф про смерть і відродження Мелькарта у морських хвиляхxxi.

Розповідають, що прямий нащадок Астарти і Мелькарта, правитель Тіра Хірам допомагав Соломону у будівництві Ієрусалимського Храму і, зокрема, надіслав свого архітектора, тезку Хірама-абіфа з роду Неффаліма (3 Кн. Царств, 7 – 14), він же Адонірам ("Пан Хірам"), будівничого храмів Мелькарта і Астарти, з яким пов'язують виникнення "вільних каменярів" – масонівxxii.

Цікавою в цьому сенсі виявляється можливість провести паралель між вищезгаданими богом-будівничим міфів Угаріту Кусар-і-Хасіс та богинею Анат ("Слава Ваала") та масонським переданням про будівничого Храму Соломона сина вдови Адонірама (Адоніса Хірама) з фінікійського Тіру та царицю Савську Балкіс. Адонірам, який був сином саме царя Тіру Хірама (в деяких масонських джерелах цар Хірам називається Ірамом, а його син — майстер геометрії та головний майстер мулярів Соломона — названий Айнономxxiii), отримав посвячення у горнилі розплавленого металу від духа першого біблійного коваля Тубалкаїна, сина Лемеха та внука Каїна, і спорудженням Храму та виготовленням "мідного моря" — чаші для жертовного узливання викликав любов у самої цариці Савської. Цим він пробудив ревність у самого царя Соломона, що стало причиною відпадіння його від праведності в кінці свого життя. Гнівом царя скористалися три невмілих підмайстра (Фанор, Амру, Мафусаїл-Юбел), які вбили Адонірама (Хірама), намагаючись вивідати у нього таємницю ремесла, а на його могилі посадили кущ акації. Згідно з пророкуванням самого Тубалкаїна від любові Адонірама та Балкіс (яка в деяких масонських джерелах власне називається "вдовою Адонірама"xxiv) народився син, засновник роду, який стане володіти світом і відновить на землі культ священного вогню. Під останнім розуміється як прямий нащадок крові любові Майстра та Цариці (герб роду — пташка Худ-худ, яка благословила цю любов, згадується у Корані, 27:20-26); так і всі "вільні каменярі" ("франкмасони")xxv. Щоправда, від офіційного шлюбу цариці Савської та царя Соломона походить династія ефіопських імператорів (також, крім народженого Мелькарта, перворідним сином Баслу та Анат-"Слави Баслу" вважався в Угаріті Амурру, праотець амореївxxvi). "Слава Царів", "Ковчег Заповіту, "табот" був викрадений Менеліком І, сином царя Соломона і цариці Савської, і з того часу зберігається у Сіонському соборі в Аксумі, у місті коронації ефіопського царя царів — негуса негесті. Але деякі версії ототожнюють сина Адонірама і Балкіс та родоначальника ефіопської династії, називаючи його "Пресвітером Іоанном, володарем Ефіопії"xxvii.

Loading...

 
 

Цікаве